понеділок, 2 Серпень, 2021
pluken
Головна / Новини / Важелі російської агресії в Україні: керований хаос для політичного реваншу
Петро Порошенко. Фото: Polukr.Net / Андрій Поліковський
Петро Порошенко. Фото: Polukr.Net / Андрій Поліковський

Важелі російської агресії в Україні: керований хаос для політичного реваншу

Share Button

Політичні інструменти тиску на Київ – важливий різновид гібридної агресії Росії в Україні. При цьому Москва веде гру і на зовнішньополітичному полі (основна мета – формування сприятливої для себе конфігурації), і на внутрішньополітичному – мобілізуючи кола, що налаштовані пацифістсько-проросійськи або ж, навпаки, радикально.

Зовнішньополітична боротьба Кремля проти Києва давно пройшла фазу ідеологічного неповернення. Жодної риторики примирення з боку Росії не лунатиме. Мета Москви – моральне знищення «хунти», «режиму Порошенка» і реноме України як європейської демократичної ліберальної держави. З цією метою Росія витрачає величезні кошти на публічну дипломатію за кордоном, пропагуючи власне бачення природи конфлікту в Україні (громадянська війна) та сприйняття нашої держави в якості failed state (олігархічна держава, неспроможна реформуватися й побороти корупцію). Останнє твердження, за логікою, потребує особливого піклування з боку світової спільноти, зокрема європейців, що a priori мають бути зацікавлені в стабільності у своєму регіоні. Ну і, безперечно, Росії, яка пропонує власний рецепт врегулювання «української кризи» – примирення та відновлення України в якості буферної зони, що унеможливить європейський розвиток останньої та закріпить її у сфері російського впливу.

Важливий засіб тиску на Київ – Мінський процес. В Україні звикли говорити про невиконання Росією Мінських домовленостей, маючи на увазі неприпинення вогню на лінії зіткнення. Ось тільки Росія офіційно не є стороною конфлікту – вона може лише чинити тиск на донецьких/луганських бойовиків. Однак уже три з лишком роки грає у подвійну гру: спонсоруючи бойовиків, відправляючи російських військових як добровольців на Донбас, Москва декларує бажання реінтегрувати «сепаратистські» регіони в Україну. Проте не за «хорватським», «боснійським» чи «київським», а за своїм сценарієм – з наданням широких привілеїв та закріпленням особливого статусу для окупованих районів Донбасу. Якщо Президент України або Верховна Рада підуть на таке, це призведе до краху чинного політичного режиму в Україні і вже не штучної, а реальної громадянської війни в нашій державі. Москва прекрасно розуміє ризики Києва, тож акуратно підштовхує українців до пастки – зокрема й руками переговорників по Нормандському формату. Останнім дедалі важче збагнути нашу специфіку: вони дивляться на досвід врегулювання попередніх, нібито подібних, конфліктів і не розуміють, чому в Україні все інакше.

Мінський формат для України (так само, як і Астанинський для Сирії) – дипломатичний інструмент гібридних зусиль Москви. Західні союзники тримаються за нього як за останню соломинку для конструктивних переговорів з Росією. Це зумовлює виграшну позицію Москви, якій цей формат хоч і потрібен, але має набагато менше значення, ніж для європейців.

Нормандський формат, найімовірніше, буде перезапущений після завершення виборів у Німеччині на початку жовтня 2017 року. Проте чи додасть динаміки переговорному процесові «план Макрона» або якась німецька альтернатива? Відповідь очевидна. Доки партнери Києва розглядають історичні прецеденти й будують за ними сценарії, руху вперед не буде. Потребує розширення й сам формат. Чому з процесу медіації виключені, наприклад, британці? Ймовірно, Росія готує власний план врегулювання, який буде поданий як плід зусиль «Волкера-Суркова» вже під час головування Італії в ОБСЄ в 2018 році. Абсолютно зрозуміло, що він буде спрямований не на реальну деескалацію на фронті, а акцентуватиме на низці активних заходів – юридичних та суспільно-політичних – щодо нормалізації ситуації в Україні в цілому. Відтак Київ постане перед непростим вибором: або виконувати те, що приписано, або свідомо йти на конфронтацію із союзниками. Останні можуть легко спекулювати, наприклад, «планом Маршалла для України», який Німеччина з її фінансовим потенціалом може затвердити хоч завтра в якості «пряника», але використати його в якості «батога».

Напрацювання «нової Дейтонської угоди», яка замінить собою малоефективні Мінські домовленості, бачиться з Берліна гарним шансом «перезапустити Україну». Проте приклад Боснії доводить протилежне: з часом проблеми нікуди не зникають, а лише «заморожуються» і зростають в обсягах.

Боснія та Герцеговина сьогодні не є оплотом стабільності на Балканах. Не буде такою й Україна, особливо якщо запустити процеси економічної автономізації регіонів нашої держави (основи для федералізації) шляхом просування особливого статусу для Донбасу в рамках процесу децентралізації. Здається, саме цього й домагається Москва в межах своєї гібридної стратегії в Україні.

До цього варто додати два разючих внутрішньополітичних тренди. З одного боку – це миротворча полеміка орієнтованих на Росію політичних сил. До останніх належать як уже відомі угруповання (передусім Опозиційній блок), так і нові сили, що діють у лівому політичному полі (наприклад, Партія «За Життя» Вадима Рабіновича). «Поганий мир кращий за хорошу війну» – ось приблизна суть меседжів, які використовують зазначені сили. Вони смакують і звертають особливу увагу на економічні інтереси нинішнього владного політичного істеблішменту (Липецька фабрика «Рошен», скандали навколо «Укроборонпрому» тощо), дискредитуючи правлячі партії перед своїм електоратом.

З іншого боку – риторика правих та правих центристів: війна за Україну до переможного кінця та «відрізання» проблемних територій (так можна «довідрізатися» аж до Києва), які сповільнюють прогрес та європейський поступ нашої держави. До них належать «Самопоміч», «Свобода», «Правий сектор». Вони використовують шовіністичну риторику («російськомовні громадяни України не є українцями») псевдопатріотичної спрямованості.

Такі радикали – бажані учасники сюжетів російської пропаганди, які не лише створюють «правильну» картинку для російського глядача, а й сприяють суспільній дезорієнтації українців, зокрема тих, які проживають на Півдні та Сході країни і яких роками залякували байками про «бандерівців».

На противагу радикальним тезам правих влада має проштовхувати власні – зокрема про цінність українського паспорта, який і без того втратив у вазі через бездіяльність Києва у кризові весну-літо 2014 року. Декларуючи переваги безвізового режиму, не можна забувати, що найсуттєвіші гарантії – персональної безпеки та впевненості у завтрашньому дні – не були дотримані для мільйонів жителів України в Криму та на Донбасі. Держава не змогла тоді гарантувати безпеку своїх громадян, що завдало Україні значних репутаційних збитків. Повторення подібного сюжету неприпустиме, адже остаточно знецінить український паспорт, розчарує в керівництві української держави та в самій державності як такій (щось подібне сталося з УНР в 1917–1920 роках, коли мрійники Грушевський і Винниченко приймали закони в Києві, навіть не маючи контролю над усім містом, не кажучи вже про цілу країну).

Головна політична мета гібридної агресії – створення в самій Україні та навколо неї керованого хаосу як беззаперечної передумови для політичного реваншу лівих проросійських сил. Москва не планує окупації України із застосуванням військового арсеналу (принаймні сьогодні) – набагато інтелігентніше діяти через власних агентів. Якщо в Сирії Росія має режим Б. Асада та сирійських курдів, то в Україні вона використовує в якості лобістів та проксі-агентів релігійну общину (УПЦ МП), окремі ліві політичні сили та правих радикалів (останніх виключно в якості «спойлерів»). Для цього створюють «паралельну реальність» в Україні й формують оманливий порядок денний для світової спільноти, в якому Україна неспроможна вирішити свої проблеми і прямує до масштабної громадянської війни. За задумом, Кремль має запобігти війні; на практиці ж – розпалює її. Чи має Київ свій план і своє бачення на противагу російським?

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. defence-ua.com

Український “Руслан” доставив першу партію зроблених у Польщі для Філіппін гелікоптерів

ЗС Філіппін отримали п’ять зібраних у Польщі американських багатоцільових транспортних гелікоптерів S-70i Black Hawk – …