четвер, 29 Липень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Часи тотальної недовіри
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Часи тотальної недовіри

Share Button
Вважається загальноприйнятим факт, що українці, скажімо так, не зовсім довіряють владним інституціям. Цьому є свої історичні, культурні, навіть ментальні пояснення. Останнім часом така ж недовіра поширюється й на інші сегменти, яким традиційно вірили.
Україна переживає «епідемію» мімікрії, несправжніх, фейкових суспільних структур та інституцій. Мова йде не про ще один різновид шахрайства – за своїми масштабами та руйнівним ефектом епідемія фейків перетворюється на загрозливе суспільне явище, яке вщент руйнує основу, на якій ґрунтується будь-яке суспільство, – від несправжніх громадських активістів, що за гроші готові виконувати чи захищати будь-кого, до псевдоволонтерів та навіть фейкових партій, ціль реєстрації яких аж надто очевидна.
Практика використовувати фейкових активістів з’явилась задовго до Революції гідності та початку активної фази гібридної війни. А отже, говорити про те, що така ситуація є породженням нелінійної, гібридної агресії Росії проти України було б неправильно.

Вадим Тітушко. Фото: Содель Влад/facebook.com
Варто згадати хоча б 2013 рік – коли влада почала використовувати агресивних молодиків спортивної статури для нейтралізації суспільних та політичних акцій. За іменем одного зі «спортсменів», який і справді виявився вихованцем одного зі спортивних клубів у Білій Церкві, таких псевдоактивістів почали називати «тітушками». Пізніше, в 2013-2014 роках, «тітушки» з пародії на громадських активістів еволюціонували до справжньої чорної гвардії режиму Януковича. «Пацанам» у спортивних костюмах було дозволено те, чого не могли собі дозволити правоохоронці. За словами Арсена Авакова, під час активних фаз протестів у Києві, в січні-лютому 2014 року, за наказом тодішнього міністра МВС Захарченка, «тітушки» отримували зброю та набої і координували свої дії з міліціонерами та «беркутівцями». Два найгучніших злочини, скоєні ними, – вбивство журналіста видання «Вєсті» Веремія та викрадення активістів Ігоря Луценка і Юрія Вербицького, свідчать про вседозволеність пседвоактивістів.
Сьогодні такі вуличні псевдоактивісти виконують надзвичайно широкий спектр завдань: від тролінгу неугодних політиків до прикриття рейдерських захоплень підприємств та земельних ділянок. Стаються й курйозні випадки, коли в протистоянні громади та недоброчесних забудовників по різні сторони беруть участь різноманітні «громадські активістські» організації. Масштабніший конфлікт трапився в Кіровоградській області, коли найнятим «тітушкам», що намагалися силою захопити фермерське підприємство, протистояли, за їхніми заявами, ветерани батальйону «Донбас». Щоправда, згодом виявилось, що екс-комбатанти представляли охоронну фірму, яка за дивним збігом обставин називалась так, як і легендарний батальйон. Можна сперечатись про правомірність дій «донбасівців» саме в цьому випадку, але очевидне намагання використати бойові заслуги батальйону в бізнес-цілях охоронного агентства.

Фото: agronews.org
Ще одне поле для використання фейкових активістів та організацій – громадські ради при органах державної влади. В 2014 році, коли стало зрозуміло, що вплив громадського середовища на органи влади має суттєво збільшитись, у дорадчі ради при особливо «смачних» інституціях бурхливим потоком ринули незліченні громадські організації. Відповідно до положень більшості рад, одна громадська організація має право делегувати одного свого представника в громадську раду. Отже, на установчі збори, приміром громадської ради при ДФС, прокуратури чи СБУ, з’являлись представники величезної кількості маловідомих або ж зовсім екзотичних організацій. Мета дуже проста – зібрати «пул» ручних або дружніх організацій, щоб гарантувати собі належну кількість голосів для обрання головою ради. А така посада – це непоганий інструмент впливу на важливий державний орган та й непоганий майданчик для власного піару.
Від початку війни з Росією з’явилось нове поле для фейків та маніпуляцій. Волонтерський рух в Україні за кількадесят днів фактично з нуля створив повноцінну систему забезпечення армії необхідними припасами – від харчування аж до бронежилетів та систем керування безпілотниками. Тисячі добровольців створили перші боєздатні, високомотивовані військові підрозділи, що взяли на себе перший удар російсько-терористичних військ навесні-влітку 2014 року.

Фото: resistance.today
Бійців добровольчих підрозділів намагались використовувати безліч разів у політичних цілях – згадаймо хоча б відверту спробу розхитати політичну ситуацію в Україні взимку 2015 року, коли одна з організацій, так зване «Батальйонне братство», здійснила низку акцій протесту біля Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента та Міноборони. Ініціатори акцій, зокрема невдалого штурму Адміністрації Президента, запевняли, що виступають від імені і на захист українських військових.
Натомість нардепи-комбати, а також представники добровольчих батальйонів заявили, що не мають жодного стосунку до так званого «Всеукраїнського батальйонного братства». Ба більше, керівник «Батальйонного братства» виявився бізнесменом з доволі сумнівним минулим, пов’язаним із криміналом.

Фейкові військові організації та окремі псведокомбатанти активно беруть участь у розподілі земельних ділянок місцевими органами влади, ділять державні гроші, захищають рейдерів та сумнівних забудовників у конфліктах з владою та громадами, обслуговують інтереси багатіїв, які можуть собі дозволити утримувати озброєні незаконні військові формування як ручні армії.

Одне з таких угруповань, замасковане під воєнізовану організацію екс-учасників АТО, виявило СБУ на Волині. За повідомленнями Служби безпеки, під час обшуків офісних приміщень, житлових будинків та автомобілів зловмисників слідчі вилучили спеціальні засоби негласного отримання інформації, карти пам’яті із фотографіями, зброю різних калібрів та набої до неї, гранати Ф-1, протипіхотні міни. Подібні угруповання, що активно використовують військову тематику, є практично в кожній області. І майже завжди можна чітко ідентифікувати приватні інтереси осіб, які стоять за діяльністю таких груп.
Наголосимо, що, звичайно ж, порядних, відданих бійців, які пішли на фронт за покликом обов’язку, є незрівнянно більше, аніж шахраїв, що маніпулюють званням захисника Батьківщини. Сотні тисяч українців повернулись до мирного життя після війни чи продовжують воювати. Є безліч ветеранських організацій, які виконують необхідну і надзвичайно важливу місію: забезпечують права кожного учасника АТО. Однак кожне повідомлення у ЗМІ про арешт ще одного шахрая у військовій формі або ж чергова афера відверто «липових» військових руйнують віру суспільства в українську армію та феномен українського добровольця.
Подібна ситуація із ще однією складовою українського військового «дива» 2014 року – волонтерськими організаціями. Поряд з добре відомими волонтерськими групами, які роками продовжують допомагати військовим, з’явилось багато псевдоволонтерських організацій, які шахрайським способом збирали кошти нібито на потреби воїнів АТО чи їх сімей. Саме їхніх представників ми зазвичай бачимо в маршрутках, електричках чи просто на вулицях, коли вони зі скриньками підходять до нас з проханням «подати на АТО».
Місцеві групи локально намагаються протидіяти експлуатації іміджу волонтерів. У Львові давно і доволі успішно діє громадська ініціатива, що займається викриттям липових учасників військових дій та волонтерів, що просять грошей нібито на потреби учасників АТО. Як і якими методами проводиться роз’яснювальна робота зі спійманими на гарячому, достеменно невідомо, однак активісти визнають, що випадки виявлення та проведення профілактичних бесід є епізодичними та не вирішують проблеми. Натомість держава не хоче, а швидше – і не вміє давати собі раду з таким явищем.

Отже, два феномени, які врятували Україну від повномасштабної окупації у 2014 році, поступово розчиняються у потоці фейків. Звичайно ж, більшість українців, які допомагали армії, і далі будуть це робити. Але лише тим, кого знають, тим людям чи організаціям, з якими мали досвід співпраці особисто. Відбувається розшарування, атомізація суспільства. Тотальне розчарування та зневіра в усіх інститутах та інституціях. Недовіра до будь-якої партії, організації, політика чи громадського діяча..

 

До цієї доволі загрозливої ситуації додається й ефект соціальних мереж, де на кожного користувача впливають тисячі ботів і тролів з різноманітними месиджами та гаслами. Парадоксально, але вільний світ 2.0 виявився надто вразливим до спритних маніпуляторів, які можуть собі дозволити багатотисячні «тролеферми» для формування реальності. Соціальна мережа Фейсбук (після закриття «Вконтакте» та «Однокласників») виявилась ще одним полем битви за українців, яку Кремль навчився використовувати для досягнення своїх цілей у гібридній війні. Масштабне дослідження українських експертів лише одного із сегментів Фейсбуку дозволяє уявити собі масштаби «бойових одиниць» цифрового світу, залучених до спецоперацій проти України.
Дуже спокусливо було б у всьому звинуватити «руку Москви», підступних Суркова з Дугіним, авторів та ініціаторів гібридної війни, таємничих «ольгінських тролів». Однак дуже багато таких фейків створюють українські політики та олігархи, які так намагаються досягнути своїх особистих цілей – дискредитувати конкурента, перемогти на виборах, натиснути на непоступливого партнера.
Суспільство не випрацювало ефективних механізмів протидії таким маніпуляціям. І невідомо, чи такі механізми є взагалі. Однак ефект від тотального поширення таких суспільних фейків – руйнівний. Суспільство, нація втрачає горизонтальні зв’язки, ниточки довіри, які пов’язують нас в одне ціле і в разі небезпеки мобілізовують нас для опору. Зрештою, українська спільнота й не була аж дуже монолітною, хоча в критичні періоди завжди могла консолідуватись перед зовнішніми викликами – як в 2004, так і в 2014 та 2015 роках.
Однак зараз ворог набагато підступніший – він всередині кожного з нас. Цей ворог – тотальна недовіра усіх до кожного. Брак капіталу довіри – це набагато небезпечніше, аніж економічні чи політичні кризи. Критичного падіння рівня взаємної довіри ще немає, в соціологічних опитуваннях українці все так же чітко позиціонують інституції, яким продовжують довіряти – церкву, армію, волонтерів. Проте згадана негативна тенденція є очевидною (а для владних структур – катастрофічною). Де межа, після якої українців не буде поєднувати довіра? І головне – невідомо як і кому належить долати це явище.
Share Button

Також перегляньте

Фото: facebook.com/petroporoshenko

Аналітичний матеріал: «УСПІХ ЧИ ПРОВАЛ УКРАЇНСЬКОЇ БОРОТЬБИ З 2014 Р. І ДО СЬОГОДНІ»

Стан прихованої російської окупації політичного, безпекового та економічного життя в України до грудня 2013 р.. …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.