неділя, 19 Вересень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Блокована безвихідь
Фото: facebook.com/shtab.blokady
Фото: facebook.com/shtab.blokady

Блокована безвихідь

Share Button

Кінець лютого – початок березня 2017 року позначений кількома важливими подіями. На тлі торговельної блокади волонтерами окупованих районів Донецької та Луганської областей бойовики висунули ультиматум, а потім «націоналізували» підприємства, що належать українським громадянам в «ДНР».

Цікаво, що розташовані на неконтрольованих територіях згадані заводи й виробничі потужності якимось чином все ж залишалися під контролем олігархічних кланів та їх корпорацій. Основний удар був спрямований проти олігарха №1 Донеччини Ріната Ахметова – саме його виробництва, за логікою, мали б зазнати найбільших збитків від «націоналізації». З цією метою 27 лютого в «ДНР» придумали закон про оподаткування нерезидентів, виставивши умову за один день (до 1 березня) перевести підприємства з українських юрисдикції та оподаткування під юрисдикцію та оподаткування бойовиків. Інакше на всіх таких підприємствах з 1 березня мало бути запроваджене «зовнішнє управління». Але навіть не дочекавшись зазначеної дати, сепаратисти та їхні російські куратори завдали удару по головному символу Донецька, сакральній любові та найдорожчій іграшці Ріната Ахметова – ФК «Шахтар», «націоналізувавши» Донбас-Арену (яка коштувала Ахметову 250 млн доларів) та тренувальну базу «Кірша». Та чи став цей крок чимось більшим, аніж черговим піаром?

Поки Захарченко вирішує, як влаштувати на «віджатій» арені «матч пам’яті» Мотороли та Гіві між бійцями батальйонів «Спарта» і «Сомалі», Ахметов мав би підраховувати збитки. Які ж вони насправді? 1 березня 2017 року керуючий холдингом «Метінвест» групи Ахметова «СКМ» розмістив повідомлення, що за 2014-2016 роки холдинг зазнав прямих збитків від виробництв на неконтрольованих територіях на суму 214 млн доларів. Насправді ж людина, яку знову включили до списку 500 найбагатших мільярдерів світу за версією Bloomberg, має реально жалкувати виключно за вугільними шахтами холдингу «ДТЕК» у Краснодоні та Антрациті. Все інше – металургійні заводи в Єнакієвому та Макіївці, трубний завод у Харцизьку – давно вже стало баластом. Залишилися лише люди, сім’ї, про яких так піклувався Ахметов у рамках своєї гуманітарної програми «Поможем».

Саме про цих людей тепер своєрідно «піклується» «ДНР», позбавляючи їх надійного джерела заробітної платні. Робочі колективи, начебто, мають самоорганізуватися й не дозволити підприємствам «молодої республіки» занепасти. Мовляв, Росія допоможе – а куди ж без неї?

Маріонетки захарченки-плотницькі жодного кроку не ступлять супроти волі Москви. Тепер вони обіцяють переорієнтувати й так орієнтовані на експорт в Росію заводи. Біда лише в тому, що і сталі, й вугілля в Росії вистачає, і дотаційна збиткова галузь, зорієнтована на російські ринки, їй абсолютно не потрібна.

Проблеми виникають як з якістю, так і з кількістю. У Росії перевиробництво сталі (яка на світовому ринку з року в рік дешевшає), і в умовах, коли внутрішній ринок будівництва просідає, а ВВП скорочується, додаткова сталь з «ДНР-ЛНР» Москві зовсім не потрібна.

Геть кумедними виглядають погрози Захарченка Україні: мовляв, від блокади програють самі українці, адже вони залишаються без вугілля для ТЕС і сталі, яка йшла на експорт. Справді, в 2013 році Донецька область давала ледь не половину української доларової виручки (понад $30 млрд), проте з того часу багато що змінилося. Захарченко говорить, що Києву залишилося 60 днів до повного економічного колапсу через блокаду, й саме тому ЗСУ активно штурмують донецькі укріплення «молодої республіки». На жаль для нього, це погано стикується з доповідями СММ ОБСЄ, яка констатує більшу активність саме бойовиків.

Насправді ж це був ледь не останній «віджим» (залишилося хіба нерухоме майно звичайних переселенців). Адже в «республіках» вже майже нічого було красти, аж ось раптом з’явилося. Після кволої спроби Януковича вкотре запропонувати власне повернення через організацію якогось референдуму щодо статусу Донбасу (дивний збіг у часі з «націоналізацією» майна регіоналів?), російські куратори остаточно зробили ставку на занепад цього регіону.

Що реально станеться з заводами – їх розпиляють на металобрухт і відправлять у такому вигляді в Росію. Звільнені працівники у безвиході безробіття поповнять лави «ополченців», які за 15 тисяч рублів стануть гарматним м’ясом у планах української братовбивчої війни Кремля.

Ахметов почне стрімко втрачати популярність, що зробить неможливими будь-які сценарії повернення олігарха на Донбас під виглядом української влади. Україна ж отримає ще один удар по «Мінську» та мирному врегулюванню.

Київ наче підштовхують скоріше розвивати військовий наступ, й окремі українські політики (Турчинов, Шкіряк) вже бравурно закликають до військового сценарію повернення Донбасу. На це й сподівається Москва, провокуючи українську сторону. По-перше, аби закинути «київській хунті» зрив «Мінська», по-друге, звинуватити в обстрілах мирних жителів (яких «ДНР» обстріляє власноруч – як і багато разів до цього), по-третє, уможливити військову відповідь «ДНР-ЛНР», за якими йтиме регулярна російська армія. Нарешті в самому Києві проросійські сили вже мають підготувати нові обличчя, які візьмуть владу внаслідок заколоту проти чинного президента. За нинішніх умов його мають провести праві радикали, «фашисти», з якими вже, своєю чергою, Росія буде боротися шляхом підготовленої гуманітарної інтервенції. І хай американці щось спробують на це сказати! Подібний сценарій, ймовірно, може бути розіграний вже цієї весни-влітку – цьому сприяє ситуація в Європі, де основна увага буде прикута до президентських виборів у Франції та їх наслідків.

Початок березня на східному фронті дуже гарячий – щодня фіксується близько 120 обстрілів. Досвід 2014-2017 років свідчить, що справжня війна починається після 150 обстрілів. Той факт, що Путін уже не в ізоляції й зустрічається з Віктором Орбаном у сусідній з Україною державі, яка має впливову меншину на Закарпатті, пришвидшує вірогідність отримати ці 150 вже дуже скоро.

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Фото: facebook.com/petroporoshenko

Аналітичний матеріал: «УСПІХ ЧИ ПРОВАЛ УКРАЇНСЬКОЇ БОРОТЬБИ З 2014 Р. І ДО СЬОГОДНІ»

Стан прихованої російської окупації політичного, безпекового та економічного життя в України до грудня 2013 р.. …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.