Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
За останні тижні Російська Федерація дала світовим ЗМІ стільки інформаційних приводів, скільки вони не отримували дуже давно. Питання війни на Донбасі формально закрите через «успіх» нормандського формату, як це ввижається у Берліні та Парижі. Москва маніпулює своїми маріонетками, розставляючи акценти та переорієнтовуючи думку Заходу на боротьбу проти радикального ісламського фундаменталізму. Росія «на коні», показує Заходу як треба ефективно та швидко воювати в Сирії та Іраку. Проте це тільки враження та примара, адже насправді Росія бореться проти «вітряків».
ІДІЛ дуже зручний «цап-відбувайло» для росіян. Ним можна залякувати своїх громадян, аргументуючи зовнішньою загрозою, можна відправляти флотилію в Каспійському морі обстрілювати з російських «Калібрів» (як колись США обстрілювала Лівію з «Томагавків») підготовчі табори бойовиків у Сирії. Найголовніше – щоб російський плебс бачив гарну картинку та пишався обороноздатністю своєї країни, навіть якщо десь в іранській пустелі загинули через падіння російських ракет дві вівці (хоча Іран подібну інформацію, звичайно ж, буде спростовувати – обіцяні Росією комплекси С-300 важливіші, ніж вівці). Ілюзія ефективності збройних сил спрямована на внутрішню російську аудиторію передусім, коли, як в гарних голлівудських блокбастерах, літаки та кораблі гарних героїв перемагають лиходіїв, озброєних палками. Така собі «кузькіна мать» ХХІ ст., як радісно пишуть російські блогери в Інтернеті. Також дуже зручно шукати агентів-вербувальників ІДІЛ серед українських політиків. Під підозру російських слідчих після «чеченського бойовика» Яценюка потрапив харків’янин-міліціонер Антон Геращенко. А що ж тут незвичайного, адже студент-шахід ІДІЛ з Азербайджану навчався у виші саме в Харкові. Україна є найбільшим розсадником ісламських фундаменталістів, це й так зрозуміло будь-якому пересічному росіянину!
Для країн західного світу створюється імідж такого собі «російського бравого ковбоя» (або хто там був подібний у російській історії – богатир Альоша Попович?), що сповнений енергії та сил довести над будь-ким свою перевагу. Оскільки цей будь-хто наразі є беззаперечним ситуативним ворогом і для США та Європи (ІДІЛ), то Росія ніби допомагає вичистити світ від загрозливих ісламістів. Відповідно, Росія заслуговує на повагу та підтримку. Тож абсолютно логічним виглядає активізація в інтелектуальному та інформаційному просторі Заходу прокремлівських агентів. Відверто замовна публікація у «Форбс» від 8 жовтня стверджує, що Росія близька до відміни санкцій, та ніби всі від цього виграють. На Заході послідовно формується позитивний імідж Росії. Навіть у доповіді щодо катастрофи малайзійського Боїнга, яка наповнена беззаперечними технічними фактами, Нідерланди ухиляються від конкретних звинувачень Росії.
У Сирії підтримка Росією президента Башара Асада, спрямована проти антиурядових повстанців, вже викликала реакцію в країнах Перської затоки. Катар та Саудівська Аравія заявили про збільшення військової допомоги «Вільній армії Сирії», натомість НАТО зібралось на позачергове засідання та засудило дії Росії у Сирії. До цього варто додати інциденти з порушенням російськими бойовими літаками повітряного простору країни-члена НАТО Туреччини. Неважко здогадатись, що буде, якщо турецькі комплекси «Патріот» приймуть рішення збивати російські літаки у випадку повторення фактів порушення. Зрештою, в небі над Сирією та Іраком вже виникають інциденти наближення та навіть фіксування ціллю американських безпілотників російською авіацією. Москва відкрито провокує Вашингтон, не лише втручаючись у безпосередню сферу впливу США в регіоні (Ірак, Афганістан), але й спеціально створюючи військові конфлікти. США реагує відповідно – НАТО вдвічі збільшує кількість сил швидкого реагування, США розміщує військове обладнання на базах у Польщі та Прибалтиці. Напруга зростає, війна наближається.
Насправді лише війна зі США, бажано обмежена (тобто із застосуванням одного роду збройних сил), коротка, переможна, десь на периферії (Афганістан?) є метою політики Путіна на розхитування балансу сил у світі. Лише війна уможливить постбіполярний реванш Москви, закріпить ревізію міжнародної політики, скине США зі світового престолу та посадить туди нового лідера – путінську Росію. На жаль, така обмежена війна нездійсненна, вона призведе до раптової глобальної ескалації та початку бойових дій у Європі – театрі, що насправді цікавить Кремль набагато більше, аніж всі близькосхідні авантюри, які є звичайною зачіпкою. На реалізацію подібного сценарію у Москви є два роки, дедлайн призначений на 2017 р., коли відбудуться вибори в США (президентські) та в Росії (парламентські). До цього часу, з точки зору Путіна, світ має остаточно змінитись, й змінить його Росія. Чи наважиться хтось зупинити подібний хід історії?
Валерий Кравченко
