Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
27 червня, переддень святкування Дня Конституції України, стало без перебільшення «чорним днем» у календарі українців. За одну добу, внаслідок терактів у Києві та в Костянтинівському районі Донецької області, Україна втратила двох контррозвідників, а також пережила електронний параліч через масштабну атаку комп’ютерного вірусу Petya.A. Вражаюча симптоматика загроз вкотре нагадала звичайним громадянам, що Україна насправді перебуває у стані війни. Але чого очікувати далі? І коли?..
Зухвалі вбивства шляхом дистанційної детонації магнітних зарядів, закріплених на службових автомобілях керівників-оперативників найбільш таємних підрозділів розвідки СБУ та ГУР Міністерства оборони, свідчать про успішну діяльність російських диверсантів у тилу. Насамперед хвилюють теракти в столиці України, які стаються досить регулярно і за однаковим сценарієм. За кілька днів до вбивства Максима Шаповала в історичному центрі Києва підірвали авто севастопольського бізнесмена (основною версією є бізнес-порахунки). Можна згадати напад на чеченських добровольців у травні, вбивство російського депутата Воронєнкова у квітні. І це – не враховуючи попередні теракти 2014–2017 років (найбільш резонансне – вбивство журналіста Павла Шеремета в липні 2016 року). Не виключено, що кібератака і вбивства оперативників сталися в один день зовсім невипадково. Сценарій розхитування «човна» громадської недовіри, провокування масових заворушень – все це мало бути наслідком подій 27 червня. Ймовірно, у справжній день «Х» до активних заходів долучаться професіонали-провокатори з ретельно законспірованої проросійської мережі, що діє у всіх великих містах України. Саме мешканці мегаполісів найбільш залежні від комп’ютерів. І цілком логічним виглядає той факт, що головною метою атаки вірусу була інфраструктура і системи життєзабезпечення великих міст: аеропорти і залізничний транспорт, енергосистеми (як приватні, так і державні), банки…
Про те, що вірус Petya.A є винаходом російських спецслужб і був свідомо спрямований на Україну, свідчить той факт, що 75% випадків уражень комп’ютерних систем зафіксовано саме в Україні, а розповсюджувався вірус на початковому етапі через оновлення бухгалтерської програми M.E.Doc українського виробництва.
До цього варто додати, що незадовго до атаки, в травні 2017 року, Україна заборонила використання російського програмного забезпечення, зокрема російської бухгалтерської програми-конкурента 1С, і закрила доступ до російських соціальних мереж та багатьох веб-ресурсів. Те, що вірус Petya.A був завуальований під типовий вірус-вимагач на кшталт Wannacry, однак, блокуючи доступ до інформації, не мав при цьому адекватного алгоритму розблокування за винагороду і просто видаляв усю інформацію, вкотре доводить, що атака 27 червня була добре спланованою акцією, спрямованою проти конкретної країни. На жаль, розпіарені українські кібервійська виявились неготовими до акції таких масштабів. Росіяни перевірили вразливість інфраструктури України тестовою кібератакою. Це було саме тестове випробування – в цьому переконаний Міністр інфраструктури України Володимир Омелян. Фішка в тому, що росіяни могли «добити» українську систему захисту повторною атакою вірусом іншого типу в перші дві-три години паралічу. Проте не зробили цього. Поки що… Правдоподібним виглядає й те, що наступна атака буде спрямована проти інших видів міської транспортної системи (передусім метро), а також атомних електростанцій, де буде використано вірус зовсім іншого типу.
Очевидно, що усунення спецпризначенців і пробна кібератака є заходами з підготовки чогось більш масштабного.
День «Х» початку інтервенції Росії проти України, найімовірніше, призначений на серпень-вересень 2018 року. Саме тоді, після політичної перемоги Путіна на президентських виборах у березні 2018 року та по завершенні величного іміджевого проекту під назвою «Чемпіонат світу з футболу-2018», у Москви остаточно розв’яжуться руки. Не виключено, що навчання «Захід-2018» будуть уже чітко сплановані під сценарій такої інтервенції. Україна має гандикап в один рік, аби зіграти на випередження або принаймні критично зміцнити власну обороноздатність.
Можливо – навіть через військовий альянс зі США, коли на це буде воля останніх. Червнева ескалація, як і прогнозували, сталася. І українцям доведеться звикати до того, що погані новини надходитимуть не лише з фронту на Донбасі. Тепер лінія оборони України пролягає через домівку кожного українця, і якщо ми не сприймемо цю сумну реальність – втратимо те, що є. Дезінтеграція України вже стоїть на порядку денному серед основних викликів для Європи у середньостроковій перспективі. І коли про неї говорять вже твої друзі, а не вороги, – треба замислитись.
Валерій Кравченко
