Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Питання поточного стану та перспектив розвитку українсько-польських відносин останнім часом набувають все більшого значення і важливості для обох країн, адже крім спільної багатої культури, миролюбної політики та бажання протистояти разом спільним загрозам сучасності два сусідні народи поєднує ще й спільна історія.
Українці та поляки не одне століття жили в одній державі, навіть набагато більше років, ніж обидва народи пізніше жили вже у складі Російської імперії. На жаль, деякі історичні події поляки та українці все ще трактують з діаметрально протилежних позицій, що не сприяє взаємному розумінню та подоланню перешкод на шляху розвитку двосторонніх відносин. Адже це відбувається у складні часи, коли питання безпеки є особливо важливими як для України, так і для Польщі.
02 грудня 2016 р. в київському готелі «Прем’єр-Палац» відбувся Міжнародний Круглий стіл, присвячений питанням розвитку українсько-польського історичного діалогу під назвою; «Як розмінувати українсько-польську історію?». Організатором заходу виступив Інститут Світової Політики (ІСП) у партнерстві з Центром польських та європейських студій НаУКМА. Для участі в заході були запрошені вчені-історики, представники громадського суспільства, експертного середовища, дипломати, ЗМІ тощо. Проведення Круглого столу співпало з візитом Президента України Петра Порошенка до Польщі.
Метою проведеного заходу був пошук шляхів сприяння подоланню існуючої прірви між суспільствами та політикумом в обох країнах в питанні ставлення до спільного минулого. Учасники обговорили механізми подолання тягаря минулих конфліктів і зменшення їхнього впливу на розбудову відносин між Україною та Польщею в майбутньому.
Круглий стіл став майданчиком для спілкування істориків і політиків. Зокрема, свої власні погляди на шляхи подолання протиріч, зближення точок зору суспільств двох країн на одні й ті ж історичні події висловили: Георгій Касьянов, професор, д.і.н., завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України; Павел Коваль, польський історик та політик, колишній депутат Європарламенту; Томаш Стриєк, професор, історик і політолог, провідний польський українознавець, науковий співробітник Інституту політичних досліджень ПАН; Тадеуш Іванський, експерт з української зовнішньої політики, Осередок східних студій (Варшава); Микола Княжицький, народний депутат України, співголова міжпарламентської групи Україна-Польща; Ігор Ільюшин, професор, д.і.н., завідувач кафедри міжнародних відносин Київського славістичного університету, учасник Українсько-польського форуму істориків; Владислав Гриневич, к.і.н, д.політ.н., провідний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, доцент Національного університету “Києво-Могилянська академія”, а також інші експерти. Модератором круглого столу виступила Олена Бетлій, аналітик Інституту світової політики, заступниця керівника Центру польських та європейських студій НаУКМА.
Експерти зазначили, що Польща першою визнала незалежність України і відносини між двома країнами є майже союзницькими. Варшава завжди була і обіцяє залишатися адвокатом Києва в ЄС і НАТО, про що свідчать приклади допомоги нашій країні в складні часи протидії російській агресії. Варшава є прибічницею жорсткої реакції на агресію Кремля в Україні і продовження санкційного тиску на агресора.
В той же час, зміни геополітичної ситуації у Європі та світі призводять до активізації правих сил, які намагаються прийти до влади в багатьох країнах. Свого часу у Польщі, коли вона вступала до ЄС та НАТО, активізація правих сил була пов’язана з необхідністю використання цим політичним крилом історичної карти для визначення власного статусу іта ідентичності. Так само в Україні проблема ідентичності пов’язується експертами з війною проти Росії. І немає нічого дивного в тому, що українці на цьому фоні почали шукати власних національних героїв у власній історії, які не обов’язково можуть подобатись іншим країнам. Зокрема, рішення ВР України визнати ОУН-УПА борцями за незалежність викликало негативне сприйняття в Польщі, а визнання польським Сеймом, у свою чергу, Волинської трагедії геноцидом поляків – обурення в Україні. На цьому, зокрема, наголосив у своєму виступі Георгій Касьянов. На його думку, в обох наших країнах історичну тему розігрують у власних внутрішньополітичних цілях саме праві сили, які становлять не більше 3-6%. Тому не можна говорити про конфлікт між Україною та Польщею або між двома народами. Це – конфлікт між представниками правих сил двох країн.
Павел Коваль порівняв історичні проблеми з великою грою, яка почалася у 1939 р і продовжується до цього часу. На жаль, історики в обох країнах все ще недостатньо зробили для того, щоб знайти спільну мову у трактуванні «білих плям» або ж трагічних сторінок наших відносин у минулому. Безумовно, висвітлення правди лише сприятиме налагодженню суспільного діалогу і історичному примиренню на усіх рівнях. Прикладом цього може бути примирення поляків з німцями, залучення до цього процесу церкви, відмова трактувати події нещодавнього минулого з марксистських позицій, притаманних радянській (російській) історіографії. На думку експерта, важливу роль тут можуть відіграти суспільні інституції, яких все ще бракує. П Коваль зазначив, що доцільно було б, наприклад, створити Польсько-Український інститут у Варшаві і аналогічну установу у Києві, а також фундацію журналістів. Це забезпечить якість зміни відносин.
Томаш Стриєк доповнив колегу тезою про різне сприйняття УПА і особистості Степана Бандери в різних регіонах України, наголосивши, що польське суспільство не сприймає героїзацію останніх новою українською владою, поширення в Україні червоно-чорної символіки. На його думку, українські історики повинні показати два аспекти діяльності УПА: як героїчну боротьбу за незалежність, так і вбивства польського населення. Тоді Україна та Польща знову досягнуть примирення.
В той же час, не варто звинувачувати в протиріччях лише одну сторону. Експерт зазначив, що поляки переважною більшістю налаштовані на підтримку України і розуміють складність ситуації, в якій вона знаходиться. Він запропонував залишити історичні питання історикам, адже у складні часи два народи мають бути разом.
Ігор Ільюшин висловив цікаву думку про те, що історію не можна доручати державним установам, бо вони будь-де будуть подавати її упереджено. Тому варто залучати для цього недержавні структури в обох країнах, представників громадянського суспільства. Прикладом такого підходу він назвав і Круглий стіл, на якому мав честь виступати. На думку експерта, суспільство має сприяти діалогу між істориками, але не втручатися до нього. Зокрема, мають бути оприлюднені документи про найбільш болючі події, дана спільна оцінка та зроблені висновки, що сприятимуть зближенню поглядів. Але для цього слід пройти складний шлях пошуку спільної мови між істориками. А це буде дуже важко після відомої постанови польського Сейму. І рішення приймалося більшістю, а це аж ніяк не 3-5%! До цього можна додати і скандально тенденційний фільм «Волинь», явно недружній до українців, яких там зображено лише в якості огидних вбивць і злочинців. На думку експерта, якщо в українсько-польському діалозі досягнути згоди щодо оцінок подій Волинської трагедії 1943-44-х років, то в суперечках і взаємних звинуваченнях можна було б поставити крапку. Але це навряд чи можливо найближчим часом.
Волинська трагедія, вважає експерт, не була геноцидом або ж етноцидом польського народу. Адже не йшлося про цілеспрямоване знищення поляків. Це був масштабний злочин. Це трагедія не лише поляків, але й українців, яких тоді ж також масово знищували польські загони. Отже, продовження взаємних звинувачень сторін не призведе до пошуку компромісу.
Микола Княжицький зазначив, що між нашими народами ніколи не було ненависті. І в складні часи глобальної нестабільності дуже важливо, що поляки і українці спромоглися залишитися союзниками. Адже крім Польщі, у нас немає справжніх союзників в Європі. На його думку, Україні та Польщі потрібно виробити спільний підхід, якщо ми зацікавлені співпрацювати. Тому треба всіляко вітати діалог між інститутами національної пам’яті. Ми маємо активно протидіяти ворожій пропаганді, адже у 1943 р Україна, як незалежна країна, ще не існувала, тому безглуздо покладати на неї відповідальність за трагедію, що тоді сталася. Це вигідно лише Кремлю, який керується давньою імперською традицією розділяти і володарювати. Не можна змішувати історію та політику. «Нашій незалежності лише 25 років і ми вдячні Польщі, яка першою визнала її у 1992 р. Проте, маємо усіма можливими шляхами доводити до польської спільноти правду, що і коли відбувалося», – зазначив М.Княжицький.
Тадеуш Іванські погодився з попередніми експертами та додав, що, на жаль, швидко вирішити усі історичні суперечки навіть кращим історикам двох країн не можливо. Але це не означає, що питання можна відкласти у довгу шухляду. Слід створювати нові суспільні та громадянські інституції, нові майданчики для дискусій.
Владислав Гриневич нагадав, що крім волинської трагедії були інші злочини, зокрема, Катинь – розстріл НКВС полонених польських офіцерів, були масові вбивства поляків і євреїв під час німецької окупації. Проте, польський сейм чомусь не говорить про геноцид! Тому слід активніше залучати суспільство та ЗМІ обох країн для об’єктивного висвітлення подій.
Українські історики закликали польських колег під час політично вмотивованої гонки за історичною справедливістю не втратити Україну як союзника в боротьбі зі спільним ворогом – Росією, що має апетити не лише на українські кордони, але й на польські.
Звертає на себе увагу та обставина, що під час дискусії польські фахівці активно переконували українців у власній правоті, жодного разу не піддавши критиці дії Армії Крайової на українській території, жодного слова не було сказано і про те, що міжвоєнна Польща (II Rzecpospolita) фактично розглядалася населенням окупованих нею західноукраїнських територій (кресів) в якості загарбника. Адже протистояння виникло не на пустому місці. Чомусь про це нічого не говорили і українські вчені. Це свідчить про слабкість нашої інформаційної позиції та необхідності фундаментальних змін у підходах до висвітлення історії. Та науковці наприкінці заходу також погодилися, що дискусію треба перевести з політичного поля в історичне.
Польща сьогодні як ніколи максимально зацікавлена в стабільній, економічно сильній Україні, для чого особливої важливості набирає постійний діалог між політиками та істориками двох країн. Про подальшу підтримку України свідчить і успішне підписання під час візиту Президента України до Варшави низки важливих угод, в т.ч. у військовій і військово-технічній сфері.
Тому, на думку експертів, можна сподіватися, що спільними зусиллями українці та поляки здатні подолати усі труднощі та створити нову історію своїх країн. Водночас, спільними зусиллями, через діалог громадян буде «розміновано» і наше спільне історичне минуле. Це цілком можливо, адже Україна та Польща нещодавно вже мирилися саме з приводу Волинської трагедії. Президенти двох країн, Кучма та Кваснєвський, Ющенко та Качинський взаємно просили вибачення в народів. То ж, історикам і суспільству є над чим працювати. При цьому, хоча і у Варшаві, і у Києві давно дійшли висновку, що формула «Вибачаємо і просимо вибачення» – це єдиний можливий варіант для лікування ран минулого, на жаль, до повного примирення на рівні суспільства і простих громадян ще далеко.
Володимир Заблоцький
