Ідеальна країна для мандрівки в кемпервені

Передовсім США – це ідеальна країна для подорожі автомобілем загалом. Тут все зроблено для машин – часто на шкоду пішоходам. Великі стоянки, найчастіше безкоштовні, широкі траси, дешевий бензин (у середньому 2.50 долара за галон – це близько 16 грн за літру), усілякі мак-драйви… У Штатах, не виходячи з авто, можна зробити фактично все, навіть одружитися, якщо ви в Лас-Вегасі.

А зрештою, як ще побачити цю величезну країну? Багато американців, особливо коли виходять на пенсію, купують собі величезні комфортабельні RV (recreational vehicle) і вирушають у мандри. RV (будиночки на колесах) бувають гігантські, надсучасні або перероблені зі старих шкільних автобусів, оснащені всім – від генераторів до параболічних антен, не кажучи про туалет, душ та інші необхідні зручності.

Такі RV можуть коштувати  більше 100 тисяч доларів, тому деколи люди продають свої будинки задля такої покупки, а потім так і живуть, подорожуючи. Їх називають “фултаймери” (fulltimers). Влітку вони мігрують кудись на південь, скажімо, до Флориди, взимку – до Міннесоти. Це називається “сноубердінг” (snowbirding).

Якщо ж американці вважають, що це найкращий спосіб пізнати свою країну, то гріх туристам не скористатися цим прикладом, – вирішили ми. Для подорожі диким диким Заходом орендували кемпервен і не пошкодували. Чому – розпишу по пунктах.

1. Це дійсно комфортно.

RV – хоч і комфортабельні, але неповороткі. Часто їм заборонено в’їзд у великі міста, та й керувати таким монстром з незвички непросто. Тому ми обмежилися маленьким кампервеном Ford E15O (у Львові такого розміру машини називали “бусіками” і переробляли на маршрутки).

Такий автомобіль можна забронювати наперед на цьому сайті або десятках йому подібних. Вартість оренди залежить від терміну винайму та пробігу. Ми орендували авто на 28 днів, за які мали подолати 2800 миль (4500 км). Але в результаті, звісно, перевищили ліміт, набігали всі 6000 км і за зайвий кілометраж довелося доплачувати.

На кемпервені встановлені сонячні батареї та додатковий акумулятор. Кожен такий автомобіль оснащений  невеличким холодильником, який, навіть якщо автомобіль припаркували, тримає холод ще 2 дні. Є там і похідна плитка на 2 конфорки, що працює від газових балонів, бак для води та умивальник з краном, в якому можна мити посуд. У комплект входить набір кухонного приладдя, зокрема каструля зі сковорідкою та постільна білизна, а столик з двома сидіннями плавним рухом руки перетворюється на ліжко, що займає майже весь простір кемпервена.

Єдина незручність у тому, що кожного ранку та вечора цей конструктор треба розкладати і складати, ховати постіль у поличку, переміщувати чемодани, розпихати пакети з продуктами. Але зарядку після цього вже можна не робити.

За додаткову платню можна орендувати все, що завгодно: похідний столик, стільці, тент, що закріплюється на даху кемпервена,  кріплення для велосипедів. На додачу кемпервени цієї компанії розмальовані вручну: кожен має свій неповторний малюнок – від квіток сакури до героїв “Зоряних воєн”. Ми обмежилися скромним психоделічним орнаментом у стилі Haru mamburu.

У такому підході, як я згодом пересвідчилася, є і практична користь: швидко знаходиш свою машинку на величезній стоянці, а також отримуєш гарантовані захоплені відгуки від перехожих та інших водіїв, що сприяє соціалізації. А коли ви зустріли когось на такому ж розмальованому автомобілі, то почуваєтеся якщо не братами, то принаймні членами одного братства.

Моїм основним хвилюванням щодо подорожі у кемпервані було: а як я буду приймати душ? Ну і куди ходити в туалет – теж не завадить знати. Проте як виявилося, у США дуже розгалужена система кемпінгів. Деякі вказані у довідниках типу Lonely planet, а загалом є безліч сайтів, де вказують найближчий кемпінг. Більшість із них платні, вартість залежить від розташування. У нацпарках – 30-40 доларів за машину на добу, десь у менш туристичних місцях – 10-15.

Кемпінг – це, як звичайно, лісиста територія, по якій в’ється дорога. Кожні 20-30 метрів від неї відходять асфальтні язики – якраз для того, щоб припаркувати авто. Поряд ви знайдете столик та залізну решітку для барбекю.

Зазвичай на території кемпінгу стоїть кілька будівель із туалетами та душовими кабінками, деколи є і пральня. Усі санвузли вражають своєю чистотою, дійсно, американці помішані на чистоті туалетів значно більше, ніж європейці. Єдина незручність  – прокидаєшся зранку, хочеш у туалет, але треба ще вдягнутися і пробігти по холоду метрів 50-100 до найближчого закладу.

Деколи трапляються приємні сюрпризи. У пустелі Мохаве нам довелося ночувати в кемпінгу з басейном, який належав готелю, але кемперам було дозволено безкоштовно ним користуватися. У долині Сонома посеред лісу під повним місяцем був прекрасний вай-фай. У Долині Смерті – величезне заасфальтоване поле, посеред якого кожні 100 метрів стоять умивальники та туалети. Раз на раз не випадає.

2. Це серйозно економить кошти

Ви скажете – нічого собі, 30-40 доларів за місце для кемпінгу! Але зауважте, що номер у мотелі на трасі буде коштувати приблизно 70 доларів, мінімум 50 (із загальним душем). У національних парках ціна насправді не менше 100 доларів.

А оскільки без машини у подорожі диким диким Заходом вам однаково не обійтися, то додайте у витрати ще й вартість оренди звичайного автомобіля. Мабуть, найдешевший варіант – їздити звичайним авто зі своїм наметом. Однак у кемпервені значно комфортабельніше.

Але головне – ви серйозно економите на їжі! Середній похід у заклад харчування, а здебільшого це ресторан типу фастфуд – трохи більше 10 доларів на брата. Порції такі, що не переїсти неможливо. До будь-чого вам дають картоплю-фрі і купу соусів. Воно, може, навіть і смачно, але точно не корисно. Веганські кафе можна знайти лише у великих містах. Перебирати особливо не доводиться. Якщо не хочете гамбургерів – їжте буррітос, ну або на крайній випадок – піцу. Тому зайві кілограми після подорожі гарантовані.

А як приємно на природі зранку швиденько підсмажити собі яєшню з овочами та заварити у каструльці натуральну каву! А ввечері зробити шашлички або ковбаски на барбекю! Ми харчувалися у кафе та ресторанах максимум раз на день, економлячи гроші і здоров’я.

До того ж доволі швидко стало зрозуміло, що платні кемпінги – це не єдиний вихід із ситуації. Звісно, ви не можете стати будь-де посеред дороги і заночувати. За це передбачено чималий штраф. Але є багато безкоштовних кемпінгів. І є чарівний сайт, на якому ви легко можете знайти перелік найближчих і платних, і безкоштовних кемпінгів з переліком зручностей, відгуками і т.п. Переважно безплатний кемпінг розташований на федеральних землях – у парках, лісках тощо. Часто він зовсім не обладнаний, але у справжнього кемпера все є зі собою! Натомість вам гарантована абсолютна приватність, розмова сам на сам з природою, спеціально для вас розгорнуте зоряне небо, персональний захід сонця, або ще цікавіше – зустріч зі справжніми вовками кемпінгу – “фултаймерами” та їхньою філософією життя.

Потім з’ясувалося, що деякі недобросовісні кемпери й у платних парках примудряються поспати безкоштовно (підкреслимо, що ми таку практику засуджуємо). Адже працівники кемпінгу приходять туди, як звичайно, на сьому ранку і йдуть о сьомій вечора. Тож якщо ви приїдете дуже пізно, а поїдете дуже рано, то просто не буде кому віддати гроші. Хоча часто там ставлять скриньки, куди кидати гроші і де відзначатися про прибуття і вибуття.

3. Ви стаєте частиною неформального братства кемперів

Звичайний турист приречений на спілкування передусім з людьми, які працюють у туристичній галузі. А на відпочинку “all included” цим типом все і закінчується. І так чи інакше, всі ці люди намагаються вам щось продати. Якщо пощастить – то значно дорожче, ніж воно коштує насправді. Або чекають від вас чайових. Пересуваючись у кемпері ви відчуваєте себе справжнім ковбоєм, піонером-першопрохідцем. Ви – незалежні, але відкриті світу, готові безкорисливо прийти на допомогу, і довкола вас такі ж люди.

Це безпечно? Це питання також мене серйозно турбувало. Зрештою, двоє людей, що мирно сплять у машині посеред лісу – доволі беззахисні. Але ніде, ні в безлюдних пустелях, ні в дрімучих національних парках, ні на стоянці біля якогось фаст-фуду, де нам дозволили переночувати біля живописного сміттєвого бака, облюбованого великими чорними воронами, ніхто до нас не приходив з претензіями, наїздами, питаннями чи нема закурити і т.п.

Ну… якось я помітила у небі світлу цятку, що рухалася непрямолінійно і серйозно почала побоюватися контакту з позаземними цивілізаціями… але це вже особисте. А потім у якомусь супермаркеті на заправці посеред чергового “ніде” побачила оголошення “Продається зброя і патрони” та короткий опис. І вперше мені прийшла в голову думка, що в усіх цих худорлявих ковбоїв у бардачку, мабуть, по кольту. І, можливо, американські любителі кемпінгу не такі вже й беззахисні.

Так що тепер часи змінилися. Ковбой Мальборо постарів, він вже не скаче на коні з ласо, перекинутим через плече. Не розводить багаття у чистому полі, не смалить одну за одною цигарки. Він сидить за кермом кемпервена, цмулить кока-колу з льодом через соломинку і так їде безкрайньою рівниною до якоїсь своєї, лише йому відомої американської мрії.

Галина Скибньовська, фото – Маріо Альфаро