четвер, 17 Червень, 2021
pluken
Головна / Інтерв’ю / «Окупований Донбас – це гетто і божевільня!», – переселенка з Донецька
Фото: PolUkr.net / Андрій Поліковський
Фото: PolUkr.net / Андрій Поліковський

«Окупований Донбас – це гетто і божевільня!», – переселенка з Донецька

Share Button

Анна (ім’я змінене у цілях безпеки) – українська патріотка з Донецька. З допомогою волонтерів переїхала до Львова лише в серпні 2016 року, знайшла тут роботу, житло. Не хоче називати імені, бо на окупованій території залишилися рідні, які можуть постраждати через її розповідь. Анна розповіла Polukr.net про свої враження від життя в «задзеркаллі» окупованого російськими військами Донецька.

Для жителів Донбасу не було різниці, чи в них Україна, чи Росія, аби був достаток, – розповідає Анна. – Коли була ще Революція гідності, то ніхто в Донецьку нічого особливого не чекав. Гадали, на верхах все вирішать, будуть Янукович і Ахметов знову хазяйнувати на Донбасі. Не важливо, хто буде в Києві. Головним у регіоні завжди був Ахметов. Він – ледь не божество, його бояться, поважають. За три роки війни на окупованій території далі діє його бізнес. До того ж – його стали ще більше поважати, бо він привозить гуманітарну допомогу.

Без-назви-1

Фото: fdu.org.ua

– Наскільки суттєва ця допомога?

– Продукти від Ахметова – завжди протерміновані, це завжди половина з того, що є в списках. Але ця допомога дуже важлива для тих, кому за 50 років. Багато людей не мають інших варіантів прогодуватися, їм нічого їсти.

– Як змінювалася ситуація в Донецьку з приходом російських бойовиків?

– Ніхто не поспішав виїжджати. Усі вважали, що за два–три тижні чи кілька місяців усе мине, Україна це зачистить. Навіть коли РФ почала масові атаки, полетіли снаряди, однаково багато хто ще переконував себе, що це скоро мине. Через півтора року я теж врешті зрозуміла, що не мине, не завершиться.

– Як змінювалися настрої людей – було більше тих, хто за Україну, чи навпаки?

– Було найбільше не тих, хто за Україну, а тих, хто розуміє, що з Україною комфортніше, ніж з Росією. Багато хто підтримував Росію, але втікав у Київ, бо там краще жити, менші податки, більше свободи. Київ, на їхню думку, більш цивілізований, ніж Москва. Вони ходять собі українськими містами, але дивляться російські телеканали і ненавидять Україну. Така каша в головах. Також багато донеччан не хотіли бруднити руки у війні. Думали, що українська влада і військові прийдуть і все замість них зачистять. А вони повернуться до того, як було. Наївна віра після трьох років війни, що все може бути, як колись.

– Яка зараз ситуація в Донецьку?

Я там не була півроку. Не можу туди приїхати, бо з документами переселенки, яка була у Львові, одразу потраплю «на підвал». А це можуть бути тортури і смерть. Для сепаратистів Київ – свій, «руський», а Львів – осередок «бандеризму». Мені не можна додому, поки не закінчиться війна. Копійку в Донецьку заробити важко, ціни – дуже високі. Що трішки заробиш, те зразу йде, мов у суху землю.

– Чому виїхали лише у 2016-му? Чому не раніше?

Мені нікуди було їхати. Не мала родичів і знайомих в інших регіонах. Державним програмам було страшно вірити. 80% жителів Донбасу до війни нікуди не їздили за межі регіону, часто не їздили навіть за межі свого населеного пункту. А ті, хто приїздять, часто розказують, що в Україні все погано.

– Яким було життя в окупованому Донецьку протягом двох років війни?

– Це був постійний шоковий стан. Усе виглядає дуже нереально. Це, мов у розповідях бабці про Другу світову війну – час до часу летять снаряди, усе вибухає, навколо смерть. Ось поруч стояла жінка, а за мить її немає, лише розкидані навколо частини тіла. Тоді виникає лише одна думка – у тебе за 5 хвилин ходу дім, куди треба негайно бігти. Там наче безпечніше. Є одне бажання – не думати, бо інакше збожеволієш. Не лише снаряд може прилетіти. Хтось із бойовиків може вийти на вулицю і почати хаотично стріляти. У нас було таке. Або ти можеш не сподобатися комусь із них…

1249Фото: job-sbu.org

– У таких випадках є до кого апелювати?

– Немає кому пожалітися. Окупований Донбас – це гетто! Начебто є життя – магазини, ринок, кінотеатр. Але в тебе немає жодних прав. Спробуй комусь поскаржитися, то здадуть сусіди і тебе відправлять «на підвал». А ще масово пишуть доноси – суцільний 1937 рік.

– На Вашу думку, чи багато людей підтримують владу російських маріонеток з так званого “ДНР”?

– Усі – мовчать. Ніхто не скаже правди, бо усі бояться. Тому важко сказати – скільки. Ті, кому за 60 років, у більшості підтримують “ДНР”. Вони сподіваються, що переживуть важкий період, перетерплять. А в усьому поганому, що трапляється з ними, винна Україна. Як є насправді – для них немає значення.

А для молоді – аби не стріляли. Аби день дожити, а ввечері напитися. Головне, що живі залишилися. І так три роки. Війна дуже втомлює. А якщо поруч постійно стріляють, вбивають, вмирають – і поготів. Ніколи не висипаєшся. Це дуже ламає, ці тортури безсонням…

Там небезпечно себе показувати. Якщо косо глянув на когось, одразу можуть з’ясувати, де живеш, прийти і забрати. Регулярно зачищають незгідних – вони просто зникають. Безпечніше йти і просто дивитися в асфальт, нічого не питати і не показувати…

– Чи є там доступ до українських ЗМІ? Чи всі вірять російській пропаганді?

– Телебачення українського немає. А молодь в Інтернеті буде дивитися радше російські серіали, аніж шукати українські новини. Багато людей на 100% вірять російським програмам на телебаченні. Самі ж терористи час до часу обстрілюють райони Донецька, а наступного дня кажуть, що стріляли ЗСУ, щоб «розкачати» ненависть. Говорять місцевим, що це українські “карателі” стріляють по мирних мешканцях. Люди вірять. Одні дивляться російські новини, інші не дивляться, але їхні рідні дивляться, і вони вірять рідним.

105732Фото: yablor.ru

– Чи зміниться щось, якщо у людей там з’явиться доступ до українських ЗМІ?

Вважаю, мало що зміниться, бо проблеми – глибші. Якщо прийде раптом українська влада, то вони швидко перефарбуються в українських патріотів, будуть кричати «Слава Україні!», поставлять Бандеру замість Леніна, але в душі залишаться тими ж, із каменем за пазухою. Можливо, молодь ще може змінити погляди, але ті, кому за 40 років, уже не зміняться.

– Схоже, цих людей неможливо зробити лояльними до України, але, може, можна зробити хоча б нешкідливими?

– Гадаю, нешкідливими можна, якщо підвищити рівень життя. До них потрібен підхід із ласкою, як до хворих у психлікарні. Але докорінно змінити – ні. Зміна російської інформації українською буде шоком. Проте вони в це не повірять, якщо не підтвердить Ахметов чи російське телебачення. Будуть твердити, що все брешуть. Мине ще багато часу, поки змінять свою думку.

Коли все тільки почалося на Донбасі у 2014 році, то багато місцевих казали, що хотіли, щоб усе було, як у Криму. Але сталося не так. Покоління тих, кому за 40 років, побачили наслідки такого бажання. Вони зрозуміли, що під укіс йде життя їхніх дітей, онуків, але вони швидше дозволять цьому відбутися, ніж визнають, що були не праві.

– Наскільки популярно серед молоді йти воювати за так звані “ЛНР” і “ДНР”?

– У більшості думка – «Я не такий дурень, щоб воювати!». Серед місцевих за “ДНР” воюють переважно п’яниці, бомжі або ті, кому нічого втрачати. На початку було багато ідейних, зараз це десь 10-15% з-поміж тих, хто воює. Вони мріють про якусь незалежну республіку, і не лише від України, а й від Росії. Вважаю, що 60% з воюючих – росіяни, переважно кадрові, решта – місцеві.

832742

Фото: dn.vgorode.ua

– На чому ґрунтувалися мрії про незалежну республіку? На думці, що Донбас годує Україну?

– Цю тезу «просували» Ахметов і Янукович. Це вони вбили в голови, що проживемо без усіх. Три роки війни і безперспективність майбутнього регіону мало що змінили в головах цих ідейних. Попри те, що регіон сильно зруйнований, вони досі вважають, що такі ж міцні й сильні. У мешканців Донбасу підхід, що треба перечекати і все стане добре.

У багатьох жителів там є злість на Україну. Вони вважають, що Україна краще живе, бо не платить їм пенсії. І в них немає дисонансу в голові у зв’язку з тим, що держава, проти якої вони воюють, не зобов’язана їм нічого платити.

– Чи працюють ще якісь великі підприємства? Чим заробляють на життя, якщо не воюють?

– Ні, фабрики чи заводи практично не працюють. Працює малий бізнес, крамнички. Порівняно з тим, що в Україні, там мізерні зарплати і значно вищі ціни. Багато людей виїхали працювати в Ростов і Москву, багато в Україну. Багато хто час до часу повертається, перевіряє свою квартиру. Навіть виник місцевий “бізнес” – тим, хто залишилися, місцеві платять за те, щоб дивилися за їхніми квартирами. Багато людей бояться виїхати з Донецька. Їх залякала російська пропаганда.

– А яке ставлення до блокади окупованих територій?

– Це така блокада, що кому треба, той перевезе. Чорні ринки працюють прекрасно. Може, навіть краще, ніж раніше.

– Як місцеві ставляться до злочинів, які роблять росіяни – викрадення, вбивства?

– Солдати російської армії поводяться культурно. Думаю, це свідома стратегія так званих «ввічливих людей». Чеченці «відриваються» по повній. Це переважно вони забирали квартири та машини в 2014–2015 роках. Авто гнали в Росію. Розуміння, що чеченці це роблять з відома російських солдатів – немає. Говорити про це – небезпечно, тому всі мовчать. Міліціонери-бойовики теж переважно не б’ють, а ось їхні охоронці та водії «відриваються».

– Охоронці?

– Так, у міліціонерів “ДНР” є охорона! Отож, міліція може стояти і курити збоку, а водій за командою «Фас!» побити когось до півсмерті. Але це не найгірше.

У 2014–2015 роках чеченці, наприклад, крали жінок. До мами навіть дзвонив знайомий і порадив мене сховати на певний час. Тоді крали жінок 20–30 років, ґвалтували і вбивали. Потім, у 2015–2016 роках почалася торгівля людьми, крали тих, кому 30–50 років, вимагали у рідних викуп або продавали в рабство чи на органи.

На думку місцевих, в усьому цьому винна Україна, бо не домовилася з чеченцями, з РФ. Провинився Порошенко, бо не домовився з Путіним. Винний Майдан, бо прогнав Януковича, і маємо війну. Але не Росія, не Путін, не Янукович, не самі жителі Донбасу.

– Про таке не часто говорять.

– В Донецьку раптово зросла народжуваність. Про причини теж не говорять, але це не наслідки сплеску любові, а результати масових зґвалтувань. Із любові, може, 15% народилося. Ще одна страшна річ – окремий заробіток для бідних родин з великою кількістю дітей під Донецьком – продавати дітей солдатам для сексуальних втіх.

Тут мало знають і не хочуть чути, як жінки там по кілька місяців не випускають малих дітей на вулицю, бо нема у що їх вдягнути. Там одинокі матері працюють за їжу в тих, хто трохи назбирав запасів із «гуманітарки» Ахметова. Ці жінки дуже затуркані і мріють просто дожити день до кінця.

Багато людей на Донбасі просто не витримували і божеволіли. Якщо шість годин трясе землю і все навколо вибухає, то бувало, що чоловіки вибігали з домів, рвали на собі волосся, махали руками і кричали в небо. Ходили і акафісти співали біля будинків – суцільна божевільня.

– Допустимо, тим чи іншим способом Україна поверне Донбас. Що ми мали б робити, щоб нормально співіснувати в одній країні з людьми, які підтримували російську окупацію?

– Донецькі люди, як собака, якого бив хазяїн. Це була Росія. Вони вважають, що всі так роблять, що це норма. Якщо Україна простягне їм руку, то вони її вкусять – треба показати силу і водночас довго вмовляти, виявляти ласку.

Але тепер, коли російські стереотипи закріплені не лише пропагандою, а й кров’ю, примирити буде важко. На Донбасі в багатьох родинах є загиблі. Вони думають, що винна в цьому Україна. Люди там будуть боятися і мовчати, якщо Україна буде сильною. Їм буде більш зрозуміло показувати лояльність, але не висловлювати своєї думки. Донецьких можна теж переконати, якщо запропонувати їм гроші. Це та ментальність, яка за 5 секунд продасть і Росію, і Україну. Питання в ціні.

Підготував інтерв’ю – Ігор Тимоць.

Розмовляли: Адам Лельонек, Роман Рак, Ігор Тимоць.

Share Button

Також перегляньте

o.jurynes

Оксанa Юринець: Добросусідська співпраця повинна бути основою для нашої політики

Розмова з Оксаною Юринець, народною депутаткою Верховної ради України VIII скликання, викладачкою Львівської політехніки. Як …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.