середа, 20 Жовтень, 2021
pluken
Головна / Інтерв’ю / Олександр Черненко: «Ми матимемо багато проблем і скандалів при визначенні результатів виборів»
Олександр Черненко. Фото: Dmitry Raimov/facebook.com
Олександр Черненко. Фото: Dmitry Raimov/facebook.com

Олександр Черненко: «Ми матимемо багато проблем і скандалів при визначенні результатів виборів»

Share Button
Олександр Черненко. Фото: Dmitry Raimov/facebook.com
Олександр Черненко. Фото: Dmitry Raimov/facebook.com

Олександр Черненко досі каже «ми», маючи на увазі Комітет виборців України. Із цією громадською організацією, що спеціалізується на спостереженні за виборами, Олександра пов’язує більш як півтора десятиліття. Він очолював ВГО «КВУ» з 2009 року, а перед тим із 1997-го був речником КВУ.

Торік безпартійний Черненко став народним депутатом за списком Блоку Порошенка, причому заявив, що прийшов до парламенту передусім для поліпшення виборчого законодавства. Тепер 39-річний член Комітету Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя працює в тісному контакті і з КВУ, і з іншими структурами того ж профілю. Тож розмова з Олександром дає змогу вбити одразу кількох зайців й отримати відповіді на більше питань, ніж якби йшлося про суто політика, суто громадського діяча або експерта. З другого боку потрібно зважати не те, що пан Черненко уже не може вважатися незаангажованим експертом, оскільки є політиком і це може впливати на його оцінку передвиборчої ситуації в Україні.

Ясна річ, у цьому інтерв’ю ми говоримо про вибори до місцевих органів влади, які відбудуться вже зовсім скоро – 25 жовтня. Про марні спроби визначити «середню температуру по палаті», про «гарячі точки», рівень порушень, проблеми Донбасу та його переселенців, прорив жінок, а головне – про нові правила виборів та сюрпризи, яких мало хто очікує від оригінального способу визначення результатів голосування.

«Результати цих виборів можуть відбити в деяких партій бажання розпускати парламент»

Олександре, почнімо з загального питання: чим відрізняються ці місцеві вибори від попередніх?

Перша й головна особливість – сам новий закон про вибори, не подібний до тих, що були раніше. Це наразі не дуже помітно по веденню кандидатами своїх кампаній, але очевидно, що новації серйозно проявляться під час підрахунку голосів та встановлення результатів виборів. Саме тоді почнуться великі несподіванки. Закон, скажімо, передбачає можливість того, що переможець на конкретному окрузі взагалі не потрапить до складу місцевої ради.

Друга специфічна ознака цих виборів – досить коротка кампанія. Активна фаза почалася в останній місяць, тобто кандидати переважно будують короткотермінові агресивні стратегії.

І третє, якщо узагальнити думки спостерігачів про характер самої агітаційної кампанії, – вона є беззмістовною. По суті, це кампанія з виборів не муніципальної влади, а загальнонаціонального масштабу. Це стосується і гасел, які пропонують політичні сили, і того, що рекламу подано на центральних каналах, хоча вибори місцеві. Менше говорять про місцеву проблематику, а більше – про загальнонаціональні тренди, сподіваючись, що це принесе партії успіх на муніципальних виборах.

На Вашу думку, чому до цих місцевих виборів таке ставлення, як до загальнонаціональних? Чому використовуються гасла на кшталт «контрактна армія», «повернемо мир», «бойові командири замість паркетних генералів», хоча від муніципальної влади це не залежить?

Більшість політичних сил, які сьогодні конкурують, є або новими, або такими, що досі не були активно представлені в місцевій владі. Мабуть, не всі партії на серйозному рівні знають місцеву проблематику, специфіку місцевого самоврядування, тому воліють використовувати популістські заклики. Водночас слід визнати, що запит у виборців є саме на таке. У нас на порядку денному стоїть багато внутрішніх та загальнополітичних викликів, які витісняють із життя буденні, комунальні питання. Тож партії на цьому й спекулюють.

Чи можна говорити, що ця кампанія – проба партіями сил перед достроковими парламентськими виборами?

Так багато хто вважає. Але так відбувається під час кожної парламентської каденції – партії, яким це вигідно, починають говорити про потребу розпуску Верховної Ради.

Я б сказав, що від результатів партій на місцевих виборах залежатиме, чи вони й надалі будуть педалювати тему дострокових виборів парламенту. Якщо певні політичні сили відчують серйозну підтримку з боку виборців на місцевому рівні, вони почнуть активніше просувати ідею перевиборів Верховної Ради, аби отримати ширше представництво в парламенті.

Водночас для деяких партій результат місцевих виборів може стати холодним душем, і вони трохи заспокояться з приводу дочасних виборів ВР. Це може стосуватися і «Самопомочі», і «Батьківщини», і Радикальної партії, і «Укропу».

Та навіть у разі успіху я на їхньому місці не тішився б ілюзіями. Адже специфіка місцевих виборів така, що партійний бренд може отримати непогану підтримку за результатами соціологічних опитувань, але насправді на цих виборах результат партії буде прив’язаний до тих кандидатів, яких партія висуває в місцеві органи влади. І тут може бути невідповідність.

Скажімо, партія має непоганий рейтинг, але висунула слабких кандидатів у міську чи обласну раду, її результат буде меншим порівняно з абстрактною підтримкою політичного бренду.

І навпаки, більший показник може отримати, наприклад, умовна партія «Наш край», яка лише кілька місяців як з’явилася, ще мало кому відома, але в певних областях робить ставку на чинних мерів, відомих господарників. Саме завдяки вазі цих серйозних кандидатів.

Чи взагалі є сенс виводити всеукраїнські рейтинги партій на підставі цих місцевих виборів? Адже в різних областях і навіть містах вистачає регіональних партій, які не збираються поширювати свій вплив на сусідні територіальні одиниці?

Справді, на цих виборах буде дуже важко заміряти «середню температуру по палаті». Потрібно розуміти, що в Харкові партія «Відродження», яку там очолює чинний мер Геннадій Кернес, на місцевих виборах 25 жовтня може взяти до 40% голосів. Так само завдяки роботі міських голів у Черкасах значну популярність має Партія вільних демократів, а у Львові – «Самопоміч». У базових регіонах ці політичні сили матимуть аномальний результат. Але проектувати цю підтримку на загальноукраїнський рівень неправильно.

«Виборчі комісії лише з десятого разу розуміють, як потрібно встановлювати результат за новим законом»

Як узагалі зарекомендував себе новий закон про вибори? Депутат Черненко за нього не голосував, але закон діє й визначає правила гри…

Зараз стають помітними багато технічних суперечностей та неузгодженостей, які Рада заклала в цей закон через поспіх при його прийнятті. Це й гендерні квоти, і можливість суміщати балотування в різні ради тощо. Ми бачимо, що закон технічно сируватий. Але остаточну оцінку можна буде дати вже після того, коли відбудеться підрахунок голосів. Зокрема, наскільки спрацювало рейтингування кандидатів. Саме день голосування та визначення результатів буде тестом на якість цього закону.

Чи готові виборчі комісії підбивати результати виборів за новою системою?

Із цим складно. Коли ми проводимо навчання членів виборчих комісій, ми стикаємося з тим, що вони лише з десятого пояснення починають розуміти, як встановлюються результати виборів. Тобто вже зараз можна передбачити, що під час підрахунку голосів ми матимемо багато проблем.

Але технологічні недоліки можна виправити. А підбиття результатів виборів покаже ще й те, чи взагалі виправдана така виборча система. Чи відповідає вона нашим очікуванням від відкритих списків, від внутріпартійної демократії і т.д. Я боюся, що поки відповідь – ні.

Поясніть, будь ласка, ще раз, у чому полягає особливість нової виборчої системи. Як люди голосуватимуть? І як ці особливості впливають на хід кампанії?

Результат партії буде формуватись за сумою результатів мажоритарних кандидатів від цієї партії в окремих округах. Уже після того, коли стане зрозуміло, скільки мандатів у місцевій раді отримає партія, процедура розподілу мандатів буде така: хто з партійних кандидатів на своєму окрузі набрав більше, причому у відсотковому відношенні, той і матиме першочергове право пройти в раду.

В ідеалі відкриті списки мають передбачати конкуренцію кандидатів від однієї партії між собою. Формується такий ніби внутріпартійний рейтинг. З одного боку, передбачена нами система це дозволяє. З другого боку, недолік у тому, що однопартійці конкурують між собою на різних округах.

Виходить, що завдання кандидата – не просто взяти хороший результат, а отримати більше відсотків голосів, ніж його однопартієць у сусідньому окрузі. І розповідають, що є такі випадки, коли один кандидат домовляється з представниками інших партій в іншому окрузі, щоб вони послабили показник його колеги по партії.

Цілком можливий варіант, коли кандидат набирає на окрузі найбільше голосів, але його партія не долає сумарний бар’єр 5%, то він не проходить у раду. І це вже після підрахунку голосів може викликати багато непорозумінь, суперечок і скандалів.

Сьогодні виборцям потрібно чітко це пояснити. Але ми бачимо, що серйозна просвітницька кампанія з цього приводу не ведеться. Тож багато людей, навіть прийшовши на вибори, не будуть розуміти, як слід голосувати і як визначатимуть результат.

 

Давайте прояснимо ситуацію ще раз. Виборець отримує один бюлетень для голосування за місцеву раду. У цьому бюлетені є рядок із назвою партії, першим номером усього партійного списку та кандидатом на конкретному окрузі.

Правильно. Але кандидата на окрузі може й не бути – лише партія й перший номер, який автоматично стане депутатом, якщо партія візьме більше 5%.

Виходить таке собі гібридне голосування.

Саме так. Виборець може мати різні мотиви, голосувати за бренд чи за людину. І на різних округах будуть різні історії.

Кампанія швидкоплинна, можливо, не всі кандидати встигли показати себе. Виборець побачить бюлетень, де всі прізвища йому невідомі – і в таких умовах буде орієнтуватися на ближчий йому партійний бренд. А можливий інший варіант – якщо умовний Іван Іванович заасфальтував на окрузі вулицю й добре зарекомендував себе перед виборцем, цей виборець дивитиметься не на назви партій, а поставить “галочку” навпроти Івана Івановича. І таким чином підтримає його партію.

Перші вибори без комуністів, зате з третиною жінок

Ще одна особливість цих виборів – у них вперше не бере участь Компартія.

Так, у цих місцевих виборах не бере участі жодна партія з назвою «комуністична». Це результат закону про декомунізацію. КПУ ще є в держреєстрі політичних партій, але вона не потрапила до затвердженого Центрвиборчкомом списку партій, які допущені до участі в місцевих виборах.

Щодо гендерних квот. Виборчий закон уперше передбачає потребу партій висувати кандидатами не менше 30% осіб однієї статі. Як ця норма діє?

Не всі партії повністю дотрималися цієї норми закону. І не в усіх регіонах.

Але тут такий нюанс. У законі ми записали цю норму в декларативній частині. І не записали це як обов’язкову умову висування та реєстрації кандидатів на виборах. Відповідно, виникла дискусія – вважати цю норму декларативною чи обов’язковою. ЦВК дала роз’яснення, щоб вважати гендерну квоту більш декларативною вимогою.

І хоча в Україні ця норма була дотримана не всіма, все одно партії максимально до неї наближалися. І вже зараз можна сказати, що в місцеву владу ще ніколи не балотувалося так багато жінок, як на цих виборах. А це значить, що закладена нами норма спрацювала.

«Є проблема підкупу виборців і загроза силових сценаріїв»

Раніше місцеві вибори нерідко ставали своєрідним полігоном для випробування різних технологій перед загальнонаціональними виборами – достатньо згадати Мукачеве 2004 року. Чи можна на виборах-2015 виокремити такі знакові, проблемні майданчики? Принаймні «гарячі точки», де градус боротьби вищий, ніж в інших місцях?

Як правило, більш «гарячими» є вибори мерів в обласних центрах, «мільйонниках», інших великих містах, де немає чітко вираженого лідера. І оскільки новий закон передбачає можливість виборів мерів у два тури, то найжорсткішу боротьбу, найактивніше застосування різних технологій ми побачимо вже перед другим туром.

«Гарячі точки» сьогодні – це, очевидно, Дніпропетровськ (де за крісло міського голови змагаються народні депутати Філатов від «Укропу» і Вілкул від «Опозиційного блоку» – PolUkr), Харків, Чернігів, Одеса, Київ, Івано-Франківськ…

Але навіть на тлі серйозної конкуренції не доводиться говорити про значні ексцеси й тим більше якісь нові технології. Адже вибори в Україні відбуваються щороку, і навряд чи можна придумати щось нове.

Можу припустити, що найбільша небезпека, яка загрожує нинішнім виборам, – це силове втручання у виборчий процес. Колись це були «тітушки», тепер – якісь «батальйони». Ми вже бачили такі сценарії на деяких мажоритарних округах під час виборів до Верховної Ради в 2014 році, а також цього року на 205-му окрузі в Чернігові. До критичної позначки це застосування сили на виборах ще не доходило – була «гра м’язів», «брязкання зброєю». Та небезпека силових сутичок у деяких місцях все ж є.

Як Ви взагалі оцінюєте чистоту цих виборів, якщо судити по агітаційній кампанії? Який рівень порушень і адмінресурсу? Чи масовим явищем є роздача грошей, підкуп виборців?

Якщо порівнювати з місцевими виборами часів Януковича – 2010 року, то, безперечно, є величезний прогрес. Тоді застосування адміністративного ресурсу зашкалювало.

У 2010 році існувала чітка спайка президента, місцевих держадміністрацій, міліції, прокуратури – всі вони працювали на одну політичну силу (Партію регіонів). Натомість на цих виборах ніхто в Україні не має монополії на адмінресурс.

Сьогодні ми бачимо, що мер Києва балотується від однієї партії, Харкова – від другої, Львова – від третьої, Чернігова – від четвертої і так далі. Партія, яку представляє міністр внутрішніх справ, узагалі не бере участь у виборах.

Адмінресурс нині є локальним і проявляється не дуже відчутно. Тепер це не тиск, який був раніше. Тепер головна проблема – виділення бюджетних коштів виборцям під виглядом благодійних проектів, і це подається як заслуга окремо взятого міського голови.

Бачимо таке в Чернігові, в Києві…

Так, це найяскравіші приклади. Хоча і в інших містах є такі випадки.

Є підкуп і непрямий, і прямий. Десь із бюджетних коштів, десь – просто роздають подарунки, умовну гречку. Я б сказав, що зараз це головна проблема виборів-2015.

Але загалом «гречка» як явище все ж менш поширена, ніж, скажімо, на минулих парламентських виборах. Адже меншою є вага мандатів. Ця проблема стоїть руба передусім у великих «ресурсних» містах.

«Вибори на Донбасі проходять спокійно. Результат – без ілюзій»

Чи є підстави говорити про проблему з виборами на Донбасі – в тих районах, де парламент України дозволив обирати місцеві ради? Адже голови Донецької й Луганської військово-цивільних адміністрацій виступали за скасування виборів у 2015 році на всій території їхніх областей. Це пояснювали і тим, що існує загроза терактів, і тим, що очікувані результати голосування не приведуть у місцеву владу проукраїнських кандидатів.

Наразі нічого екстраординарного не спостерігається. Виглядає так, що загроза виборам [на українських територіях Донбасу] зменшилася. Це сталося завдяки певній деескалації ситуації в зоні АТО у зв’язку з мінськими процесами. Тож ми бачимо більш-менш спокійні виборчі кампанії в українських містах Донбасу.

Щодо результатів – так, ілюзій немає. Там є серйозна перевага «Опозиційного блоку», місцями – партій «Відродження», «Наш край» (де також представлені передусім колишні «регіонали». – PolUkr).

Можливо, ситуація була б інакшою, якби серед кандидатів на Донбасі була гостра політична конкуренція. А так – ситуація з виборами стабільна, загроза безпеці не є високою.

Хоча і в таких умовах вибори на Сході залишаються приводом для потенційних провокацій. Слід пам’ятати, що до виборів в Україні прикута увага всього світу, і, щоб отримати найбільший резонанс, зацікавлені в цьому сили можуть використати для нової дестабілізації саме період виборів.

«Переселенців із Донбасу позбавили не права голосу, а території, де можна реалізувати це право»

І громадські організації в Україні, зокрема «Опора», і деякі міжнародні експерти, коли говорять про чесність цих виборів, наголошують на проблемі вимушених переселенців із Донбасу. Вони позбавлені права обирати місцеву владу, навіть якщо міцно осіли в інших містах. Чи можна було б на законодавчому рівні вирішити цю проблему?

Проблема складна, і тут немає простого рішення.

По-перше, я не погоджуюся з думкою, що є якась дискримінація переселенців з політичних мотивів (мовляв, вони не за тих кандидатів проголосують). Адже переселенці мають право голосу на президентських та парламентських виборах. І якби Рада хотіла їх якось обмежити, вона насамперед зробила б це в рамках загальнонаціональних кампаній.

По-друге, щодо осілості переселенців на нових місцях. Якою статистикою керуватися? За офіційними даними міграційної служби та соцзахисту, в них на обліку стоять майже 1,5 мільйона переселенців. Це означає, що ці люди тут зареєстровані, багато хто з них отримує від України пенсії. Але ніхто не може сказати, яка частина цих людей реально проживає там, де вони зареєстровані соцзахистом. Простий приклад: Міловський район Луганської області. Органи соцзахисту там зареєстрували 160% переселенців порівняно з регулярною кількістю виборців. Фактично на кожних 10 осіб, які там постійно проживають, припадає 16 зареєстрованих переселенців. Ясна річ, що йдеться передусім про людей, котрі лише приїздять туди по пенсії та інші виплати, а живуть насправді на окупованих територіях.

Як відділити цих людей від тих, які переїхали на підконтрольні Україні терени й стали членами нових громад, платять там податки, користуються комуналкою, водять дітей до школи тощо? Немає механізму, як їх розділити.

Є два підходи. Або дозволити голосувати на місцевих виборах усім – і реальним переселенцям, і номінальним, які не є членами територіальних громад. Або не дозволити нікому. Парламент вирішив піти другим шляхом. Хоча частина людей від цього постраждала.

Можливо, це не зовсім правильно, але потрібно розуміти, що менше зло: коли проголосують не всі члени територіальної громади чи коли ми надамо право голосу тим, хто не повинен його мати.

Навколо цього питання точиться багато дискусій, та я стою на такій позиції: у цих людей не забирали право голосу – в них забрали території, де вони можуть реалізувати своє право голосу на місцевих виборах. Тож ми маємо вирішувати проблему повернення окупованих територій.

Розмовляв Дмитро ЛИХОВІЙ

Share Button

Також перегляньте

Експерт політико-правових програм Центру Разумкова Олексій Розумний / Фото з facebook-сторінки Олексія Розумного

«Заміна глави Офісу президента – спроба Зеленського відновити контроль над оточенням», – політолог Олексій Розумний

Президент Володимир Зеленський звільнив керівника Офісу президента Андрія Богдана, а іншим указом призначив на цю …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.