Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Два з лишком роки динамічних політичних змін у нашого східного сусіда та ескалація на інформаційно-психологічному фронті, ініційована Російською Федерацією, підштовхують нас до ретельного аналізу польських досягнень в Україні. Акцентуючи на діяльності, пов’язаній з інформацією, слід згадати про останню прес-конференцію Лєшека Бальцеровича в Києві. Вона, щонайменше, спонукає до серйозних роздумів. Передусім – Варшаву.
Перш за все мусимо зосередити увагу на питаннях правдивості та вірогідності журналістських матеріалів декількох головних польських ЗМІ, які, пишучи про номінування проф. Бальцеровича, використовували такі заголовки: «Лєшек Бальцерович в українському уряді», «Лєшек Бальцерович в уряді України» або «Лєшек Бальцерович призначений українським урядом». Це серйозне упущення, яке неприпустиме в серйозній пресі, оскільки не лише вводить читачів в оману, створюючи хибну картину реальності, а й дає підстави вважати, що Польща офіційно залучена в українські державні структури. А це не є правдою. Його посада – представник президента при уряді України, а разом з колишнім словацьким віце-прем’єром він був призначений співголовою скромної за кількістю членів Групи стратегічних радників з підтримки реформ в Україні.
Вищезгадана невірогідність ЗМІ (особливо зважаючи на те, що в Україні широкий загал має низький рівень знання польської мови), діяльність самого професора Бальцеровича й остання його прес-конференція в Києві дають змогу зробити кілька узагальнень:
- незнання прізвища Павла Боболовіча – одного з небагатьох (а проте одного із найвідоміших) польських постійних кореспондентів в Україні, – засвідчило, що Лєшек Бальцерович приїхав до Києва не найкраще підготовленим у сфері контактів та співпраці з поляками, які перебувають «на місці» й мають порівняно з ним повніше уявлення про місцеві реалії, не кажучи вже про те, що їхні звіти про Україну мають вищу цінність, ніж офіційні прес-релізи державних органів (хоча Бальцерович вибачився за перекручення прізвища);
- виконуючи консультативні функції при найвищих державних органах сусідньої країни, стратегічно і геополітично важливої для Варшави, проф. Бальцерович, не адаптував своєї активності на Твіттері – його пости за останні тижні далекі від політичного нейтралітету, а його критика польського уряду дуже гостра; помилково вважати, що це не було чітко зафіксоване в Україні, і що це не впливає на сприйняття як самого Бальцеровича, так і Польщі в цілому;
- вищезгаданий дисонанс пов’язаний з іншим важливим питанням – в Україні неурядові організації, журналісти, політики й широкі прошарки суспільства не знають, хто з поляків говорить офіційно від імені Польщі;
- досі немає відповідей на важливі питання про плани або концепцію діяльності радників українського президента з польським паспортом, і офіційно на цей момент, як ствердив сам проф. Бальцерович, ніхто не фінансує їхньої діяльності; такий спосіб ведення інформаційної політики співголовами Групи стратегічних радників вельми негативно впливає на прозорість та зростання довіри до їх діяльності.
Додайте до цього добре відомий факт, пов’язаний з недавньою зміною уряду. Новим прем’єр-міністром став Володимир Гройсман – людина, що тісно пов’язана з Петром Порошенком. Однак широку міжнародну підтримку мав потенційно інший склад уряду, який мала б очолити Наталія Яресько. Український президент настояв на своєму і розіграв інші політичні партії, щоб створити для себе найбільш оптимальну політичну конфігурацію, яка ґрунтується на вельми сумнівній якості коаліції в парламенті, і яка водночас може розвалитися у випадку важких голосувань. Тому й виникла потреба збільшення власної реформаторської легітимності для західної громадської думки, яка мала частково нейтралізувати негативні емоції, пов’язані з формуванням абсолютно лояльного складу Кабінету Міністрів. Відтак були запрошені західні економісти, між іншим і проф. Бальцерович. Про цей контекст завжди треба пам’ятати: поруч із реальною необхідністю реформ і зовнішньої експертної підтримки функціонує ще й контекст суто політичний та іміджевий.
Висновки:
- відсутність співпраці й координації у сфері інформаційної політики між експертами, Міністерством закордонних справ та засобами масової інформації: Офіційно це експерт з Польщі, котрий є радником з проведення реформ, що для суспільства будуть дуже болючими; у контексті методів і масштабів російської інформаційної війни та винятково активної участі російських і проросійських засобів масової інформації в руйнуванні та саботуванні польсько-українських відносин неважко уявити собі сценарій, за яким не проф. Бальцерович особисто, а проф. Бальцерович як «представник польського уряду» (а сам уряд, на думку багатьох проросійських «експертів», буде, як і попередній, докладати всіх зусиль, щоб домогтися ескалації напруженості у відносинах з Росією і реалізовуватиме політику Вашинґтона, на команду якого поляки нібито організували Майдан у 2013-2014 роках) разом з польською державою буде звинувачений у діях проти українського народу або в розпродажі українського національного багатства (для захисту українських політиків формально відповідальних за реформи); важко на цей момент оцінити ступінь загрози польсько-українським відносинам, який виникає в результаті активних дій радикальних сил або популістів в Україні, які у майбутньому могли б хотіти звалити відповідальність за реформи, помилки або невдачі уряду на закордонних експертів;
- внутрішньополітичні міжусобиці в Польщі впливають на якість і ефективність зовнішньої політики: попри можливість реалізації багатьох стратегічно важливих з точки зору національного інтересу Польщі пріоритетів, на жаль, це неможливо через відсутність компромісу між самими елітами і винесення внутрішніх суперечок на міжнародний рівень, що шкодить польському іміджу і послаблює нас на міжнародній арені;
- діяльність експертів з польськими паспортами на такому високому рівні може вплинути на загальне сприйняття і ставлення до Польщі українського суспільства та його еліт: теоретично, у разі поразки, можуть мати негативний вплив на становище польських підприємців, представників ЗМІ, експертів, науковців і навіть туристів;
- помітною є відсутність довгострокової стратегії Польщі в галузі інформаційної політики в Україні: бракує: а) активних дій для подолання польсько-українського інформаційного бар’єру, який є похідною мовного бар’єру та глибокого розуміння теми, б) чітких комунікатів від польських державних структур до їх українських відповідників як на офіційному, так і на неофіційному рівні, в) формалізованих і, водночас, відкритих для різних середовищ платформ для співпраці між Варшавою і Києвом, г) зміцнення контактів Міністерства закордонних справ та інших державних структур з науковим, експертним та журналістським середовищами у площині консультацій або актуалізації поточної політики щодо України, д) співробітництва Міністерства закордонних справ з національними ЗМІ, які пишуть про польсько-українські питання;
- необхідна гнучкість і швидкість дій: інформаційна політика Варшави повинна бути спрямована на ефективне відстоювання інтересів Польщі – постійних у середньостроковій перспективі – у всеукраїнському вимірі; однак не слід забувати про додаткові елементи, наприклад, посилену увагу до Львова та еліт Західної України, чия роль і значення для політики України постійно зростають завдяки широкому політичному представництву в урядових, парламентських, наукових, промислових та патріотичних колах.
др. Адам Лельонек,
експерт Фонду ім. Казімежа Пуласького,
член ради Фонду Центр досліджень Польща-Україна
