четвер, 29 Липень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Російська інформаційна війна та польсько-українські стосунки
piecztka_UA_big_biaa_PNG

Російська інформаційна війна та польсько-українські стосунки

Share Button

Окупація Криму і розпочата війна проти України в 2014 році була продовженням стратегії Кремля на відновлення та збереження своїх впливів у регіоні. Окрім військових операцій важливою й ключовою складовою цієї стратегії є інформаційна війна, яку Росія активно веде вже кілька років на різних напрямках та використовує різні її можливості. Можна ствердити, що з 2014 року інформаційна війна Росії несе не меншу загрозу для демократичного порядку, ніж відкриті військові дії.

Одним з елементів інформаційної війни є поширення пропаганди та дезінформації. Нам важливо розуміти, що поширення пропаганди та дезінформації ставить собі за завдання впливати на погіршення відносин між державами союзниками. Тож, цілком очевидно, що польсько-українські відносини стали одними з ключових в інформаційній війні, яку веде Росія. Польща була і залишається надійним союзником для України в її євроінтеграційних процесах та співпраці з НАТО, саме й це для Росії є основною проблемою.

Одним зі слабких пунктів у відносинах України та Польщі є тема історії. Надмірна акцентація у політичному дискурсі на історичних тематиках спричинає напруження між обома державами і як бачимо, Росія це використовує у своїй інформаційній війні проти українсько-польських відносин. Оскільки тематика історії завжди несе у собі емоційну складову, тому нею легко маніпулювати та захоплювати інформаційний простір. При цьому варто пам’ятати, що саме інформація є головним елементом політики та прийняття рішень. Від того, якою інформацією ми володіємо й будуть залежати правильність чи помилковість наших рішень.

Одною з тем, яка активно використовується Росією в інформаційні війні є тема нищення українських поховань у Польщі та польських в Україні. Цілком ймовірно, що всі ці акції мають своїх кураторів у Москві. Акти вандалізму були зафіксовані ще в 2014 році, саме тоді російські медіа почали подавати це як «небажання поляків миритись з бандеризмом» і «несприйманням Польщею нової політики України». А акти вандалізму на території України Росія подавала, як «ріст нацизму і фашизму в Україні» та «приклад бандерезації України».

Тут варто підкреслити, що Росія активно використовує слово «бандерезація/бандерівець», який також функціонує у польському медійному та публічному дискурсі. У Росії термін «бандерівець» перш за все означає антиросійського українця, русофоба, натомість цей термін у Польщі має кілька означень і в загальному контексті вживається до всіх тих українців, які героїзують ідеологію ОУН та боротьбу УПА. Але російське та ще радянське означення «бандерівця» як жорстокого українця-націоналіста, який може тільки вбивати інші народи, також функціонує у Польщі і часто прив’язане до подій на Волині 1943 року.

Нищення українських поховань у Польщі мали дещо інше звучання, ніж нищення польських в Україні. Можна припустити, що саме на це і могла розраховувати Росія. Діяльність ОУН та УПА у Польщі мають домінуючу негативну конотацію, тож, російська пропаганда на цьому полі була більш ефективнішою. Відсутність чіткої реакції польської влади на засудження таких дій могли посприяти російській пропаганді переконувати українців, що Польща втрачає інтерес до України та вже не є таким надійним союзником. Натомість меншою мірою російська пропаганда змогла запрацювати у Польщі на тематиці вандалізму польських місць пам’яті в Україні. Швидка та однозначна реакція української влади на такі акти вандалізму змінімалізовували вплив російської пропаганди та дезінформації у Польщі. Отож, у протидії російській пропаганді в тематиці нищень місць пам’яті ефективним є чітка і засуджуюча оцінка таких дій зі сторони офіційної влади обох держав. Наступним елементом є тісна співпраця між обома країнами на виявлення та оприлюднення імен зловмисників таких акцій. Об’єднавши публічне засудження з успішним розслідуванням, знівелює російську пропаганду на цьому конкретному напрямку дій.

Другою тематикою російської інформаційної війни стала тема «обопільних територіальних притензій» України та Польщі. Витягуючи маргінальних діячів чи одіозних політиків, тематика «український Перемишль» та «польський Львів» час від часу розігрується російською пропагандою. Хоч офіційний Київ та Варшава намагаються гасити такі спекуляції, однак, частково російській пропаганді вдається переконувати обидві сторони, що є середовища, які можуть такі плани почати реалізовувати. Особливо активно поширення цієї теми відбувається у соціальних мережах. На цьому полі мають співпрацювати служби безпеки в обох країнах і попереджати уряди своїх країн, якими можуть бути загрози від поширення таких тем. Провоковання ностальгії за «польським Львовом» чи «українським Перемишлем» на тлі війни України з Росією матиме негативний вплив на добросусідські відносини між обома країнами. Росія, окупувавши Крим, намагається в інформаційному просторі розігрувати питання зміни кордонів і намагатиметься цим питанням дражнити польське та українське суспільства.

Третьою тематикою є тема креування ненависті між українцями та полякями на тлі історичних дискусій. Організацію в Польщі різного роду нечисельних антиукраїнських акцій, де центральною темою була «Волинь 1943», російська пропаганда намагалась показати, як наростає негативне ставлення поляків до українців. Щоправда, ці акції радше були проігноровані українськими медіами та й у Польщі вони фактично не набули розголосу. Окрім події зі спаленням «українського прапора» під час маршу Незалежності у Варшаві 11 листопада 2016 року та антикураїнського окрику на марші «Перемишських та львівських орлят» у Перемишлі 10 грудня 2016 року.

В Україні ж такі акції були дуже слабо організовані і вдавалось їх розкривати на самому початку. Останньою такою розкритою акцією, було перекриття траси Львів-Рава-Руська в районі села Гряда в кінці березня цього року. Російська дезінформація цю акцію подавала, як акцію, яку організували «етнічні поляки, які звинувачували українську владу у розпалюванні національного конфлікту». Протестуючі стояли з різними плакатами, одним з яких «Волинь у серцях», чітко мав показувати прив’язку до польсько-української історичної дискусії. Українські медіа, а за ними й польські, посилаючись на українських правоохоронців, подали факти про замовний зміст події і спростували інформацію про участь в акції будь яких етнічних поляків.

До цієї акції можна й прив’язати обстріл з гранатомета Генерального Консульства РП у Луцьку, який разом з протестом т. зв. етнічних поляків мав надати російській пропаганді аргументу, що Україна стає небезпечною для поляків. Подаючи обстріл Консульства, російські медіа не оминали можливості підкреслити історичну складову у польсько-українських відносинах. Обнадіює той факт, що СБУ в Україні почала активно займатись рослідуванням цієї справи і вже подала прізвища організаторів, зв’язки яких ведуть на територію Росії. Ретельне висвітлення фактів, які показують замовні характери різних антиукраїнських акцій та антипольських дій, розбивають російську пропаганду та дезінформацію на цьому напрямку.

Існує ще й четверта складова, яку намагаються зараз активно використовувати росіяни у своїй пропаганді – це тема українських мігрантів у Польщі. Ця тематика заслуговує на окремий опис та грунтовне представлення, так як вона може мати найбільше загроз для польсько-українських відносин, з поміж описаних вище.

У матеріалі описано тільки частину тих тем, які активно використовуються Росією в інформаційні війні, яка спрямована на погіршення відносин між Україною та Польщею. Загальний огляд радше показує існуючу проблему, вказуючи на ті емоційні тематики, які Росія використовує у своїй пропаганді.

Побороти пропаганду та дезінформацію можна за допомогою викривання брехні і маніпуляцій. Але ситуація, коли пропаганда скерована на протистояння між Україною та Польщею, має допровадити до розуміння, що тільки спільними зусиллями і однаковою реакцією на такі дії Росії можна протистояти інформаційній війні з боку Кремля. Викривання та засудження замовників таких провокацій звиде нанівець російську пропаганду у цьому напрямку. Тож, ключовим елементом у поборюванні російської пропаганди є її викриття і популяризація цього викриття в суспільствах.

Ольга Попович

Джерело: “Центр аналізу пропаганди і дезінформації”

Share Button

Також перегляньте

Володимир Зеленський. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

Аналіз щодо пріоритетів зовнішньої політики України на сучасному етапі.

У даній статті розглянеться аналіз пріоритетів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Аналіз буде здійснюватися …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.