Ісландська мантра

Для того, щоб побачити Ісландію, треба багато і швидко пересуватися… А може, й ні. Може, щоб побачити її по-справжньому, треба рухатися якомога повільніше, найкраще на своїх двох. Вбирати в себе цю красу, промовляти і промовляти цю мантру.

Ісландію я відвідала наприкінці червня – в найтепліший і найсвітліший час року. Це був короткий тижневий тур автомобілем по південному узбережжі.

З мінусів:

• все дуже дорого. Вартість готелю – не менше 100 євро, будь-яка екскурсія трохи вглиб острова – не дешевше 100 євро, адже треба їхати лише на позашляховиках.

• Погода навіть у найтеплішу пору року – +16 – +18, не більше. До того ж вона постійно змінюється. Разів 15 на день може йти дощ. Тому треба завжди мати зі собою футболку, теплий светр, дощовик.

• Ви повертаєтеся і не можете докладно розповісти, де були, бо ці назви прочитати дуже важко, а запам’ятати фактично неможливо.

З плюсів:

• це найкрасивіша країна у світі.

РЕЙК’ЯВІК. ЛЮДИ

Аеропорт Кефлавік зустрів нас білими ночами та легким ненав’язливим запахом тухлих яєць. Цей запах з перемінним успіхом супроводжував увесь день. Що ж, дихання Землі, нічого не поробиш.

Рейк’явік – тихе, охайне, протестантське місто. Невисокі будиночки у веселеньких кольорах. Височіє церква без жодної прикраси – сіра і стрімка, мов скеля.

Лютеранська церква Гатльґрімскірк’я – найвища культова споруда Ісландії. Збудована у стилі архітектурного експресіонізму. Архітектора надихнув водоспад Свартіфосс

У день нашого приїзду мешканці святкували День Ісландії, тож ми навіть потрапили на урочисту промову, яку виголошував на центральній площі президент. З приводу свята багато ісландців вдягнулися в національні костюми.

Справжні ісландці, так мені принаймні видалось, – кирпаті блондини з тонкими рисами обличчя, світлими, отороченими білими віями очима, маленькими, привідкритими, ніби від здивування ротами. В принципі, виглядають милими. Розповідають, що, звісно, страждають від своєї погоди. Відпустки всі беруть у листопаді-січні, коли панує полярна ніч. Їдуть кудись у теплі країни, благо всюди дешевше, ніж вдома. Молоді особливо не вистачає більш кипучого життя, якого не знайдеш на острові. Але поживши трохи в Європі чи деінде, більшість ісландців повертається додому. Мабуть, є у цій суворій країні щось таке, чого не знайдеш у південних краях.

Рейк’явік за тутешніми мірками – скажений мегаполіс. Тут мешкає (якщо врахувати міста-супутники) дві третини населення острова! Понад 200 тисяч осіб

Коли я прилетіла, було десь 16 градусів і сонце. Але, очевидно, для ісландців це неймовірно прекрасна погода. Ніколи не бачила, щоб люди так нею насолоджувалися: всі у футболках, ніжаться на травичці під сонечком або ганяють на велосипедах. І що вони з ними роблять 8 місяців зими?

ГЕЙЗЕРИ

Долина гейзерів – це клаптик червонястого ґрунту посеред зелені, зрешечений дірками, в яких кипить окріп і з яких валить пара. Головний туристичний атракціон – Стоккар – гаряча калюжа, яка кипить.

Гейзер Стоккар

Над дірою надувається булька, крізь неї проривається пара і стріляє на 25 метрів вгору.

Осібно розташований гейзер Гейзер – найстаріший і найвідоміший, другий за висотою у світі.

Гейзер

Він стріляє на 50 метрів, але зараз заснув, вода у ньому ледь коливається, лише потужне жерло нагадує про колишню могутність. Тепер він спочиває на лаврах минулої слави.

ЇЖА

Головний ісландський делікатес – м’ясо акули, яке перегниває в землі кілька років перед тим, як за нього візьмуться кухарі, – спробувати не довелося. Навряд чи десь можна спробувати смачнішу морську рибу: лосось просто тане в роті.  Їла м’ясо кита – темно-червоне і м’язисте. Але справжнім враженням був оселедець з яблуками у солодкому соусі світло-зеленого кольору.  А ще здивувало, що в них дуже смачний хліб, не гірший за французький. Натомість кава – гидотна, найгірша з будь-коли скуштованих.

Шматочок кита з картоплею

Ще я купила тут справжнього ісландського чаю з листя карликової берези, моху та іншої північної рослинності… На упаковці було гарно розписано, яке воно все помічне для здоров’я. Чай у мене досі стоїть. Бо пити його виявилося фактично неможливо. Тобто, можливо, якщо додати нашої української м’яти, липи, ромашки… Мох – це все-таки не для чаю.

Що вразило у закладах харчування – це ісландська демократичність, яка йде з глибини натури. Поблизу туристичних пам’яток розташовані 1-2 заклади швидкого харчування. Ціни в них приблизно однакові, дорогі. Вам пропонують сендвіч, гарячий суп чи солодку булку з чаєм-кавою (не дешевше 20 євро). Але навіть якби у вас були мільйони, ніде інде поїсти не вдалося б. Тут їдять і багаті туристи, і бідні, і місцеві – всі однаково стають у чергу і однаково жують бутерброди. І в цьому є якась своя тиха, але відчутна перемога демократії.

Ну якщо у Львові продавали “шаурму козацьку”, то чом би не бути вікінгському кебабу?

ПОДОРОЖ МОРДОРОМ

Покаталася на конях. Мого низенького лахматого коника з рудою гривкою звали Лікліккьодль. Скубав травичку, бадьоренько тупотів рівниною. Уявляла себе Фродо Баґґінсом, що везе перстень влади в Мордор. Пейзаж заохочував.

Коники в Ісландії – особливої породи, як і вівці. Тому завозити цих тварин з континенту не дозволяють, бережуть породу. Привезти в Ісландію можна тільки котів, собак та пташок.

До теми “Володаря перснів”: спускалася в кратер вулкана. Стінки кальдери – руда, немов іржава земля, поросла де-не-де травою. А внизу – озеро.

Кратер вулкану Кедір

Блакитне, гладке, мов дзеркало. В такому скупатися тягне значно більше, ніж в Ородруїні. Краса неймовірна. Ось як буває, коли вулканам “зносить дах” – відриває частину кратера. Кедір вибухнув 3 тисячі років тому.

ВОДОСПАДИ

Краса  Ісландії – це водоспади. Спершу – must see для всіх туристів – Гульфосс, масштабний, дворівневий, зі своїм каньйоном.

Водоспад Гульфосс має 2 каскади – 11 м та 21 м

А потім їдеш далі по південному узбережжі, де простягається гірський масив. Насправді це такий собі величезний кусень торта з кремовою шапкою льодовика, від якого відрізали краї, залишивши серединку, і тепер з усіх його боків стікають річки.

Вони бурлять, піняться, і від того видаються молочними, а також постійно перетворюються на водоспади. За 10 хвилин їзди бачиш 10 водоспадів.

Водоспад Свартіфосс в національному парку Ватнайокуль. Популярний серед туристів завдяки базальтовим колонам

ЛЬОДОВИКИ

Ватнайокуль – найбільший льодовик поза межами Арктики вкриває південно-східну частину острова. Він займає 8% території Ісландії і ховає під собою кілька вулканів. Товщина криги – до тисячі метрів. Льодовик тягнеться язиками до моря.

Зверху – білосніжний, у підніжжя він брудного сірого кольору: старий, віковічний сніг. А через дорогу – море і чорний пляж, який, як пишуть у путівниках, входить до 10-ти найкрасивіших у світі. Але там ніхто ніколи не загорає і не купається.

Базальтові кекури в океані. За легендою, ці скелі були колись тролями, які скам’яніли від сонячного світла

Селище Вік – найпівденніше в Ісландії. Знамените своїм чорним піщаним пляжем. У 1991 році Американський журнал Islands Magazine назвав його одним з найкрасивіших не тропічних пляжів на Землі.

А ще вражає бухта Йокульсарлон. Не лише мене, але й голлівудських сценаристів, які знімали тут Джеймса Бонда.

Це озеро, що утворилося через танення льодовика. Дальній край озера впирається у стіну з криги. Від неї час від часу з великим тріском відколюється лід і айсберги плавають в озері, дрейфуючи в сторону моря.

Поміж ними пропливають човни з туристами, які зачаровані побаченим. Деякі айсберги настільки блакитні, що важко повірити. Інтенсивність кольору залежить від спресованості криги, наявності в ній кисню. Якщо шматок відколовся десь з-під низу льодовика, кисню у ньому вкрай мало і лід яскраво-блакитного кольору.

Подорож між айсбергами доволі небезпечна: будь-який з них може раптом перевернутися чи розколотися.

На поверхні – лише десята частина айсберга. Тому хоч озеро і глибоке – від 250 до 50 метрів, біля виходу в море – вузького перешийка – айсберги застрягають і повільно тануть. Ставши меншими, вони пропливають в океан або затримуються на узбережжі, стають схожими на великі куски вати, серед яких можна гратися у хованки.

Вони лежать там, тануть, аж поки не перетворюються на маленькі прозорі крижинки і не зникають зовсім.

ВУЛКАНИ

Одне з найсильніших вражень – лавові поля. Їх проїжджаєш у геопарку Катла, величезній пустельній території, де на 9 тисяч квадратних кілометрів – ледь 3 тисячі людей. Від ІХ століття тут зафіксовано понад 150 вивержень.

Поле лави – це царство плавних ліній, відсутність кутів, що неймовірно для міського жителя. Лава застигає хвилями, що накочуються одна на одну, нагромаджуються, утворюючи гірки і уступи. А потім це застигле море заростає мохом.

Вже потім, після блукань по мохових полях ми дізналися, що робити це суворо заборонено. І не дай вам Боже колупати мох, щоб подивитися – а що під ним? Бо на те, щоб залатати цю дірку природі знадобиться кілька сотень років

Він обтягує лавові валуни, встеляє їх, мов килимом. Йдеш, провалюючись сантиметрів на 5. І у всьому цьому морі немає нічого гострого і твердого, тільки плавні опуклі форми і м’яка поверхня різних відтінків зеленого. І так тягнеться багато кілометрів. А потім раптом це море мілішає і перетворюється на чорну пустелю.

А там нічого немає взагалі, лише чорні дрібні камінці. І так теж – десятки кілометрів. Але це – на самому півдні, де льодовик підходить майже впритул до моря і де похазяйнував вулкан Лакі, який вибухнув у 18 столітті і розлив стільки лави, що його до сих пір ніхто не переплюнув. Справжній Мордор, їй-богу. А далі на схід пейзажі знову стають буколічними, знову ростуть химерно вирізьблені гори, з яких стікають десятки водоспадів і біля яких туляться скромні хатинки.

На жаль, через високу ціну не вдалося потрапити на екскурсію до вулкана Е́йяф’ятлайокютль, ім’я якого у 2010 році змушені були вивчити усі телевізійники та працівники авіагалузі, бо хвиля попелу від нього паралізувала авіасполучення над Європою. Поблизу нього пропонують погуляти по ще теплих, ледь застиглих лавових полях.

ПАФФІН

Дуже важливо побачити паффіна. Це така пташка, українською “північний буревісник”. Символ Ісландії. Щоб його побачити навіть організовують екскурсії.

Фото: інтернет

І туристи питають одне одного: ну що, бачив паффіна? Бо якщо ви не бачили, то якого біса було товктися по Ісландії? Я побачила лише в передостанній день, здаля. А ось такий він стоїть в рейк’явікському готелі, можна роздивитися.

ГАРЯЧІ ДЖЕРЕЛА

Ісландія – країна, де люблять бані, сауни, байсени. Тут розкидані безліч “диких” гарячих джерел. Це виглядає так: чисте поле, кудись вглиб веде асфальтована доріжка, і тут ви бачите чан, заповнений гарячою водою. Ну і все – роздягайтеся, купайтеся на здоров’я. А потім ганчірочкою повитираєте, що розлили.

Level up –  відкриті басейни з різними температурами води і однаковою температурою повітря: +6. Екстремали можуть вийти за огорожу і пірнути в озеро. Поруч – бані, теж з характерним запахом тухлих яєць, адже повітря нагріває підземне гаряче джерело, що прямо під ними. Воно ж обігріває воду в басейнах.

Найпопулярніші громадські бані в Ісландії – знаменита Блакитна лагуна. Здається, немає туриста, якого би в ній не скупали. Були собі озерця з водою, багатою на кремній: він надає воді такої блакитно-сивої, непрозорої барви. А потім хтось додумався нагрівати ці озерця за допомогою гейзера неподалік. І від відвідувачів не стало відбою. Ісландців тут зустрінеш рідко, бо навіть для них це задорого (50 євро найдешевший квиток), та й занадто людно.

Відвідувачів підвозять автобусами кожну годину. Блакитна лагуна розташована неподалік аеропорту, тож їх везуть сюди на останній пункт розважальної програми. Ісландія на прощання старанно вимиває своїх туристів, а потім їх вантажать в автобуси і чистих та розніжених везуть на виліт із цієї північної казки.

Галина Скибньовська, фото автора