Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
У першій частині інтерв’ю з лідером молодої партії “Демократичний альянс” Василь Гацько розповів про те, хто купував голоси виборців у Києві про перспективи об’єднання з партією “Сила людей” та про нардепів з Верховної Ради, котрих він хотів би об’єднати на платформі “Демальянсу”. У другій частині POLUKR.net розпитував про ворожих агентів в лавах партії, успіхи партії в регіонах, про ставлення до секс-меншин і скандал, який негативно вплинув на рейтинг “Демократичного альянсу”.
«Ми перемогли там, де потрібно витрачати менше грошей»
– Які результати «Демальянсу» у регіонах України?
– На цих виборах ми пішли на експеримент. Узяли для проведення активної виборчої кампанії ключові точки: Київ, вісім обласних центрів… Так от, з обласних центрів «Демальянс» пройшов лише в Чернігові, де набрав більше 5% (також у Чернігові в одній райраді маємо понад 5%, в іншій – 10%). Миколаїв, Ужгород у нас на рівні 3%. Одеса – близько 2%, Харків – 1%. Суми – приблизно 1,5%.
Висновок: що більше місто, то нам складніше. Але, крім цього, ми взяли менші населені пункти. Наприклад, Бровари під Києвом і Винники біля Львова. І там, і там «Демальянс» пройшов до міської ради. У Броварах – майже 9%, у Винниках – більше 6%.
І ще ми взяли населені пункти до 15 тисяч населення, причому обрали різну географію: один на сході, інший – на заході. На сході – Новогродівка Донецької області, кілометрів за 35 від відомих Пісків та лінії зіткнення. Так ми там набрали 15%! І стільки ж – у Заліщиках Тернопільської області.
Тобто там, де можна своїми ніжками пройти, ми своє взяли. Що менший населений пункт, що менше коштів потрібно на виборчу кампанію, що менші витрати на рекламу, що більше можливостей охопити людей, провести повноцінну агітацію – то вища наша успішність.
А в Києві – ну куди? 12 тисяч будинків! Ми навіть не спромоглися зробити повну розсилку в кожну поштову скриньку агітаційних матеріалів, хоча вони в нас є. Це 1 мільйон 200 тисяч поштових скриньок! Щоб рознести за всіма адресами хоч по одному нещасному аркушу, потрібно заплатити 600 тисяч гривень.
– Як виборець можу з вами не погодитись. У моєму районі, на Позняках у Києві, я не бачив не тільки реклами «Демальянсу», а й будь-якої роботи кандидатів. Хоча вони тут формально балотувались. Виходить, низька активність висуванців партії пов’язана не так із браком грошей, як із якістю самих кандидатів та їхнім бажанням ходити дворами й безпосередньо агітувати виборців. Адже це були місцеві вибори, і 30-40 дворів між багатоквартирними будинками в одному окрузі обійти нескладно. Кандидати від інших партій – «Самопомочі», «Свободи» – часто здобували підтримку саме завдяки постійним зустрічам із людьми біля домівок, магазинів…
– Насправді і так, і ні. Я бачу загальну картину по місту. Є багато округів та дільниць, де ми набирали і по 15%, і по 20%. Так от, на превеликий жаль, не видно прямої залежності результату від роботи кандидата саме на таких округах.
Наприклад, один з округів на Теремках: «Демальянс» там не висував свого кандидата, а набрав 10%. Взяти також Голосієве чи Деміївку – там більше знають партію, знають мене, бо я живу в Голосіївському районі й багато допомагав місцевим жителям (створювати ОСББ, вводити будинок в експлуатацію тощо). А конкретний закріплений кандидат чи його відсутність не мають такої ваги.
А з іншого боку – візьмімо Оболонь. У кількох округах наші кандидати «пахали», як тільки могли. Наприклад, Олена Педай – вона просто мотор, не вилазила з округу! А партія в неї набрала тільки 4,8%.
Хоча це не означає, що не треба йти на округ і там працювати. Треба, безперечно.
«Визнаю, що до «Демальянсу» могли кооптувати своїх кандидатів наші конкуренти»
– Активна робота кандидата в окрузі – це ресурс, який у будь-якому разі працює на партію, на її впізнаваність та авторитет. Чим ви поясните, що в деяких округах кандидати від «ДА» нічого не робили?
– Як ви знаєте, ми відкрили свій список і дозволили балотуватися від «Демальянсу» різним людям. І в Києві приблизно половина наших кандидатів прийшла, умовно кажучи, з вулиці. Так, вони пройшли номінаційний комітет, їх перевіряли. Але потім ми не могли їх вигнати на округи, аби вони там працювали. Не всіх, але значну частину.
– Дехто з них пояснював це тим, що за агітацію їм ніхто не платить, і взагалі нема особливих мотивів прагнути до Київради, адже депутати там не отримують зарплати…
– Так, але знаєте, в мене закралася думка, що нам насправді можуть «заводити» кандидатів ззовні з певними цілями. Легко! Як і навіщо це роблять? Я наведу один промовистий приклад із парламентської кампанії минулого року. По Києву від «Демальянсу» йшли до Верховної Ради кілька мажоритарних кандидатів. Зокрема був наш висуванець у Шевченківському районі, де конкурували Пилипишин і «свободівець» Левченко. І що зробив Пилипишин? (А я тепер розумію, що це робив саме Пилипишин!) До мене приходить наш кандидат (тоді якраз йшлося про нашу співпрацю з «Громадянською позицією» Анатолія Гриценка) і каже: «Василю, мені пропонують допомогти коштами на кампанію». Я питаю – хто? Він каже: керівник штабу «Громадянської позиції» в Шевченківському районі. – Про яку суму йдеться? – Порядку 35-40 тисяч доларів. – А які мотиви? – Цей спонсор хоче підтримати висуванця «Демальянсу» з точки зору кар’єрного зростання, хоче, щоб був такий представник у парламенті. Я тоді подумав: ну, які проблеми, це ж «Громадянська позиція» – хай вкладає.
Він почав вкладати. А потім Левченко й Пилипишин увійшли в клінч, і постало питання про те, що якщо «Демальянс» не зніме свого кандидата, то Пилипишин знову виграє вибори. Левченко прийшов з проханням: хлопці, допоможіть, така-от ситуація, а ви ще не починали повноцінну кампанію… Ми вирішили піти «Свободі» назустріч, особливо враховуючи, що Пилипишин мав відношення до ухвалення законів 16 січня. І от потім приходить до нас той спонсор і каже: я не погоджуюся зі зняттям кандидата, я його фінансував!І я почав підозрювати щось недобре. Передзвонив у «Громадянську позицію», запитав, як давно в них працює цей чоловік. Там відповіли, що буквально пару місяців – прийшов, запропонував допомогти, очолити штаб.
Тобто що ми бачимо? Пилипишин вводив своїх людей навіть в інші штаби. Їм було вигідно вкласти гроші в нашого кандидата, щоб він забрав у Левченка частину голосів. Тому наша відкритість – це така штука… Палиця з двома кінцями.
– Тобто частина кандидатів від «Демальянсу» можуть бути кооптовані конкурентами для досягнення інших політичних цілей?
– Так, можуть. Хтось просто не виявляє активності й таким чином допомагає конкурентам, хтось збирає інформацію про нас. Когось заводять, щоб узяти контроль над частиною дільниць. Адже вони потім і своїх спостерігачів дають, і членів комісій… Словом, я припускаю, що таке цілком можливе.
Це й пояснює низьку активність деяких кандидатів від «Демальянсу» на деяких округах. Але це я кажу без прив’язки до конкретної ситуації на вашому окрузі.
– Про ситуацію в сусідньому окрузі писав журналіст Вахтанг Кіпіані, який там живе. Там був явний «договорняк», коли кандидат від «Єдності» Кримчак купував не лише виборців, а й кандидатів, які були відверто слабкими й не виявляли в ході кампанії жодної активності. І кандидатка від «Демальянсу» зовсім не працювала…
– Там була наша дівчина, вона якось працювала. Але вона ще молода, недосвідчена. Я не підозрюю її в участі в «договорняку», вона досить давно в «Демальянсі»…
«Ми інвестуємо у своїх активістів багато часу й зусиль»
– Скільки загалом у Києві членів «Демальянсу»?
– Близько 400.
– Чому тоді така гостра проблема вибрати кандидатів на округи зі свого середовища?
– Розумієте, люди йдуть у «Демальянс» не обов’язково для того, щоб реалізувати себе в сфері політики. «Демальянс» – це класна спільнота, в якій можна зростати. Це щось хороше, до чого можна мати причетність. Так, це більше сприймається як громадська організація. А от стати політиком… Нам доводиться дуже багато працювати, щоб «прокачувати» цих людей. І це – не для всіх. Комусь політична діяльність цікава, комусь – ні.
Для того, аби до нас побігли політично мотивовані люди, ми повинні стати дуже перспективними. Коли люди побачать у партії перспективу, вони ставатимуть в чергу… А наразі ми вирощуємо своїх активістів змалку, проганяючи їх через систему громадянської, політичної освіти, через різні проекти, ініціативи тощо. І в цьому середовищі я бачу 5-6 потенційно дуже потужних людей, які з року в рік зростають, які мають сильну політичну мотивацію. Для цього ми інвестуємо в них дуже багато часу й зусиль.
«Ми проти дискримінації секс-меншин. І такі люди є в лавах нашої партії»
– Частина потенційних виборців відмовилася голосувати за вашу партію, звинувативши «Демальянс» у надмірній консервативності й навіть «клерикалізмі». Підставою для такого ставлення був минулорічний конфлікт, коли «Демократичний альянс» відмовив у прийомі до своїх лав відкритому гею, ЛГБТ-активісту Богданові Глобі. Тепер ви говорите про потребу зробити «Демальянс» «широкою платформою для об’єднання середовищ». Чи означає це, що ваша партія стане більш ліберальною в питанні секс-меншин?
– Минулого року ми «самі напросилися» – зробили невелику помилку в комунікації у випадку з Глобою. І цей шлейф досі тягнеться за нами… Тоді Глобі відмовили не через те, що він належить до сексуальної меншини. Просто були розбіжності між програмою партії (в ставленні до сім’ї) і тими поглядами, які публічно висловлював Глоба.
Насправді у нас немає жодних упереджень щодо сексуальних меншин. «Демальянс» сам по собі не є лобістом прав секс-меншин, але це жодним чином не означає якоїсь дискримінації у відношенні до них. Більше того, в нашій партії є представники сексуальних меншин. І це не заважає ні їм, ні партії.
У нас консервативні погляди на інститут родини. Та «Демальянс» не заперечує проти внесення змін до законодавства щодо антидискримінації сексуальних меншин. І взагалі ми не заперечуємо можливість урівняти права секс-меншин у багатьох сферах життя.
– А якщо постане питання про легалізацію одностатевих шлюбів?
– Я хотів би, щоб такі питання проходили максимально широку дискусію, і ми до неї готові. З нашого боку не буде заперечень щодо партнерства [осіб однієї статі]. Єдине, що ми ставимося консервативно до інституту родини, сім’ї. У нашому розумінні – це чоловік і жінка.
Але ми виходимо з того, що двоє людей однієї статі мають громадянські потреби, проблеми з вирішенням майнових питань і багато іншого. Щодо цього в нас ніяких упереджень не було й бути не може.
– І щодо усиновлення дітей одностатевою парою?
– Про усиновлення я говорити не готовий. Ми цю дискусію ще не пройшли всередині партії.
Розмовляв Дмитро Лиховій
