четвер, 17 Червень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Коментарі / Наш Ланкастер: українсько-польська оборонна угода
Фото: prezydent.pl
Фото: prezydent.pl

Наш Ланкастер: українсько-польська оборонна угода

Share Button

Візит президента України до Варшави 2 грудня 2016 року, що відбувся через рік після візиту президента Польщі до Києва, доводить, що, незважаючи на всі історичні протиріччя, політика сьогодення між двома країнами перебуває на високому стратегічному рівні. Актуалізація питання Волинської трагедії, свідомо здійснена популістами-націоналістами на радість Москві, не вплинула на продуктивність двостороннього співробітництва.

Історичний діалог ліпше залишити історикам (наприклад, 2 грудня в Києві відбувся «круглий стіл» «Як розмінувати українсько-польську історію» за участі істориків та політиків двох країн з метою сприяння ефективному процесові взаємного примирення та порозуміння; і це зовсім не поодинокий захід лише у столиці України), тоді як агресивна міжнародна поведінка Росії єднає дві країни з негативним історичним досвідом перебування у складі Російської імперії.

За підсумками переговорів делегацій під головуванням Президента України Петра Порошенка і Президента Республіки Польща Анджея Дуди відбулося підписання Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про співробітництво у сфері оборони. Документ підписали Міністр оборони України Степан Полторак і Міністр національної оборони Польщі Антоній Мацеревич. Генеральна угода між урядами України та Польщі про співробітництво в сфері оборони розроблена відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» з ініціативи польської сторони. Метою документа є створення договірно-правової бази для розвитку співпраці між Сторонами в оборонній сфері на принципах взаємності.

Угода створює правові підстави для розширення українсько-польської співпраці в оборонній галузі, зокрема за такими напрямками: військовий зв’язок та інформаційні системи; проведення науково-дослідних робіт для потреб збройних сил; оборонна політика і планування; логістичне забезпечення збройних сил, проведення військових інженерно-технічних робіт; військова інфраструктура; розробка, модернізація, виготовлення і постачання оборонного устаткування, співпраця в сфері оборонної промисловості; операції сил спеціального призначення; інші напрямки співробітництва за взаємною згодою Сторін. Загалом, за оцінкою міністра оборони України, співробітництвом охоплені 24 сфери оборонного комплексу двох країн. Також зазначається, що угода про співпрацю між Україною та Польщею в сфері оборони буде розширена протоколом про співпрацю в галузі ракетної техніки, зокрема промислового співробітництва у сфері ракетних технологій (які використовуються в системах виведення на орбіту), а також інших технологій, призначених для сухопутних військ. У цьому контексті можна спрогнозувати інтерес Польщі до дніпровського «Південмашу», який тривалий час був зорієнтований на російські замовлення та співробітництво з нинішньою країною-агресором.

Яку мету переслідує Україна, підписуючи оборонну угоду з Польщею? Передусім Київ знайшов серед країн НАТО надійного партнера, який не просто засуджує дії Росії в Україні, а й готовий активно протидіяти їм на міжнародній арені, пояснювати масштаби загроз західному світу. Безумовно, це й особиста позиція Антонія Мацеревича, який відомий у Польщі своїми спробами довести провину російської сторони в авіакатастрофі борту президента Леха Качинського. Підписавши оборонну угоду з Польщею, Україна розраховує:

  • формалізувати двостороннє оборонне співробітництво рамками угоди;

  • отримати моральні гарантії безпеки від великої країни-члена Північноатлантичного Альянсу (Польща належить до найбільших європейських контрибуторів Альянсу);

  • подати чіткий сигнал Москві, Брюсселю та Вашингтону, що Польща та Україна є сьогодні стратегічними союзниками;

  • надати поштовх для розвитку власної оборонної промисловості, отримуючи доступ до новітніх технологій;

  • продемонструвати Заходові досягнення власного ВПК через контакти з Польщею.

Що ж до Польщі, то Варшава демонструє «французький» підхід до оборонної політики, точніше – до її «диверсифікації». У 2010 році на тлі саміту НАТО в Лісабоні Франція і Великобританія підписали масштабну двосторонню оборонну угоду. Здавалося б, навіщо це двом країнам НАТО в час ухвалення нової стратегічної концепції, коли мирові в світі ніщо не загрожувало? Окрім скорочення видатків та їх оптимізації, нічого більш розумного нікому тоді не спадало на думку. Але світ швидко змінюється. Реалії геополітики 2016 року радикально відрізняються від того, що було ще три роки тому. На жаль, сьогодні країни Балтії та Польща, незважаючи на членство в НАТО, не впевнені до кінця, чи можуть вони розраховувати на колективний захист (стаття 5 Вашингтонської угоди) у разі гібридної атаки Росії. Консенсус в Альянсі-29 знайти дедалі складніше, а з приходом до влади у США Дональда Трампа та прогнозованими змінами у Франції в 2017 році (Ле Пен та Фійона не можна назвати атлантистами), перспективи НАТО виглядають вельми туманними. За цих умов актуалізується вектор субрегіональної співпраці – десь далеко маячить перспектива Балто-Чорноморського союзу. Але перший прагматичний крок сьогодні (не виходячи за межі власних зобов’язань та отриманих гарантій у НАТО) – налагодити оборонні контакти, зміцнити союзницькі відносини з найближчим сусідом, що потерпає від російської агресії та байдужості Європи і має 220-тисячну армію.

Як зазначив Андрій Дещиця, посол України в Польщі, «угода про співробітництво в оборонній сфері означає не тільки хороші контакти у військово-технічній сфері, а й створює можливості для збільшення кількості військових навчань і кількості учасників цих навчань, дає рамкові правові основи для розвитку литовсько-польсько-української бригади (яка навіщось та була створена. – Авт.) і реалізації спільних військово технічних проектів». Можна з упевненістю говорити, що новопризначений посол Польщі в Україні Ян Пєкло (персона не політична, колишній директор громадської платформи PAUCI, який працював в Україні понад 20 років і прекрасно знає наші реалії) притримується подібної думки.

Проте, аби сподівання не були марними, потрібні конкретні досягнення. Текст угоди, звичайно ж, закритий, але хочеться вірити, що в ній висвітлені реальні цілі, прописані дедлайни та є індикатори вимірювання успішності реалізації ініціатив. Аби за кількістю навчань та обмінів прийшла якість, варто також запозичити франко-британський досвід. Успішність імплементації Ланкастерської оборонної угоди 2010 року відстежують і контролюють експерти з урядового та неурядового секторів: щорічно відбуваються звітні конференції представників політикуму, бізнесу та оборонної сфери, де відкрито обговорюють усі труднощі процесу, публікують щорічний бюлетень франко-британського галузевого співробітництва. Подібну модель моніторингу необхідно започаткувати і в контексті укладеної 2 грудня оборонної угоди, яка відкриває нову сторінку в стратегічних відносинах України та Польщі.

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Володимир Зеленський. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

Аналіз щодо пріоритетів зовнішньої політики України на сучасному етапі.

У даній статті розглянеться аналіз пріоритетів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Аналіз буде здійснюватися …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.