Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
18 серпня цього року голова фракції Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді України офіційно заявив про завершення переговорів з УДАРом Віталія Кличка щодо спільної участі у виборах до місцевих органів влади.
«Ми провели довгі переговори з УДАРом і в результаті досягли угоди про те, що створюємо єдину партію Солідарність-Удар і йдемо у місцеві ради по всій країні разом. В Києві у нас спільний кандидат у мери – Віталій Кличко. Депутатів будемо підбирати, виходячи з принципу 50 на 50 у Києві та Львові, і 70 на 30 – по всій Україні», – розповів глава фракції «БПП» Юрій Луценко.
Цій «вистражданій» заяві передував довгий процес перемовин, дипломатичних (і не дуже дипломатичних) заяв, взаємних образ та палких обіцянок. Такий формат участі двох політичних сил є логічним та очікуваним (Кличко і Порошенко як лідери політичних сил працюють разом ще з березня 2014 року). Однак очікуване «єднання» могло й не відбутись – в обох політсилах було достатньо прихильників окремого походу на вибори. Теза про самостійний похід доволі довго мусувалася, зокрема, в окремих обласних організаціях УДАРу. Соратники Кличка добре розуміли, що без самостійної участі в цих виборах партії буде надзвичайно складно відновити впізнаваність бренду. Адже партія вже двічі пропустила вибори: спершу Віталій Кличко підтримав на посаду Президента України Петра Порошенка, а пізніше, відповідно до укладених домовленостей, – партії спільно брали участь у парламентських виборах під брендом президентської політичної сили. Кожен із цих етапів співпраці понижував рейтинг УДАРу – аж до нинішніх 2,2%.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В.Кличко і Д.Туск підписали Угоду про співробітництво між “УДАРом” і “Громадянською платформою”
Несподіване для багатьох рішення Віталія Кличка в березні 2014 року про відмову балотуватись у Президенти викликало щире здивування. Нагадаємо, під час Революції Гідності саме Віталій Кличко на тлі інших «представників Майдану» мав найвищий рейтинг. Соціологи пояснювали це архетипним (підсвідомим) прагненням більшості виборців протиставити одіозному Януковичу потужного і сильного (зокрема й фізично) колишнього боксера Віталія Кичка. Сам лідер пояснював однопартійцям своє рішення зміною пріоритетів виборців і, як наслідок, різким падінням рейтингів. Мовляв, після втечі Януковича цінність Кличка в очах виборців відчутно впала. Натомість з’явилася потреба в політику, який в часи економічної кризи та девальвації гривні уособлював би імідж господарника. Тому в подальшому рейтинг Кличка і далі падав би, а рейтинг Порошенка – зростав. Однак, якби і Кличко, і Порошенко одночасно пішли на вибори, то через специфіку електорату кожного з них виграти міг би хтось третій. Імовірно – Юлія Тимошенко, яка тоді зайняла друге місце. Такий варіант не влаштовував ані Порошенка, ані Кличка. Окрім цього, в перспективі подальших парламентських та місцевих виборів у місті Києві описаний союз був би вигідний обом сторонам.
Є ще одна версія передумов такого союзу. Наприкінці квітня 2015 року затриманий у Відні олігарх Дмитро Фірташ на судовому процесі щодо його екстрадиції в США повідомив про домовленість між ним, Порошенком та Кличком напередодні президентських виборів у травні 2014 року. За словами бізнесмена, мета зустрічі та подальшої співпраці – не допустити перемоги на виборах Юлії Тимошенко. «Ми отримали те, що хотіли: Порошенко – президент, Кличко став мером», – наголосив у віденському суді Фірташ. Обидва фігуранти скандалу – і Порошенко, і Кличко – одразу ж спростували слова олігарха, звинувативши його у наданні неправдивих свідчень в суді.
За будь-яких обставин ситуативний союз Кличка і Порошенка в 2014 році був вигідним для обох сторін. Порошенко здобув перемогу на президентських виборах у першому турі. Натомість в активі Кличка – підтримка на виборах міського голови Києва, спільна участь у виборах до Київської міської ради та спільні списки на виборах до Верховної Ради України. Втаємничені особи кажуть, що основним аргументом для Кличка була, власне, підтримка його кандидатури на виборах мера Києва. Цей пост має особливе значення для лідера УДАРу ще з 2006 року, коли він поступився перемогою Леоніду Черновецькому. Через два роки, в 2008 році, на позачергових виборах мера Києва Кличко зайняв третє місце. Таким чином 25 травня 2014 року лідер УДАРу, здобувши 56,7% голосів виборців і ставши мером столиці України, реалізував заодно і свою особисту ціль.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для Києва планують придбати польські трамваї – Кличко
Вся подальша історія взаємин Кличка і Порошенка – це історія втрат команди УДАРу та здобутків команди Президента. За красивою ширмою гасел про спільні зусилля, взаємну довіру та командну гру тривала кулуарна боротьба за впливи та перетягування ключових гравців. Як більш досвідчений у підкилимній боротьбі у владних кабінетах переміг Порошенко. Попри формальне (іноді – не вельми ретельне) дотримання домовленостей, чинний Президент та його оточення за два роки поступово перетягнули на свій бік основні кадри команди Кличка й усунули його з перших ролей в українському політикумі.
Публічна домовленість між Кличком та Порошенком перед парламентськими виборами фіксувала паритетну участь обох політиків у формуванні списків кандидатів до Верховної Ради України на позачергових виборах в 2014 році – по 50% з кожної сторони. Однак пізніше ця пропорція дотримана не була, і в остаточному підсумку частка УДАРу у спільному списку скоротилася з гіпотетичних 50% до фактичних 30%. Усі кандидати йшли під брендом іменної політичної сили Президента. Для цього кожен написав заяву про призупинення членства в УДАРі. Багато з них не поновили свого членства й донині і, вочевидь, уже не планують цього робити. Наполягання Кличка щодо присутності в назві об’єднаного списку згадки про УДАР не були взяті до уваги.
Фракцію у Верховній Раді України очолив представник групи Президента Юрій Луценко. Фактично, весь інформаційний простір для УДАРу був обмежений посадою міського голови Києва. В парламенті депутати від цієї політичної сили планували офіційно зареєструвати депутатську групу УДАРу, однак до реальних справ так і не дійшло. Тож сьогодні лише частина народних обранців ідентифікують себе як ударівці. Натомість УДАР позбавлено можливості використовувати парламентську трибуну для власної популяризації, як це роблять інші партії.
Окрім цього, команда Кличка зазнала й вагомих кадрових втрат, до чого теж долучився, хоча й опосередковано, Петро Порошенко. У першу чергу слід згадати Віталія Ковальчука – колишнього заступника Кличка. «Сірий кардинал» партії та права рука лідера політичної сили, він довгий час був основним менеджером УДАРу, очолював виборчий штаб партії, особисто підбирав та спілкувався з головами обласних організацій партії. Після того, як Ковальчук погодився на пропозицію Банкової перейти працювати в Адміністрацію Президента, УДАР не може оговтатися й донині.
Далі – більше. Частина голів обласних організацій УДАРу, а також чільних діячів з апарату партії перейшли до новоствореної партії Президента «Блок Петра Порошенка Солідарність». Демарш Віталія Ковальчука різко погіршив стосунки між ним та лідером УДАРу. Кажуть, що однією з умов спільної участі партії Блок Петра Порошенка та УДАР на місцевих виборах було те, що Ковальчук не буде керувати об’єднаним виборчим штабом. Зараз його очолює колишній бізнес-партнер Порошенка народний депутат Ігор Кононенко. Натомість Віталій Ковальчук неофіційно курує низку паралельних політичних проектів Банкової, покликаних відбирати голоси у політичних конкурентів БПП. Зрештою, такий прийом – абсолютно в стилі Порошенка. Він був успішно застосований принаймні ще один раз – коли заступник міського голови Львова Олег Синютка несподівано був призначений головою Львівської обласної держадміністрації. А пізніше – став головою партії Порошенка у Львівській області. Таким чином Порошенко вбив двох зайців: «висмикнув» з-під Андрія Садового найсильнішого гравця команди, послабивши ймовірного конкурента на наступних місцевих виборах, і, водночас, підсилив свою команду досвідченим менеджером.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Керівництво делегації ВР у ПАРЄ мають обрати до прибуття у Страсбург – “УДАР”
У схожий спосіб УДАР, фактично, втратив ще кількох знакових фігур, які, формально залишаючись в партії, вже давно орієнтуються на Банкову. Так є, наприклад, у випадку з Іриною Геращенко, яка влітку 2014 року призначена Уповноваженим Президента України з мирного врегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях. Таке ж переманювання спостерігається і на нижчих партійних лініях. Ударівців спокушають перспективою працевлаштування на високі посади по лінії виконавчої влади, або ж можливістю очолити більш перспективну на цей момент партію, яка опирається на особистий рейтинг Порошенка.
Після двох років такого «повзучого захоплення» УДАР підійшов до місцевих виборів із всеукраїнським рейтингом 2,2%. Тому, попри перемовини про самостійний похід на вибори, партія ризикувала втратити цілу ланку місцевих рад по Україні, що означало б, по суті, припинення діяльності цієї політичної сили.
Остаточне розуміння того, що потрібно погоджуватись на пропозицію спільного походу на вибори, прийшло до очільників УДАРу після прийняття нового Закону України «Про місцеві вибори». Ризик неподолання п’ятивідсоткового бар’єру, а відтак і непотрапляння в місцеві ради зробили ударівців більш поступливими на переговорах. Натомість Порошенко, як жорсткий перемовник (яким він, безумовно, є і в бізнесі, і в політиці), з додатковими козирями на руках, вирішив посилити свої позиції. І тепер на перемовинах йшлося не про паритетну участь у списках 50% кандидатів від УДАРу на 50% від БПП, а вже про 70% на 30% на користь президентської сили. Крім того, від ударівців вимагали не тимчасової співпраці на час виборів, а повноцінного об’єднання (слід читати – влиття в БПП-Солідарність).
Звісно, Кличко пробував опиратись, однак його систематично і послідовно заганяли до прийняття потрібного рішення. Спочатку була заява голови фракції БПП в парламенті Юрія Луценка про те, що його політична сила веде перемовини про спільну участь у виборах з «Народним Фронтом» і навіть з… Народним Рухом України – мовляв, якщо ви хочете встигнути приєднатися, то вам слід бути більш зговірливими. Пізніше Кличку пригрозили висуненням альтернативного кандидата від БПП в мери Києва. Віталій Володимирович проявив ті самі прагматизм і обережність, які вже стали прикметним стилем братів Кличків у боксі, і, врешті, погодився на об’єднання.
Таким чином союз Порошенка і Кличка в 2014 році приніс першому президентське крісло та подвійне зростання рейтингу новоствореної іменної політичної сили – до 16%. Натомість УДАР, який станом на кінець 2014 року мав розгалужену партійну структуру, рейтинг близько 18%, власну фракцію у Верховній Раді України та одного з найвпізнаваніших лідерів, сьогодні опинився на межі зникнення. Зрештою, не ліпшою є доля й інших політичних сил, які піддалися спокусі пройти до парламенту за рахунок яскравого лідера. Тут варто згадати і ПРП, і НРУ, які після братання з «Батьківщиною» під час кількох виборчих кампаній, так і не змогли вирватися з її «дружніх обіймів». Чи стане доля УДАРу ще одним свідченням шкідливості спільних походів на вибори – покажуть кілька найближчих місяців. Саме тоді має відбутися другий, завершальний етап об’єднання двох політичних сил. Можливо, ми станемо свідками зворотного процесу – коли сильні й самодостатні регіональні команди УДАРу при «вливанні» в БПП зможуть витіснити на місцях слабших і матеріально, і фінансово людей Президента. Принаймні в кількох областях України передумови для такого процесу є.
Віктор Біщук
