Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Всесвітньо відомий політолог, філософ та публіцист Френсіс Фукуяма навчатиме українських викладачів. Він читатиме лекції в Українському католицькому університеті в рамках програми «Викладання та розробка навчальних кейсів для вивчення публічної політики». Курс розроблено спеціально для працівників університетів та навчальних центрів, діяльність яких спрямована на вивчення державної політики.
У рамках свого візиту до Львова Френсіс Фукуяма прочитав відкриту лекцію «Корупція і прогрес державних реформ в Україні», під час якої поділився думками щодо нинішньої ситуації в Україні, а також щодо тенденцій у світовій політиці.
Реверсія демократії у світі
Говорячи про загальні тенденції у світовій політиці зараз, варто почати з падіння Берлінської стіни. Нещодавно була 25 річниця спроби державного перевороту у колишньому Радянському Союзі. У його результаті відбувся референдум і 1991 року ваша країна стала незалежною. Це була пам’ятна та історична подія. Хоча зараз вона здається давньою історією. Ця подія була частиною того, що Самюель Гантінгтон називав третьою хвилею демократизації. У той час було 35-40 демократичних країн, а після цього їхня кількість збільшилась до понад ста. Тепер у всіх цих країнах є та чи інша форма демократичних виборів. По суті, сьогодні 2/3 країн світу є демократіями, що дуже важливо.
Але зараз ми також можемо спостерігати зворотну хвилю. Мій колега зі Стенфордського університету називає це реверсія демократії. Протягом 10 років організація Freedom House, що досліджує демократію у всьому світі, говорить про її занепад і це процес, який можна краще описати якісними показниками, аніж кількісними. З якісної точки зору провідні країни світу справляються не так добре. Сполучені Штати та Європа пережили великі фінансові кризи, що спричинили економічні рецесії і сповільнили економічне зростання та розвиток. Це те, що ми спостерігаємо протягом останнього десятиліття. США також погіршили ситуацію своїм вторгненням в Ірак у 2003 році.
Паралельно можемо говорити про новий вияв самовпевненості з боку авторитарних режимів. Думаю, зараз ви можете бачити його наслідки. Під правлінням Володимира Путіна Росія відновила свою самовпевненість. Він створив націоналістичну агресивну форму напівавторитарного режиму, або квазідемократичного уряду, який має дуже багато амбіцій. Незважаючи на те, що падіння цін на нафту створює величезний тиск на економіку Росії, вона, однак, продовжує укріплювати авторитарні позиції. Те ж можна сказати і про Китай, про який за 15-20 років ми зможемо говорити як про найбільшу економічну силу у світі.
Під час Холодної війни ми розуміли, що існував розподіл між ліберальними демократіями з ринковими економіками і авторитарними режимами з централізованою формою економіки. Зараз у світі все набагато складніше. Мені здається, що боротьба між демократією та авторитаризмом залишається лінією поділу, але боротьба відбувається у зовсім іншій площині. Йдеться про лінію поділу між урядами, які є справді демократичними, і тими, що нібито мають демократичні вибори, як, наприклад, Росія. Суть авторитарного режиму у тому, що він сам себе утримує, і так усім причетним вдається виживати. Ресурси розподіляють між невеликою кількістю державної еліти, яка вживає силу для укріплення власної фінансової позиції. А потім використовують фінансову позицію, аби укріпити свою владу. Я би сказав, що це той режим, який створив в Україні президент Янукович. Мені здається, це той режим, проти якого виступив ваш Євромайдан. Ви не хотіли жити у суспільстві, де держава є власником усього, а хотіли жити у сучасному суспільстві, де держава однаково ставиться до своїх громадян. Вважаю, що якість такої держави та уряду – це та боротьба, яка зараз відбувається у світі.
Націоналізм як виклик
Ще одна світова проблема – відкритість суспільства та його робота за принципом верховенства права. Зараз ми бачимо формування демократичного, але не толерантного націоналізму. Цей рух поширюється з однієї країни в іншу. Я часто посилаюсь на пана Путіна, бо він хороший приклад, але таке є і в інших країнах, зокрема, у Туреччині за президентства Ердогана, а також у деяких демократичних країнах, зосібна, в Індії. Вони теж прихильники націоналізму, що ґрунтується на етнічності та релігійності. Цей націоналізм не є відкритим і толерантним до решти світу, як би це мало бути у ліберальному суспільстві. Це ми можемо спостерігати і в ЄС. Ми бачимо, що дедалі більше радикальних партій у Франції, Скандинавії та інших європейських країнах починають укріпляти свої позиції. На жаль, спостерігаємо це і в США з часу, коли Дональд Трамп став учасником передвиборчої кампанії з лозунгом, що Америка для американців.
Чому це все відбувається? Мені здається, за цим стоять глибинні причини. Одна із них пов’язана з економікою. Зараз є величезна підтримка нетолерантної націоналістичної політики і це реакція на ту глобалізацію, яку ми спостерігаємо останні 40 років. Якщо подивитись на період між 1970 роком та американською кризою 2008 року, світовий обсяг продукції збільшився удвічі. За цей час відбувся стрімкий розвиток та економічне зростання в США, Китаї, Латинській Америці та багатьох інших країнах. Кожен з цих регіонів збільшив прибуток на душу населення і відповідно сотні тисяч людей перейшли у середній клас, вирвавшись із тенет бідності. Але проблема у тому, що не усі отримали однакову вигоду від цього нового глобалізованого світу. Йдеться передусім про тих, хто менш мобільний, має меншу кваліфікацію та гіршу освіту. Саме тому деякі люди почали все більше підтримувати націоналістичних політиків. Майже в усьому світі неонаціоналістів підтримують ті, хто програв глобалізації. Якщо подивитись на США, то саме такі люди є основою електорату Дональда Трампа. Його прихильники – люди, що закінчили загальноосвітню школу чи й менше, представники робітничого класу, багато з яких у поганому становищі зараз: або втратили роботу, або мають дуже низький рівень доходів. Тому вони вірять, коли Трамп каже, що зробить Америку знову величною державою.
Якщо подивитись на Європу, зокрема, на Марі Ле Пен у Франції, можна побачити ту саму тенденцію. Переважно, такі партії підтримують не найбільш освічені люди. Зазвичай, це люди, що представляють нижчий клас і мають гіршу освіту. Це також є суспільною основою для пана Путіна, якого, здебільшого, підтримують мешканці малих міст та сіл. Натомість у Санкт-Петербурзі та Москві він дуже непопулярний і саме в цих двох містах були великі демонстрації проти його обрання президентом. Якщо подивитись на Віктора Орбана в Угорщині, який запровадив концепцію неліберальної демократії, він теж непопулярний у Будапешті, а більш популярний у сільській місцевості, і його прихильники такі ж люди, про яких я говорив раніше.
Це та проблема, яку ми повинні зрозуміти глибше. Чистий неоліберальний підхід до торгівлі та інвестицій, з одного боку, дав багато переваг для суспільства, а з другого боку, цей підхід не вирішив дуже багато суспільних проблем. Ключове питання, як дати раду з тими, хто програв у цій глобалізації? Ми також стоїмо перед величезною політичною проблемою у всіх країнах. Йдеться про зростання нерівності між різними категоріями населення і протистоянь, що спричиняє ця нерівність.
Євромайдан як другий шанс
Я дуже ретельно стежу за подіями у вашій країні. Я із захопленням стежив за подіями Помаранчевої революції у 2004 році і був дуже розчарований її наслідками. Було багато енергії від молодих людей, але це не забезпечило ефективні реформи та уряд, позбавлений корупції, який міг би надати громадянам базові послуги. Помаранчева революція у сприйнятті багатьох людей була поразкою, що забезпечило Вікторові Януковичу перемогу на наступних виборах. Друга революція – Євромайдан – була дуже важливою подією не лише для України, але і для світової політики. По суті, ми пережили поразку Помаранчевої революції і після цього відбулась друга революція, яка мала на порядку денному дуже багато питань.
Досвід боротьби з корупцією в інших країнах показує, що вона існує не від незнання. Більшість суспільств розуміє, що корупція – це погано і країна не може ефективно існувати, коли вище керівництво краде мільйони і мільярди з казни. Але корупція настільки сильно вкорінена, бо вона в інтересах самої еліти. Вона не зникне, поки не будуть створені політичні умови, аби витіснити з влади корумпованих управлінців і замінити їх іншими, з новими цінностями, які створять нові інституції. Це не може відбутись без поєднання трьох чинників: громадянського суспільства, яке виступатиме проти старих методів, лідера та інституцій, які здійснять ці реформи. Якщо поліція отримує зарплату, меншу за середню у країні, дуже важко стимулювати її не брати хабарів і добре виконувати свої обов’язки.
Україні насправді дуже пощастило з багатьох точок зору. У вас є хороше громадянське суспільство і це те, що найбільше мене здивувало. Під час Помаранчевої революції сила громадянського суспільства була для мене найбільшим відкриттям. Люди готові виходити на вулиці і ризикувати своїм життям, аби відстояти свої права. Мені також здається, що потенційно у вас є потрібні лідери, які представляють громадянське суспільство. Ви також маєте інституції, які є дефектними, але мають величезний прихований потенціал до змін. Вам потрібно змістити свої акценти із сильних на слабкі сторони. Ви повинні не просто протистояти поганому уряду, а самі йти у владу, щоб змінити державні інституції. Вважаю, саме це зустріло у вашій країні сильний опір. Якщо ви живете у поганій політичній системі, то вам здається, що усі політики корумповані, система гнила і її не можна змінити. Але якщо ви і далі у це віритимете та будете триматись подалі від демократичної політики, нічого не зміниться. Тому я дуже радий, що є представники громадянського суспільства України, які взяли на себе цей виклик і пішли у владу, аби щось змінити. Саме такі люди і є нашою надією.
Сполученим Штатам треба було 40 років, це більше ніж два покоління, щоб викорінити корупцію. Думаю, у вас це вийде швидше. Ви маєте зовнішню підтримку, консолідоване суспільство, і ви раніше почерпнули потрібні уроки.
Багато людей у різних куточках світу уважно спостерігають за тим, що відбувається в Україні. Думаю, зараз ви є натхненням для багатьох країн. Це особливо істотно у світлі підтримки нетолерантних націоналістичних режимів.
Хто винен у глобальних змінах?
Багато змін, що відбуваються останнім часом, не можна покласти на плечі конкретних людей.
такою логікою, можна звинувачувати також певні технології. У Силіконовій долині, де я живу, зараз інтенсивно працюють над розробкою машин без водіїв. Можете уявити, скільки людей втратять свою роботу через таке технологічне нововведення. Кому за це дорікати? Компанії? Думаю, дуже важко покласти вину на когось конкретно. Якщо вже когось звинувачувати у нинішньому стані справ у світі, то це політичних підприємців, які відчувають величезні можливості, маніпулюючи страхами людей. Вони розуміють, що можуть отримати величезний капітал. Наприклад, це зробив Слободан Мілошевіч, який вбачав величезні можливості у сербському націоналізмі. Те ж можна сказати про Дональда Трампа, який зараз маніпулює тривогами американців щодо еміграції. Мені здається, Путін зараз також намагається скористатись можливостями агресивного націоналізму. Не можна покласти вину на плечі конкретної людини, але найперше можна говорити про вину політичних підприємців.
Про майбутнє світу
Думаю, глобалізація і суспільна нерівність, які стоять за зростаючою підтримкою націоналізму, відіграють свою роль, тому важко спрогнозувати, як далі розвиватиметься світ. Наприклад, у США, вважаю, Дональд Трамп не переможе. Мабуть, переможе Хіларі Клінтон і республіканці втратять свої голоси у Сенаті, що призведе до зменшення кількості прихильників його політики.
Щодо Європи, то прогнозувати щось дуже складно. Зараз немає яскравого та сильного лідерства. Але сподіваюсь, що ми не будемо говорити про нестримний розвиток популістських рухів. Я вже згадував, що вони зараз розвиваються через певні страхи і незадоволення суспільства, що певні представники не отримали вигод від глобалізації. Треба думати, як дати раду з цими хвилюваннями. Нині у світі дуже багато роблять, аби опанувати ці націоналістичні рухи. Зараз стрімко розвиваються демократичні рухи в Україні, Шрі-Ланці, Бірмі тощо. Тому ми не можемо говорити про виснаження потенціалу демократичних рухів.
Про Україну і НАТО
На мою думку, членство України та Грузії в НАТО не було хорошою ідеєю. США не можуть виконати обіцянки захисту, адже напад на одного члена НАТО означає захист від усіх. Ми не можемо обіцяти того, чого не зможемо дотриматись. Однак і поза тим Америка може зробити багато, аби підтримати Україну. Обама потерпає від надмірної реакції через участь США у воєнній операції в Афганістані та Іраку. Тому він не хотів надавати військову підтримку ще одній країні. З цієї позиції пані Клінтон буде більш активною і охочіше надаватиме різні форми підтримки, у тому числі й військову. Якщо вона, звісно, виграє вибори.
Мирослава Іваник
