п’ятниця, 29 Березень, 2024
pluken
Головна / Аналітика / Реституція Кресів: між пропагандою та дезінформацією
Фото: vlasno.info
Фото: vlasno.info

Реституція Кресів: між пропагандою та дезінформацією

Share Button

Реституція Кресів не представляє польської держави і не є ініціативою, яку би підтримували будь-які польські органи влади. Це структура, побудована маргінальним, проте відомим серед експертів активістом та публіцистом, який є заступником голови проросійської партії Зміна, якою керує звинувачений у шпигунстві на користь Росії Матеуш Піскорський.

Реституція Кресів

Реституція Кресів – це ініціатива на зразок німецького Пруського Товариства. Як коментує Марцін Рей, засновник сторінки Російська V Колона в Польщі: „Напередодні входження Польщі до Європейського Союзу противники цього процесу лякали нас, що на «повернених територіях» відбуватиметься викуп і повернення німцями земель та будинків, що може призвести майже до втрати незалежності.

На такому ж зразку базується і наратив, організований Медведчуком, який має на меті як посіяти сумнів серед патріотично налаштованої української громадської думки щодо польських намірів і доцільності євроінтеграції, так і далі підбурювати проросійських українців і самих росіян проти Заходу.

Однак, різниця полягає в тому, що в ролі пугал замість Руді Павелки та Еріки Штайнбах з Пруського Товариствамаємо Конрада і Анну Ренкасів з Реституцією Кресів”, а в ролі лякаючих замість Анджея Леппера (Конрад Ренкас і Матеуш Піскорський були тоді апаратчиками Самооборони) маємо проросійського олігарха Віктора Медведчука і зірку російського телебачення Дмитра Кисельова”.

Засновник Реституції

Конрад Ренкас, який керує Реституцією Кресів, це заступник голови проросійської партії Зміна, активний автор багатьох проросійських публікацій та антиукраїнських матеріалів, зокрема Європейського центру геополітичного аналізу (заснованого зрештою вже згаданим Матеушем Піскорським). Більше того, він разом із іншими представниками „консервативних і національних” медіа (у тому числі і Kresy.pl) постулював впровадження змін у зовнішній політиці Польщі йдеться про антинатівський та проросійський підхід. Зрештою, одним із постулатів партії Зміна є вихід Польщі із структур Північноатлантичного альянсу.

Більше того, пан Ренкас організував спостережну місію на сфальсифіковані президентські вибори в Азербайджані в рамках Європейського центру стратегічного аналізу, а також брав участь в організованих поїздках по кладовищах Червоної Армії в Польщі. Це також людина, засуджена на рік увязнення умовно із випробувальним терміном у три роки за використання залікової книжки Люблінського католицького університету із підробленими записами та за підроблення підписів різних осіб у заяві про реєстрацію обєднання „Академічний легіон” на 10 місяців вязниці (пізніше також було призначено випробувальний термін – 2 роки). Обидві справи стосуються 1990-их, однак, вироки було оголошено у 2007 і 2010 роках. Зрештою, це частий гість російських медіа і особа, яка критикує диверсифікацію постачання газу до Польщі.

Робочі помилки чи пошук сенсації?

Особа з такою біографією, як пан Ренкас, зайнялася Реституцією Кресів. Немає жодних сумнівів, що діяльність цього обєднання збігається із багатьма цілями, які ставлять перед собою українські галицькі сепаратисти, а також різні праворадикальні структури, в інтересах яких є ескалація напруги в польсько-українських стосунках. Натомість діапазон впливу подібних ініціатив є однаково невеликим як у Польщі, так і в Україні. Можна зазначити, що медіа, не дотримуючись стандартів чи подаючи інформацію без контексту, спотворюють дійсність, полегшуючи ведення проросійськими силами інформаційних операцій.

Українські медіа подали інформацію про підготовлені позови: a) натякаючи, начебто це організовано на державному рівні, b) без будь-якого аналізу правових підстав, c) цитуючи лише одну сторону (тобто, пана Ренкаса), d) без контексту міжнародного права і внутрішніх польських правових норм, e) на основі сумнівного джерела, яке неодноразово поширювало інформаційні вкидання російської пропаганди та антиукраїнські тексти.

Найправдоподібніше автором допису на нішовому порталі Prawica.net (який відвідує в середньому близько 5 тис. осіб на місяць), підписаного псевдонімом „karo”, зрештою є сам Конрад Ренкас, який уже так підписувався в минулому.

Те, яким чином частина українських медіа підійшла до інформації з невідомого майже нікому польського порталу, спричинило велике здивування серед польських експертів. Якщо би пошукати аналогію, можна порівняти цю ситуацію з тим, якби щось контроверсійне написав, наприклад, український портал Banderivets.org.ua, а згодом цю тему роздули би в Польщі до сенсації, яка представляє офіційну позицію України. Варто додати, що навіть розмови про масовість явища чи популярність Реституції Кресів є перебільшенням. Їх профіль на Facebook вподобало лише 858 осіб. Враховуючи це все, ми маємо справу із черговим небезпечним прецедентом, коли внаслідок невеликих затрат праці проросійських сил інформація проникає у серйозні мейнстрім-медіа, які тим самим беруть опосередковану участь в інформаційній операції, яку ведуть інші гравці.

Питання забужанського майна у Польщі

Те, що робить у своїй публічній діяльності в межах Реституції Кресів пан Ренкас, є досить цікавим. До питань повернення нерухомості (або у випадку неможливості повернення відшкодування збитків), він додає питання європейського права, однак, без жодної конкретики, і цілковито оминає питання правової бази, на якій було вибудовано польські правові положення про відшкодування.

Як стверджує юридичний консультант Міхал Лельонек: „Закон від 8 липня 2005 р. Про реалізацію права на відшкодування за залишену нерухомість поза межами теперішнього кордону Республіки Польща. Угодами, про які йдеться, які також називають республіканськими угодами, були в польсько-українських питаннях:

угода від 9 вересня 1944 р. між Польським комітетом національного визволення та урядом УРСР щодо евакуації польських громадян з території УРСР та українського населення з території Польщі,

угода від 6 липня 1945 р. між Тимчасовим урядом національної єдності Республіки Польща i урядом СРСР про право зміни радянського громадянства для осіб польської та єврейської національностей, які проживають в СРСР, і про їх евакуацію до Польщі, а також про право зміни польського громадянства для осіб російської, української, білоруської, русинської та литовської національностей, які проживають на території Польщі, і про їх евакуацію до СРСР.

Далі, цитуючи експерта: „Відшкодування за залишену польськими громадянами нерухомість виплачує польська держава. Передумовою підтвердження права на відшкодування є залишена нерухомість поза межами теперішнього кордону держави, у межах передвоєнної Польщі. Необхідною умовою не є вже участь у так званій репатріації відразу після закінчення війни, але водночас слід зазначити, що свою нерухомість залишали також і за інших обставин, повязаних із війною: еміграція відразу після вересня 1939 р. до Західної Європи, втеча від етнічних чисток після 1942 r. Або примусове вивезення „в глибину” СРСР.

З огляду на масштабність проблеми та бюджетні можливості, відшкодування було встановлено на рівні лише 20% від вартості залишеної нерухомості. Цю вартість встановлюють досвідчені експерти з нерухомості”. Іншими словами, республіканські угоди становили так званий індемнітет, тобто, прийняття (взяття на себе) вимог власних громадян до іншої держави. Це польська держава взяла на себе обовязок розрахуватись із своїми громадянами, однак правові рамки для цього створювалися роками.

Згаданий Закон про відшкодування стосується фізичних осіб, які мали польське громадянство і які залишили майно на колишній території Польщі (в межах, чинних на початку II світової війни). Із правової точки зору фактом є те, що польський Закон охоплює лише конкретну категорію людей (так само, як і республіканські угоди). Реституція Кресів нечітким чином пробує змалювати образ, що багато осіб і надалі залишаються скривдженими і не отримали відшкодування. Однак вони забувають про те, що це не вина української сторони, натомість претензії, насамперед, слід би було предявляти до польської держави і таких, а не інших нормативних актів, які впроваджувалися. При цьому слід з упевненістю сказати, що цими питаннями серйозно ніхто не займався.

Чим усе ж Реституція Кресів, мабуть, могла би зайнятись із правової точки зору – це питання, не так повязані із Забужанами, як загалом із комуністичною націоналізацією без будь-якого відшкодування.

Інакше кажучи, індемнітет, задекларований польською державою, виключає будь-яку можливість звернення до суду із вимогами, повязаними із націоналізацією майна всіх осіб, які виконують передумови польського закону Про реалізацію права на відшкодування, тобто, польське громадянство на момент втрати власності і залишення цього майна на території, яка перед війною була частиною території Польщі.

Адже індемнітет дає виключне право скеровувати всю цю категорію вимог лише до польських органів, незалежно від того, чи ця особа фактично реалізувала свої вимоги, навіть частково, в межах, забезпечених чинним польським Законом. Українські суди мали би підставу припиняти провадження у звязку із відсутністю юрисдикції.

Натомість особи, які не виконують хоча би однієї із вищезгаданих передумов, можуть звертатися до суду про повернення або відшкодування за втрачене майно на таких самих засадах, як і українці. Тож вимоги можуть висувати навіть особи, у спадкодавців польського походження яких забрали майно, залишене, наприклад, у Києві у 1920-их, однак доцільність цих вимог оцінюватиметься на основі українських нормативно-правових актів.

Це підтверджує польський Верховний суд. Як стверджує його рішення від 31 березня 2005 р. (V CK 309/04), республіканські угоди, відповідно, зрештою, до судової практики польського Конституційного суду, не є самодостатніми нормами, оскільки в питанні відшкодування за залишене за кордоном майномістилося чітке посилання на нормативні акти польського права”. Іншими словами, було встановлене зобовязання Польщі врегулювати у внутрішньому законодавстві питання розрахунків з особами, які втратили майно через зміну кордонів після II світової війни. Цей підхід КС підтримав також і Верховний суд (рішення: від 21 листопада 2003 р., I CK 323/02, OSNC 2004, 6, поз. 103; від 6 жовтня 2004 р., I CK 447/03 і від 19 листопада 2004 р., V CK 245/04).

Тим паче, як зазначено у згаданому вище рішенні, що ст. 3 п. 6 Угоди від 6 липня 1945 р., уладеної між Тимчасовим урядом національної єдності Республіки Польща та урядом СРСР про право зміни радянського громадянства для осіб польської та єврейської національностей, які проживають в СРСР, і про їх евакуацію до Польщі, а також про право зміни польського громадянства для осіб російської, української, білоруської, русинської та литовської національностей, які проживають на території Польщі, та їх евакуацію до СРСР містить запис, що способом встановлення еквіваленту за залишене майно за кордономбула страхова оцінка майна”. Своєю чергою, ці норми, відповідно до Верховного суду, посилаються на польський нормативний акт від 17 грудня 1927 року, а потім на акт від 11 серпня 1937 року, які регламентують страхування будинків, урожаю чи насаджень, але не оцінюють на основі цих показників вартості землі.

Основою для польських нормативно-правових актів була необхідність забезпечення репатріантам або їх спадкоємцям часткового відшкодування за втрачене майно. Цю позицію також було підтримано Європейським судом із прав людини.

Зрештою, це якраз ЄСПЛ розглядав найгучнішу справу Броньовський проти Польщі, рішення в якій було прийняте 22 червня 2004 року. Судовий процес на підставі скарги № 31443/96 від 12 березня 1996 р. проти Республіки Польща, поданої до Європейської комісії з прав людини. 1 листопада 1998 р. розгляд справи було передано до ЄСПЛ, а підставою було порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цій статті йшлося про те: „що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів”.

Однак, варто підкреслити, що в своєму рішенні ЄСПЛ прямо зазначив: „попри те, що історичні обставини справи, у тому числі повоєнні зміни державних кордонів, спричинена ними міграція осіб, яких це стосувалося, а також республіканські угоди, які регламентують права Позивача [тобто, Єжи Броньовського прим. ред.], безсумнівно мають значення для розуміння чинної складної фактичної та правової ситуації, ЄСПЛ не займатиметься питаннями будь-яких правових, моральних, соціальних, фінансових чи інших зобовязань польської держави, повязаних із фактом, що Радянський Союзу позбавив власників забужанського майна після другої світової війни їхньої власності і змусив мігрувати”. Більше того, ЄСПЛ відмовився також оцінити дотримання Польщею зобовязань, взятих на себе в республіканських угодах, чи їх вплив на внутрішнє польське законодавство.

Підсумок

Польська держава взяла на себе зобовязання щодо своїх громадян і збитків, завданих їм у звязку із переселенням. Відкритим питанням, звісно ж, залишається спосіб реалізації цього і створення правових меж для цього процесу. Тим не менше у своїй публічній діяльності Конрад Ренкас зовсім не згадує питання індемнітету чи республіканських угод.

Непокоять також розміри впливу таких сумнівних декларацій чи прогнозів на українське середовище журналістів та експертів, які посилюються антипольськими та відкрито проросійськими силами в Україні. Черговим небезпечним елементом, повязаним із питанням теоретичних відшкодувань, є той факт, що наратив про них побудовано, базуючись на праві ЄС” i „європейських стандартах”. Насправді це можна назвати черговим чинником, який повинен знеохочувати найбільш проєвропейськи налаштовану західну частину суспільства до інтеграції з Європейським Союзом. І нарешті ще більш незрозумілою є діяльність Реституції Кресів у Києві чи Харкові.

Слід із повною рішучістю зазначити, що ми не знаємо змісту позовів, підготовлених обєднанням пана Ренкаса. Можна спекулювати, що єдиною можливістю для розгляду питань відшкодування майна є питання комуністичної націоналізації, однак, не на основі права ЄС, а на основі Конвенції з прав людини та основоположних свобод оскільки кожна націоналізація призводить до збитків.

Багато залежить від рішень державних органів, і ніхто ж не каже про те, що це повинне бути повернення у ромірі 100%. Тож тут зявляються запитання до політики київської влади щодо потенційних змін до внутрішніх нормативно-правових актів, однак не з точки зору поляків, а всіх своїх громадян та осіб іншої національності, які зазначли збитків через націоналізацію майна, яку проводила комуністична влада. На даний час, однак, маємо справу із невизначеними потенційними або теоретичними можливостями і реальною інформаційною операцією, яку ведуть особи, які представляють проросійські сили у Польщі.

Автор: Адам Лельонек

Джерело: Galinfo.com.ua

Share Button

Також перегляньте

mkniaznycki

«Потрібно, щоб польські партії припинили використовувати кордон у боротьбі між собою, бо це погано для обох народів» – Микола Княжицький

Проблема блокування кордону в Польщі стала частиною політики перед виборами, що заважає її вирішити. На …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.