п’ятниця, 21 Січень, 2022
pluken
Головна / Аналітика / Чому «варягам» не вдалось ?
Олександр Квіташвілі Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Олександр Квіташвілі Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Чому «варягам» не вдалось ?

Share Button

9 серпня 2017 року очільник ПАТ «Укрзалізниця» Войцех Балчун повідомив про те, що незважаючи на продовжений до 2019 року контракт подає у відставку. Польський реформатор, як і інші іноземці, запрошені керівництвом держави для впровадження кардинальних реформ в ключових галузях явно не виправдали очікувань. Однак у більшості випадків, вони й не могли цього зробити апріорі, одразу після призначень, опинившись у своїй більшості наодинці, а в гірших випадках – проти цілої зграї вітчизняних акул політики та бізнесу, що усіма силами саботували будь-які зміни.

Попри різні історії потрапляння на керівні посади, іноземці за невеликими виключеннями ішли звідти, озвучуючи практично ідентичні закиди: намагання оточення Президента лобіювати свої інтереси, втручання в кадрову політику, саботаж будь-яких змін.

Кейс Бальчуна

З приходом Войцеха Балчуна до керівництва Укрзалізницею в червні 2016 року, польський реформатор одразу ж стикнувся з величезною внутрішньою опозицією серед, здавалося б однодумців. Профільний керівник гендиректора Укрзалізниці – міністр інфраструктури Володимир Омелян чи не з перших місяців розпочав масштабну кампанію критики роботи Балчуна. Поляку закидали і небажання боротись з корупційними семами на підприємстві, і постійну відсутність на робочому місці і навіть у змові з найбільшими бізнес-групами, які заробляли на Укрзалізниці. Дійшло навіть до прямої словесної перепалки на засіданні Кабінету міністрів. Наступний і завершальний раунд боротьби залишився все ж за міністром Омеляном. 9 серпня Кабінет міністрів звільнив Войцеха Балчуна з посади голови правління ПАТ “Укрзалізниця” за згодою сторін. Цьому передував лист Генпрокурора Луценка до глави уряду з рекомендаціями звільнити Балчуна через те, що той саботує боротьбу з корупцією у своїй структурі.

Войцех Балчун. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Войцех Балчун. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

На відміну від попередніх разів, коли Володимир Гройсман особисто вступився за Балчуна, цього разу відповіді з Грушевського не було. У своєму допису в Фейсбук Войцех Балчун написав, що йде з посади з особистих бажань, хоча послідовна критика з боку міністра інфраструктури, листи Генпрокурора та заяви НАБУ вималювали не надто радісну перспективу подальшої діяльності на посаді очільника УЗ. Тож він прийняв виваежене рішення піти з посади навіть розуміючи, що рік і два місяці роботи на «Укрзалізниці» навряд чи зможуть додати позитиву в його резюме.

Насправді, за рік з невеликим роботи Войцех Балчун зумів здійснити кілька позитивних нововведень. Найбільші з них стосуються відкриття нових сполучень всередині країни – передусім, це напрямки “Київ-Ізмаїл”, Київ-Солотвино”, та запуску нових маршрутів електропоїздів “Інтерсіті” Київ-Миколаїв-Херсон, Київ-Кропивницький, Київ-Кривий Ріг. В контексті безвізового режиму вагомими є відкриття міжнародних маршрутів: «Ковель-Хелм», «Київ-Перемишель».

Набагато менше успіхів У Войцеха Бальчуна у справі боротьби з корупцією. Далі гучних заяв про наміри справи не пішли ані в збільшенні прозорості закупівель товарів та послуг, ані в подоланні очевидно занижених тарифів на перевезення для великих компаній, ані в зміні заплутаних схем кадрових призначень.

За невеликими та незначними виключеннями, усі бізнес-групи, які традиційно десятками років будували свій бізнес навколо замовлень Укрзалізниці, зберегли свої позиції.

Після кількох місяців, новий очільник УЗ, зрозумівши, що, залишився практично на самоті, вирішив навіть не починати завідомо безперспективну для одинака справу руйнування численних корупційних схем. Натомість, задовольнився поверхневими (однак також, звичайно, потрібними) змінами. На виправдання Балчуна слід зазначити, що йому протистояли важковаговики української політики та бізнесу – від Рината Ахметова з «ручними» фракціями парламенту та особистими домовленостями з лідерами владної коаліції до очільника транспортного комітету Ярослава Дубневича та основних «інвесторів» парламентської групи «Воля Народу», за сумісництвом, власників паливної компанії «ВОГ». В парламенті та уряді таким чином, утворилась така собі тіньова коаліція проти змін в «Укрзалізниці», які б зменшували їх доходи в разі порушення напрацьованих схем. Тож хто мав підтримувати Балчуна у його, можливо й справді щирих намірах навести лад в авгієвих стайнях «Укрзалізниці» – невідомо.

Стратегічна скромність очільника Укравтодору

Тут же слід зазначити, що земляк Балчуна – Славомір Новак порівняно вдало та успішно працює на посаді в.о. голови керівника Укравтодору. Зовсім інші у нього стосунки і з тим же Володимиром Омеляном. Так, нещодавно стало відомо, що Мінінфраструктури погодило встановлення надбавки до заробітної плати в. о. голови “Укравтодору” Славоміра Новака за роботу у січні-лютому 2017 року в розмірі 900%.

Славомір Новак . Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Славомір Новак . Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

В Україні структура «Укравтодору» є не менш корумпованою, відтак і неефективною, як і Укрзалізниця. Однак з 2014 року саме якість доріг влада обрала як одну з ключових точок покращення власного іміджу. За три роки мільярди гривень вкладались в ремонти існуючих дорожніх полотен, зважаючи на те, що близько 98% доріг в Україні були фактично зношені та підлягали негайному ремонту. Спеціально прийнятий закон по скерування коштів від митних надходжень на дороги також суттєво збільшив обсяги коштів, що вкладаються в ремонт доріг. Зрештою, регулярність, з якою Прем’єр-міністр чи навіть Президент, не кажучи вже про представників команди Президента на місцях інспектують ремонти доріг, вказує на виняткову важливість цих робіт для публічного іміджу владної команди. Тому посада голови Укравтоодору є стратегічно важливою, відтак, тимчасово захищеною від зазіхань конкурентів. До того ж відмова Новака від публічності та намірів заробляти політичні бали на своїх досягненнях безумовно додає йому шансів залишитись на посаді.

Невільні керівники

В більшості випадків підставами для звільнення в експатів стало, судячи з їх заяв, втручання в кадрову політику та неможливість виконувати свої обов’язки у створених їм умовах. Дуже часто – всупереч попереднім домовленостям.

Історія очільника Одеської обладміністрації Михеїла Саакашвілі є першою і найяскравішою іллюстрацією довговічності угод з владою.

Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Михеїл Саакашвілі. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Так було, зокрема, з очільником Міністерства економічного розвитку та торгівлі Айварасом Абромавичусом, який в лютому 2016 року подав у відставку з своєї посади.

«У мене і моєї команди немає бажання бути ширмою для відвертої корупції або підконтрольними маріонетками для тих, хто хоче в стилі старої влади встановити контроль над державними грошима. Я не хочу їздити в Давос, розповідати їм про наші успіхи, в той час як за нашою спиною вирішуються якісь питання в інтересах окремих людей», – пояснив він свою відставку. За його словами, представник фракції Президента в парламенті Ігор Кононенко постійно намагався впливати на політику міністерства, а кульмінацією цих намагань стало нав’язування «кишенькового» заступника Міністра.

Жіноче обличчя реформи МВС

Подібний випадок – з Хатією Деканоідзе, яка перебуваючи на посаді очільника Національної поліції насправді провела титанічну роботу, і врешті в лютому 2016 року подавала у відставку. Незважаючи на величезний спротив системи, Деканоідзе буквально продавила старт переатестації старих кадрів МВС. Результатом першого етапу змін в системі став широко розрекламований старт Нової поліції, процес, в якому було надто багато від піару і дещо замало практичного змісту. В будь-якому випадку, до початку 2016 року нападки нардепів і чиновників в силових органах і так званих незалежних експертів на очільника НПУ все частішали. Зрештою, це призвело до того, що вслід за флагманом грузинської команди реформаторів Саакашвілі у відставку подала і Хатія. Попри всю критику, вона залишається обличчям хоча й незавершеної, однак найбільш яскравої та потужної спроби реформування такої важкої та заскорузлої системи МВС в Україні. Очевидно, що не зв’язана зобов’язаннями з системою, Деканоідзе, отримавши мандат на зміни, змогла реалізуват те, що навряд чи вдалося б будь-якому вихідцю з вітчизняної системи МВС.

Хатія Деканоідзе. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Хатія Деканоідзе. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Уже після завершення першого етапу реформування стало відомо що значна частина правоохоронців, звільнених в результаті переатестації, зуміла через суди повернутись на посади. Основними підставами для таких рішень судів були недоліки нормативної бази, що регулювала переатестацію. Таким чином, широко розрекламована переатестація МВС виявилась мильною бульбашкою, а Хатія Деканоідзе, як і в багатьох подібних випадках інші керівники-іноземці свідомо чи ні відіграли роль ширми для того, щоб приховувати опір системи до змін.

Важка медична галузь

Непідйомним для запрошених іноземців виявилось завдання реформувати і українську медичну галузь. Другий після Революції гідності очільник Міністерства охорони здоров’я грузин Олександр Квіташвілі добре розумів, що робота на цій посаді є невдячною та небезпечною, принаймні для політичного іміджу. Традицій опір напівбізнесових, напівкримінальних структур, що роками вибудовували для себе зручні схеми заробітку на бюджетних коштах, зокрема в галузі закупівлі ліків виявився не єдиною перепоною для проведення змін . Одразу після заяви про відставку, поряд з вище описаними причинами, Олександр Квіташвілі заявив про неможливість співпраці з парламентським комітетом з питань охорони здоров’я. За його словами, комітет, саботував всі ініціативи і не прийняв жодного необхідного для реформ закону.

Олександр Квіташвілі Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Олександр Квіташвілі Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

З тими ж проблемами стикнулась і його наступниця – очільниця міністерства (щоправда, наразі лише у статусі виконувачки обов’язків) Уляна Супрун. Американка за народженням та волонтерка революції Гідності, після отримання українського паспорту з рук Президента, чи не з перших днів роботи стикнулась з опором профільного комітету ВРУ, очолюваного нардепом від БПП Ольгою Богомолець.

Практично будь-які зміни, пропоновані міністерством зустрічають шалений опір в стінах комітету. А також – публічну обструкцію, основними спікерами якої виступають видні особи медичної галузі, які аж надто очевидно бояться втратити власну незалежність та виключність свого статусу. Саме ця протидія не дозволила запустити перший етап медичної реформи минулої сесії, та змусило відкласти такі необхідні зміни до осені.

Навіть перший і очевидно успішний крок по змінах в галузі охорони здоров’я – початок закупівлі ліків через прозорі схеми за допомогою міжнародних організацій викликав шалену критику з боку експертного та професійного середовища.

Реформатори-одинаки

В кожному такому випадку – попри запевнення тих, хто запрошував їх до України, кожному з варягів система чинила величезний опір. В більшості випадків – це були групи політиків, бізнесменів та чиновників – як це буває в Україні міцно пов’язаних між собою, які не хотіли руйнування усталених схем заробляння коштів. В багатьох випадках сюди ж варто дописати і конкуренцію різних політичних команд, і банальну політичну ревність – навіщо віддавати можливість реформаторського успіху можливим конкурентам на виборах?

Проте найбільшим «гріхом» реформаторів було те, що усі вони прийшли у владу, зайняли публічні пости, отримали значні важелі впливу без своїй «команд підтримки» – в парламенті, в уряді, серед політичних сил.

Першим цю помилку зрозумів саме Саакашвілі, який публічно говори про те, що вирішити проблеми реформування в Україні неможливо, не маючи потужної політичної підтримки, отримати яку можна лише ззовні, привівши її в парламент. Натомість, шукати її серед існуючих в парламенті політичних сил сенсу немає. Адже вони й так отримали доступ до державних ресурсів внаслідок квотного принципу розподіл найвищих посад в державі. Рух Нових Сил грузинського політика і мав стати тією політичною силою, яка б сформувала політичну підтримку реформаторам на чолі з екс-президентом Грузії.

Замкнуте коло, в яке потрапили практично усі запрошені реформатори полягає в тому, що їх здатність до провадження змін полягала саме в незалежності від українських політико-бізнесових груп. Однак саме ця незалежність і породила неспроможність таких змін. Реформатори виявились одинаками, яких позбавили повноважень, показово підставили. Частково для того, щоб прикрити небажання змін, частково – щоб зберегти власні впливи в галузях.

З сумної історії запрошених в Україну реформаторів випливає, що шлях, який задекларував Михайло Саакашвілі – реформи через перевибори та зміну еліт на ті, хто справді прагне змін в країні є єдиноможливим та ефективним. Однак реформатори-іноземці, за усього власного успішного досвіду реформ та політичної ваги на зовнішній арені не можуть бути провайдерами такого роду змін. Це – виключно внутрішня справа і завдання на майбутнє для самих українців.

Віктор Біщук

Share Button

Також перегляньте

Джерело: facebook.com/ukr.embassy.usa

Політичний діалог України та США з 2014 р. і до сьогодні

У 2014 р. відбулося значне економічне падіння через втрату активів у вигляді 14% ВВП України. …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.