неділя, 26 Вересень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Коментарі / Доля сепаратиста-новороса
Фото: ruffnews.ru
Фото: ruffnews.ru

Доля сепаратиста-новороса

Share Button

Кінець січня – початок лютого 2017 року на Донбасі ознаменувався, окрім найгарячішої ескалації на лінії зіткнення, гучними вбивствами луганських сепаратистів Валерія Болотова та Олега Анащенко, а також сумнозвісного донецького бойовика, ватажка батальйону «Сомалі» Михайла Толстих (Гіві). Всі вони закінчили життя не на полі бою, а, фактично, у себе вдома. Їх прибрали російські спецслужби як зайвих свідків злочинів. Це не дзвіночки, а гучні дзвони для Захарченка та Плотницького.

Донецький сепаратист «Гіві» був розстріляний з вогнемета «Шмель» вранці 8 лютого на базі свого незаконного збройного формування – начебто у повній безпеці, в оточенні «своїх». Чутки про його смерть ширились від початку авдіївських подій, коли він був контужений під Мар’їнкою, в той час як його заступники загинули під Авдіївкою. І ось «Гіві» приєднався до «Мотороли» (Арсена Павлова, який загинув від вибуху в ліфті власного дому 16 жовтня 2016 року. – PolUkr.net) – ще одного одіозного бойовика, «героя молодої республіки». Так звана прокуратура «ДНР» вже об’єднала їхні справи, вказавши на діяльність такої собі української ДРГ в тилу. Проте зрозуміло, що «Гіві» став або сакральною жертвою задля мобілізації сепаратистів на боротьбу з Україною у світлі останньої ескалації, або ж навпаки – метою «чистки» є усунення проблемних людей, які багато знають і стоять на заваді планам Кремля реінтегрувати окупований Донбас в Україну.

Валерій Болотов стояв біля витоків «рукотворного» луганського сепаратизму – 6 квітня 2014 року захоплював СБУ. Після такого «успіху» російські куратори обрали його на посаду «народного губернатора». Після т. зв. «референдуму» з травня до середини серпня 2014-го був головою «ЛНР», а далі його замінив на цій «поважній» посаді Ігор Плотницький, якого тоді ще не дуже знали (як і його донецького «колегу»). На слуху тоді були інші луганські й донецькі сепаратисти, зокрема ті, хто захоплював Слов’янськ, – Стрєлков-Гіркін, Бєзлєр, Бородай, Губарєв, Пономарьов (цікаво, що всі вони досі живі). Великою популярністю користувалися також «романтичні» луганські розбійники – Бєднов, Мозговий, Дрьомов. До когорти останніх – мертвих – і приєднався Болотов, який після свого усунення «працював» у Москві (де й мешкав) з гуманітарною допомогою. Цікаві обставини його смерті, адже колишній ватажок «ЛНР» помер від гострого серцевого нападу в розквіті сил (у лютому йому мало виповнитись 47 років). Перед цим, у грудні 2016 року, в інтерв’ю він різко висловився на адресу Плотницького, а помер після дружньої кави з Олексієм Карякіним (колишній голова «парламенту ЛНР». – PolUkr.net) та луганським авторитетом «Саничем». Випадок Болотова – найімовірніше, зведення старих рахунків. Він був людиною російських спецслужб, а водночас – наближеним до «регіонала» Єфремова, якого в Україні звинувачують у спонсоруванні тероризму, – тобто своїм.

За замахом на Плотницького 6 серпня 2016 року стояла зовсім не українська ДРГ, а саме російські спецслужби. Інший привід – бізнесовий. Болотов був у Єфремова «наглядачем» за копанками, а доходи від продажу вугілля складають основу економічного зростання «ЛНР» (чи, принаймні, окремих її персонажів).

Інший луганський «герой» новинних хронік – начальник управління «народної міліції ЛНР» Олег Анащенко – не такий відомий. Його прибрали за давньою луганською традицією дуже зухвало – вранці 4 лютого «Тойота» головного міліціонера луганських терористів вибухнула в спальному мікрорайоні Мирний. Анащенко, як і Болотов, мав конфлікт із Плотницьким (хоча на початках був його людиною). На думку блогера Дениса Казанського, Анащенко усунули через те, що він (як і Болотов) збирався «розкручувати» тему обстрілів Луганська влітку 2014 року, які, за свідченнями Болотова, проводив спеціальний батальйон під командуванням Плотницького. Казанський впевнений, що Плотницький і Захарченко мають невеликі шанси померти своєю смертю – вони занадто багато знають (у сенсі корупційних схем та воєнних аспектів російської участі в подіях на Донбасі), а отже, що сильніше Росія намагатиметься інтегрувати окуповані території в Україну, то менш потрібними їй будуть свідки її злочинів.

Процес уже пішов. Через Авдіївку стілець захитався під головою «ДНР» Олександром Захарченком, якого кремлівські куратори цілком реалістично можуть усунути з посади (не виключено, що й фізично). 3 лютого 2017 року в Харцизьку відбулася нарада за участі ватажків донецьких сепаратистів та представників Генерального штабу Міністерства оборони Росії, на якій Захарченку висунули ультиматум: якщо ЗСУ захоплять Ясинуватську розв’язку, Захарченка відправлять у відставку. Ясинувата – ключовий залізничний вузол поблизу Донецька, його втрата негайно позначиться на постачанні зброї на передову, а також на відвантаженні вугілля в Росію. Тож найближчим часом варто очікувати активізації бойових дій з боку збройних формувань сепаратистів за безпосередньої підтримки російської артилерії. Не впевнений, що Захарченко хоче закінчити життя в ліфті.

Ті, хто ще вчора були «на коні», вирішуючи долю «молодих республік», сьогодні відчувають безпосередню загрозу власному життю зі сторони російських спецслужб. Така вже доля зрадника-сепаратиста – жити яскраво, але недовго.

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Фото: novynarnia.com

Міністри закордонних справ шести країн висловили підтримку кримським татарам у роковини депортації

Крим – це Україна, попри всі спроби Росії легітимізувати окупацію півострова. На цьому наголосили у …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.