субота, 15 Травень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Як знищити Україну: тактика ворога
Володимир Путін. Джерело: ibigdan.livejournal.com, автор - Сергій Максимішин.
Володимир Путін. Джерело: ibigdan.livejournal.com, автор - Сергій Максимішин.

Як знищити Україну: тактика ворога

Share Button

Росія має на меті не знищення, а підкорення України як держави. Для нас це однаково означатиме смерть української державності й суверенітету, адже навіть нинішній статус Києва де-факто як puppetstate США дозволяє українцям почуватися самостійними і культурно самобутніми в своєму регіоні. Натомість Росія прагне до знищення української ідентичності, політичної нації, пониження статусу «хохлів» та їх «селянськості» до героїв сюжетів Миколи Гоголя.

І не варто сподіватися, що Москва натомість запропонує солодкий пряник економічного достатку й фінансової стабільності – достатньо подивитися на «здобутки» Криму, аби зрозуміти, що Росія на це не спроможна. Наш північний сусід – це химерний гібрид олігархічної держави, неліберальної демократії, що ідеологічно базується на імперському шовінізмі, православній нетерпимості та радянській моделі державної вертикальної регуляції. Але й цього вистачить, щоб знищити нашу державність. Яку ж тактику й інструменти використовує для цього Москва?

Перше, що слід відзначити, – це відсутність у Кремля цілісної покрокової стратегії, чіткого плану щодо України. Його замінюють маленькі кроки-досягнення: анексія Криму, створення «ДНР/ЛНР», підготовка політичного реваншу (над цим працюють відразу декілька фінансованих з Росії «українських» політичних сил), конфлікт історичної пам’яті між Україною та Польщею тощо. Після досягнення певної цілі розпочинається планування за різними сценаріями та просторами. Наприклад, досі повноцінно не розіграна карта внутрішньо переміщених осіб або парафіян Української Православної Церкви Московського Патріархату. Підвищення рівня конфліктогенності в суспільстві на тлі недовіри до влади є важливим імперативом дій Росії в Україні. Заслуговує на увагу й подача матеріалу, спрямована на особистісне сприйняття, формування детермінант поведінки, базованої на оцінках потреб людей (коли «своя кишеня» важливіша за цілісність держави). Саме тому на Сході України, навіть у зоні АТО, люди наголошують на необхідності підтримки економічних зв’язків з Росією (за результатами дослідження в січні 2017 року, таких 51%). Цим користується Москва, вибудовуючи поведінкову стратегію в дусі «робимо бізнес, а не війну».

Такий підхід ефективно спрацьовує для країн Європи (особливо Центральної та Східної) і є важливим аргументом для подолання режиму антиросійських санкцій. Інший мотив – знищувати ліберальну демократію (та лібералів) її ж засобами.

Крім правозахисної дипломатії РФ та намагання надати докази злочинів сучасних «бандерівців» щодо «народів ДНР/ЛНР», Москва активно використовує подвійний підхід до свободи слова. У той час, як російські пропагандисти переважно нехтують журналістською мораллю, продукуючи відверто неправдиві або ангажовані сюжети, офіційний Кремль дуже часто починає говорити про утиски свободи слова.

На Заході вже зрозуміли подвійну гру Росії на інформаційному фронті, тому справа йде до відбирання ліцензій на мовлення Russia Today та Sputnik. В Україні російські пропагандисти працюють завуальовано, а поодинокі справи, як, наприклад, проти головного редактора часопису «Страна» і редактора газети «Вести» Ігоря Гужви, призводять до великого суспільного резонансу. Вочевидь, латентних прибічників «русского мира», які завтра готові мобілізуватися, в Україні вистачає. Ще більше байдужих, які приєднаються до табору переможців. Тож, незважаючи на ситуативні викриття, підтримка Москвою своїх агентів в Україні себе виправдовує.

Для домашньої аудиторії Росія активно використовує риторику «вставання з колін» та «повернення величі». Золотий вік, підтверджений завзяттям захисників вітчизни Російської імперії (середина ХІХ ст.) і Радянського Союзу (середина ХХ ст.), масово героїзується через російський кінематограф, починаючи з 2000-х років. Оскільки Москва впевнено просуває російськомовну ідентичність, яка має замінити українцям, білорусам, казахам національну свідомість, то такі установки ствердження російської величі валідні для всього пострадянського простору (а також для російської діаспори в країнах Заходу). Ще один чинник величі – ядерний статус російської держави, який дає змогу кремлівському пропагандисту Дмітрію Кісєльову розповідати про «ядерний попіл» у контексті перспектив західного світу (США) протистояти Росії.

Країни Заходу загалом демонструють побоювання перед ядерною загрозою. Як приклад сталості психологічних драйверів можна згадати північнокорейську ядерну програму й ракетні випробування, проведені Пхеньяном улітку 2017 року, і той резонанс, який вони викликали (передусім в англосаксонському світі). Навіть колишній футболіст, а нині відомий тележурналіст Гарі Лінекер жартівливо попросив Дональда Трампа не розпочинати ядерну війну до початку сезону в англійський футбольній прем’єр-лізі. Інший приклад – іранська ядерна програма, проти якої, запроваджуючи відповідні санкції, протягом останніх 30 років об’єднався весь ліберальний світ. Кейс Росії тут стоїть окремо. Москва, як спадкоємиця СРСР, володіє другим у світі ядерним потенціалом, й ніхто не ставить під сумнів саме право на володіння Кремлем ядерною зброєю (на відміну Ірану та Північної Кореї).

Ядерний фактор безпосередньо впливає на лінію поведінки Заходу у стосунках зі своїм потужним і норовливим (а часто й непередбачуваним) партнером. США та ЄС не можуть говорити з Москвою виключно з позиції сили, тож перманентно шукають дипломатичні формули, спрямовані на приборкання зростаючих апетитів російської сторони. А ці апетити вже досягли межі біполярного протистояння.

Москва активно підживлює страхи західного суспільства риторикою «камікадзе». Вона полягає в необхідності перемоги над Заходом будь-якою ціною – як повноцінний переконливий реванш за розпад СРСР. Росія або здобуде велич і визнання, або знищить увесь світ. Яскравий образ ймовірності ядерної війни схиляє до більш конструктивної позиції представників ліберального світу, які сприймають діалог з Кремлем як сумнівну альтернативу війни з «божевільним російським ведмедем». Саме тому НАТО та ЄС не демонструють потрібного консенсусу в питанні, як саме протистояти російським впливам та інтересам в Європі. І саме через це навіть найближчі сусіди України проявляють замало волі у відстоюванні позицій Києва на зовнішньополітичній арені. А частина «друзів» веде газові справи («Турецький потік») і навіть розглядає можливості послаблення санкцій проти Москви (Угорщина, Словаччина, Болгарія).

Україну звикли розцінювати як «жертовне ягня», яке, звісно ж, можна принести в жертву російському експансіонізму. Однак чи зупинить ця жертва агресора? Найімовірніше, вона лише додасть йому впевненості й підігріє і без того великий апетит Росії в макрорегіоні Міжмор’я, який вона вважає своєю зоною впливу. Тут важливо пам’ятати, що пасивно допомагаючи ворогу знищити Україну, наступними будете саме Ви. Захоплення Києва і встановлення лояльного режиму – не самоціль для Кремля, а Україна – зовсім не остання мета російського ревізіонізму.

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. pl.wikipedia.org

Ісламська держава

Вступ Тероризм як явище поширився в усьому світі наприкінці ХХ – початку ХХІ століть. На …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.