Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Отримати довідки, не виходячи з дому, зареєструвати машину чи власність, сидячи перед комп’ютером, і навіть розпочати бізнес, наприклад, з кав’ярні. Український уряд поставив амбітну ціль у сфері надання електронних послуг: до 2017 року запровадити базовий набір послуг, які у Європі вже надають он-лайн. Розмова із заступником голови Державного агентства з питань електронного урядування України Олексієм Вискубом про те, чому українцю не вистачить життя, щоб отримати всі державні послуги, скільки людей у нас користуються електронними послугами, і як подолати корупцію в Україні.
– Пане Олексію, зараз багато говорять про перехід усього в цифрову форму. Тим не менше, поясніть, що таке електронне урядування і навіщо воно Україні?
– Фактично це нова форма взаємодії держави з громадянами і чиновників між собою. Її основа – застосування сучасних технологій. Навіщо воно нам? Це дозволить підняти обслуговування громадян та бізнесу на якісно новий рівень і збільшити ефективність роботи органів влади.
Експерти Світового банку довели, що е-урядування є потужним чинником розвитку конкурентоспроможності держави. Дуже часто і громадяни, і бізнес оцінюють державу за якістю надання послуг, і за тим, скільки часу у них займає отримання певної послуги. І тут можна говорити про дуже цікаві цифри. Років 4 тому міжнародна громадська організація провела дослідження, яке показало, що громадянину України потрібно витратити усе життя, аби отримати послідовно усі державні послуги. Звісно, ситуація зараз значно змінилася, але не настільки, як би нам хотілось. Наше завдання, щоб мешканець міг просто, без бар’єрів і без корупції отримати будь-яку потрібну послугу.
Електронне урядування – це також можливість контролювати владу: бачити, що вона робить і чому, адже коли процеси переходять з паперу на монітори, вони стають набагато прозоріші. Ще електронне урядування дає українцям можливість впливати на рішення влади. Йдеться, зокрема, про систему електронних петицій, через яку мешканці можуть звертатись до різних органів влади і сказати, яку проблему вони хотіли би вирішити. Тобто це прямий вплив громадян на владу.
Часто у нас електронне урядування зводять лише до електронних послуг. Це неправильно, але можна зрозуміти, чому так відбувається. Адже послуги – це те, що українці мають можливість відчути на собі. Йдеться про можливість отримати особисті документи, різні ліцензії тощо з дому або офісу, без спілкування з чиновником. На державному рівні сьогодні запроваджено приблизно 10-12 електронних послуг. Зокрема, вони вже працюють в Мін’юстиції, Держгеокадастрі та Держархбудконтролі. Наприклад, тепер той, хто починає будівництво чи ремонт об’єктів 1-3 категорії, може розпочати процедуру через електронну декларацію, без відвідування кабінетів. В електронну форму також перевели можливість отримати витяг із земельного кадастру. Це економія часу і головне – це зменшення рівня корупції. Адже саме будівельна та земельна сфери у нас завжди були найбільш проблемними з точки зору корупції. Наприклад, якщо раніше треба було витяг із земельного кадастру у якомусь районі, громадянин приносив заяву, яку могли спокійно покласти «під стіл», і питання не вирішували. Її могли навіть не зареєструвати. Зараз це неможливо, бо електронна заява автоматично вноситься у базу даних. Увесь процес стає контрольованим та прозорим. Навіть кожна негативна відповідь, яка теж можлива, чітко зафіксована.
Роблячи акцент на послугах, водночас не треба забувати, що е-урядування – це також глибокі зміни у системі влади. Для усього світу електронне урядування вже є нормою. Управління без нього у сучасних умовах фактично неможливе. Рішення потрібно приймати швидше, кількість даних, які треба аналізувати, постійно зростає у геометричній прогресії. Чиновники, які постійно роблять паперові запити, а потім їх вручну аналізують тощо, не можуть бути ефективними. Наприклад, переведення засідань Уряду в електронну форму прискорило його підготовку у 2,5 – 3 рази, адже раніше під кожне засідання виготовлялось від 20 до 40 тисяч сторінок копій різних документів. Ми віримо, що е-урядування сьогодні є ключем до реформ в Україні. Усунувши чиновника там, де це можливо, ми отримаємо ефективніший і прозоріший процес.
– Яка мета Вашої команди у розвитку електронного урядування?
– Наше завдання, щоб людина, яка хоче розпочати свій бізнес, почати будівництво тощо, не витрачала кілька тижнів, аби зібрати у держави довідки, які вона потім державі і передасть. Ми вважаємо, що у таких випадках достатньо заяви, а усі документи мають збиратись автоматично через електронні запити.
– Про зміни в Україні говорять особливо активно останні два роки, але і перед тим був певний поступ. Розкажіть, будь ласка, детальніше, що Україні вже вдалось зробити у цій сфері за останні кілька років?
– Найважливіше для нас те, що на державному рівні з’явились перші електронні послуги, люди відчули їх перевагу, і тепер ми говоримо про суттєве збільшення їх кількості. Важливо також, що процес не насаджується зверху: маємо багато випадків, коли міста запроваджують електронне врядування, не чекаючи на «добро» з Києва. Це роблять у Львові, Дніпропетровську, Одесі, Харкові, Луцьку, Вінниці тощо.
2015 рік став роком народження в Україні такої сфери, як відкриті дані. Усі дані оприлюднюють на порталі data.gov.ua. Це світовий тренд і в нього величезний потенціал щодо підвищення прозорості та ефективності роботи влади. Це означає, що величезні масиви даних, які збирає держава – про екологію, погоду, ремонти доріг тощо починають відкривати. І не просто відкривати, а роблять їх доступними для автоматизованої обробки. Люди можуть самі робити дослідження і навіть створювати сервіси, які аналізуватимуть дані. В усьому світі великі консалтингові компанії зароблять мільйони на аналізі таких відкритих даних.
Наприклад, Міністерство екології відкрило інформацію про кількість небезпечних відходів в Україні і поводження з ними. Це дасть можливість громадській організації проаналізувати, що насправді відбувається. Закрита раніше сфера стає прозорою. Ще один приклад: у Харкові, на основі даних МВС, зробили карту переміщення поліцейських і створили сервіс, який розраховує найбільш оптимальну модель руху для поліцейських машин. Також завдяки відкритим даним дуже добре дивитись, коли і яку дорогу ремонтували, та скільки грошей на неї витратили. Тоді активісти можуть проаналізувати її стан зараз, а отже, зрозуміти, наскільки ефективно використали кошти.
– У 2016-2017 роках в Україні заплановано запровадити 20 електронних послуг, які є стандартом в ЄС. Розкажіть, будь ласка, про них.
– Ще у 2004 році у ЄС затвердили перелік 20 базових послуг, які в електронній формі має надавати кожна країна. Насправді це 20 напрямків послуг, а не 20 послуг. Наприклад, коли говоримо про дозволи в екологічній сфері, там може бути 10-15 адміністративних послуг. Коли ми це перенесли на українські реалії, то зрозуміли, що нам треба говорити про 70-80 адміністративних послуг. Це найважливіші та найпопулярніші послуги. Водночас вони є і найбільш корупційні. Йдеться про сфери екології, будівництва, отримання особистих документів, реєстрацію транспортних засобів, земельну сферу тощо. Загалом це 12 напрямків для громадян і 8 – для бізнесу.
Зробити ці послуги доступними за два роки – мета, яку закладено в програмі уряду. Але її дуже складно виконати. Запровадження кожної послуги – це окремий проект. І технічне рішення – лише 20% справи. Найскладніше – на законодавчому рівні змінити порядок надання цієї послуги. Інколи це займає місяці, якщо не роки.
– Ви зазначили, що рішення часто приймають багато місяців. Чи можна сказати, що у нас немає політичної волі до змін?
– Вимушений погодитись, що в деяких напрямках так і є. Без політичної волі ці зміни зробити неможливо. Але маємо приклади, коли нам дуже допомагають. Це, зокрема, вже згадані Мін’юстиції, Держгеокадастр, Держархбудінспекція, а також Мінекології та Міністерство соціальної політики.
– У багатьох випадках, аби це запрацювало, потрібно, щоб різні структури обмінювались своїми базами даних. На практиці, наприклад, МВС не хоче відкривати свою базу даних міській раді. Як це працює зараз?
– У європейських країнах це називається розвиток інтероперабельності, тобто обмін даними між базами даних різних органів влади. Без цього фактично неможливо запровадити електронні послуги. Ми лише цього року розпочали пілотний проект у міграційній сфері. За його результатами дуже би хотіли отримати підтримку ЄС на запровадження єдиної системи електронної взаємодії. Доступ до кожного реєстру у нас регулюється законом. Зараз ми підготували проект закону про електронну взаємодію і сподіваємось, що вже цього року зможемо комплексно вирішувати це питання. Зазначу лише, що у жодній країні це не відбулось швидко і на це треба було значно більше часу, аніж рік-два.
– Скільки людей у нас користуються електронним урядуванням?
– У кожної послуги є своя цільова аудиторія, тому рахувати загалом дуже важко. Ми розуміємо, аби послуга стала популярною в електронній формі, потрібен певний час. У Європі це було 2-3 роки. У 2010 році Європа прийняла план дій, за яким у 2015 році електронними послугами має користуватись 50% населення. Перекладаємо на наші реалії: наприклад, щороку у нас надають мільйон витягів із земельного кадастру, тобто 500 тисяч українців мали би отримувати витяги через комп’ютери. Натомість у нас за перше півріччя їх отримали близько 30 тисяч. І близько 800 тисяч разів отримували доступ до інформації про власника земельної ділянки. Якщо говорити про будівництво, то спорудження близько тисячі об’єктів розпочали в електронній формі. Мабуть, до кінця 2016 року ми матимемо більш показову статистику.
– Хто є реальним лідером серед міст України і хто наблизився до поняття електронного урядування?
– Сьогодні найактивнішими є Львів, Вінниця, Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Луцьк, Харків і Івано-Франківськ. Чимало з них затвердили програми розвитку е-урядування або Smart City.
Розмовляла Мирослава Іваник
