24-26 жовтня, відбувається Львівський Безпековий Форум 2018. Тема форуму – «Економіка війни. Війна економік». Відкрив цьогорічний захід виступ відомого письменника, журналіста та старшого наукового співробітника СЕРА (Центр аналізу європейської політики — неурядова дослідницька організація, США) Едварда Лукаса
Організатори форуму, представляючи спікера, наголошують, що саме він передбачав нахабну агресивність Путіна ще 10 років тому. Едвард Лукас навчався у приватній школі Вінчестер, Лондонській школі економіки та Ягеллонському університеті (Краків). Від 1986 року працював кореспондентом журналу “The Economist” в різних східноєвропейських країнах. З 1996-го – берлінський кореспондент, а в 1998 – 2002 рр. – шеф московського бюро впливового англійського видання. Володіє німецькою, польською та російською мовами. Зараз Лукас віце-президент Центру дослідження європейської політики (Center for European Policy Analysis – CEPA). У 2008-му році Едвард Лукас написав книжку “Нова холодна війна. Як Кремль загрожує і Росії, і Заходу”. Polukr.net пропонує ознайомитись з основними тезами вступної промови безпекового форуму.
Ми також думали, що в майбутньому не буде серйозних проблем, якими треба буде перейматись. Звісно, це було помилкове мислення.
У 1980-х роках була справжня війна економік, війна, що велася між капіталістичними і традиційними економіками, між Сходом та Заходом. Спершу Захід переживав, що радянська система нас переможе. Адже саме Радянський Союз першим відправив людину у космос. Там все відбувалось в рамках тоталітарної системи, була можливість мобілізувати всі ресурси, чого не могли ми. Тоді були також острахи, що Східна Німеччина окупує або ж економічною потужністю перевищить Західну Німеччину.
Але згодом ми почали дуже непокоїтись, коли виявили фундаментальні слабкості радянської економічної системи. Це відбувалось у часи економічної турбулентності 1970-х років і пізніше, а також на фоні приходу до влади Рейгана та початку процесів глобалізації. Стало очевидно, що наша система працює набагато краще, аніж працювала їхня, і ми набагато сильніші. Ми перемогли під час війни економік в часи холодної війни, і ми перемогли на двох фронтах. А все тому, що наша система була привабливішою, ми надавали кращі послуги, населення було заможнішим. І, власне, через це ми мали економічну потугу, яка дозволила нам робити те, що не міг робити Радянський Союз. Тоді Михаїл Горбачов зрозумів, що треба реформувати систему, і як тільки він почав це робити, система почала розпадатись.
Потім прийшов 1991 рік. Тоді ми думали, що перемогли, що наша система працює, демократія працює, капіталізм працює, а їхня система – нісенітниця. Френсіс Фукуяма назвав це кінцем історії і всі були переконані, що все буде добре, треба тільки продовжувати заробляти гроші. Ми також думали, що в майбутньому не буде серйозних проблем, якими треба буде перейматись. Звісно, це було помилкове мислення.
Ми сформували економічну систему, яка має серйозні проблеми, і яка інколи дає збій. За збої у цій системі розплачуються платники податків. Люди не вірять, що світовою економікою можна керувати ефективно. Коли все добре – заробляють банки, коли все стає погано – розплачуються платники податків. 2008 року ситуація була просто жахливою. Але ми не зробили висновків і не засвоїли усіх уроків цієї фінансової кризи, і так виглядає, що ситуація може повторитись. Я стежу за подіями і мене жахають тенденції, які я бачу.
Я також хочу заохотити вас обдумати деякі нетрадиційні ризики нашої фінансової системи. Є дуже багато чинників, які можуть її похитнути, хоча ми не сприймаємо їх як власне фінансові ризики. Наприклад, варто подумати про це, що наша система аудиту не працює. Якщо бухгалтер приходить в компанію, проводить аудит і каже, що з документами усе добре, вам здається, що компанія процвітає. Але з часом ми бачимо що аудити не працюють. Ще одне занепокоєння – зміни клімату. Всі фінансові центри – це прибережні міста: Шанхай, Дубаї, Нью-Йорк, Лондон тощо. Що буде, якщо пройде такий ураган, як Сенді? Він завдав катастрофічної шкоди Нью-Йорку. Але що буде, якщо потужний ураган просто зруйнує один з фінансових центрів? Ще один ризик – глобальна пандемія. Насправді ми побачили її початки у Гонконгу десять років тому. Це теж може суттєво вплинути на ВВП. Ще одна загроза – кібератаки.
Ми вже звикли до реальності, коли ви заходите в додаток у своєму телефоні і бачите там свої гроші. Звикли купувати акції і бути певними, що фінансова система належно працює і ми отримаємо свій прибуток. Ми звикли, що все йде належним чином. Але ця система може дати збій. Ви пам’ятаєте, що остання фінансова криза була для нас катастрофічною, попри те, що ми мали певні інструменти, аби втримати економіку і добре скоординували зусилля на міжнародному рівні. Але немає певності, що це вдасться зробити ще раз, бо рівень довіри впав.
Погана новина у тому, що є люди, які намагаються експлуатувати нашу слабку фінансову систему і використовують її, щоб напасти на нас. Я уважно придивлявся до використання грошей як зброї, зокрема, з боку Росії та Китаю. Таке їх використання вже не новина. Звичайно, і Брежнєв, і Мао звернулись би до таких інструментів, якби мали можливість, але їхні країни були герметично закриті від решти світу і не могли використати економіку як важіль впливу на Захід. Зараз ми бачимо китайські чи російські компанії величезного масштабу, які працюють у нашій системі, є на фондовій біржі, можуть купувати речі та активи. Вони цілком легальні у нашій системі. І ось тут час хвилюватись.
10-15 років тому, коли я говорив про те, що треба бути обережними з російською пропагандою, люди сміялись
Я стежу за новинами давно. Українці, поляки, мешканці країн Балтії знають, що Росія доволі ефективно впливала на сусідні країни ще з початку 1990-х років. Ці країни попереджали Захід, але ми не слухали. Ми можемо зрозуміти проблеми минулих років, але ми ще не хочемо розуміти проблем, які тільки приходять до нас. Ми виправили проблеми 2009 року – йдеться про великі російські військові тренування, які заскочили нас зненацька. Сьогодні ми маємо свої навчання, ми стали доволі мобільні. Але натомість бачимо інші виклики: стає зрозуміло, що енергетика це теж потужна зброя. Ще у 2003 році, коли я в Німеччині говорив про залежність від Росії, посадовці сміялись і не розуміли проблеми. Зараз ми визнаємо і великою мірою вирішуємо проблему енергетики.
Ми також багато вже знаємо про інформаційні операції. А ще 10-15 років тому, коли я говорив про те, що треба бути обережними з російською пропагандою, люди сміялись. Я про це говорив на початку 2000-х у Британії, у себе вдома, і мене не сприймали серйозно. А зараз я бачу скільки зусиль докладають для боротьби з тролями, з пропагандою і фейковою інформацією. Тож у цьому плані ми покращили свою боротьбу. Раніше це нам здавалось лише таким, що стосується кібер-спеціалістів, а тепер ми розуміємо, наскільки вразливою є ціла держава.
Ці всі процеси ми наче бачимо у задньому склі машини, тобто це те, що ми вже проїхали. Але при цьому ми не дивимось у лобове скло і не бачимо того, що у нас попереду. Тут варто замислитись. Думаю, ми ще не тримаємо руку на пульсі і не зовсім розуміємо, як гроші є основою операцій впливу. Звичайно, можна говорити про шпіонаж, про кіберкомпонент, про інформаційні кампанії тощо, але фундаментально в Росії та Китаї, якщо хочуть, щоб щось відбулось, використовують гроші. Ось це – поле бою, і тут є різні терміни і різні проблеми. І експерти з безпеки не дуже добре знаються на цих термінах. Наприклад, що означає підставна компанія і яка різниця між нею та справжньою, яка роль такої компанії, які правила інсайдерської торгівлі? Наведу приклад. Якщо росіянин – учасник ринку, який продає нафту, але також він сам та через друзів купує похідні нафти, це дуже спокусливий бізнес і він цілком легальний. Але це те саме, що знати, що відбудеться на перегонах і поставити правильну ставку. Росія має такі можливості формувати ринок і ставити такі ставки.
Ми також бачимо зовсім новий бізнес – бізнес торговельних інвестицій.
Раптом ми розуміємо, що колишній кагебіст володіє 5 газетами у Британії і це його інвестиція у Британію. Також бачимо, що китайці купують наш порт. Бачимо цілі сегменти інфраструктури, що продаються чужоземцям, які можуть мати свої мотиви для використання цієї інфраструктури. Або ж будуть використовувати інфраструктуру для політичних дивідендів.
Наприклад, це стосується Північного Потоку-2, завдяки якому Німеччина у дуже вигідній позиції як дистриб’ютор газу в Європі. Це не стандартні шаблони нашого безпекового мислення. Гроші допомагають купувати політичний вплив – прямо або опосередковано, і наша система наразі не вміє цьому запобігати.
Якщо би я сказав, що ми говоримо про безпеку і будемо говорити про скасування ракетного договору між США та Росією, ви би розуміли про що йдеться. Експерти з безпеки на цьому знаються. Ми можемо говорити про інтероперабельність, оперативну сумісність, як перевести наші війська в іншу локацію за кілька днів, а не за кілька тижнів. Ми можемо говорити про санкції, як затиснути Росії паски через події у Солсбері, через Крим чи через Донбас. Ми також любимо говорити про витрати на оборону. Це наша зона комфорту, де ми можемо сперечатися, обговорювати тощо. Але коли ми починаємо говорити про економіку, ми не маємо розуміння, ми покидаємо свою зону комфорту.
Я виявив, як великі американські компанії використовують права клієнтів, аби захищати своїх клієнтів з брудними грішми. Тепер я знаю про росіян та китайців, які проводять інвестиції через великі юридичні фірми. Але коли фірми спитати, від імені кого вони роблять інвестиції, вони пошлються на конфіденційність клієнта. Проте я переконаний, ми маємо право знати, з ким ми стикаємось, хто володіє будівлею, компанією, хто розбудовує інфраструктуру. Я вимагаю прозорості. Я вимагаю того самого, коли говорю з політиком чи дослідником. Але якщо спробувати натиснути у цій сфері, можна зіштовхнутись з Американською юридичною асоціацією, а з ними складно сперечатись. Коли я пробував переконати їх змінити думку, зрозумів, що йдеться про сотні тисяч доларів доходів для їхніх фірм. Так юристам теж вдається зберегти конфіденційність клієнтів. Ми не звикли до розмов з фінансистами, не звикли їм казати, що вони мусять думати, з ким працюють.
Чому, наприклад, росіянин Олег Дерипаска, який нев’їздний у США через методи, якими він розбирався з конкурентами, може зареєструвати фірму на Лондонській біржі? Чому люди, які нев’їзні в одній країні, вільно почуваються в іншій? Так ми починаємо сперечатись з людьми, яких ми не знаємо, про речі, які ми не знаємо. Але ці люди мають досвід, знання, а ще й мають лобі, бо це їхній бізнес. Тому вони чинять опір і залучають політиків, з якими мають контакти, аби захищати цей корумпований аспект нашої економічної системи. Ми не маємо таких можливостей.
Ці ж росіяни та китайці можуть застосувати інші тактичні моменти, як-от підкуп, хабарі, чорний піар, шантаж, залякування тощо. Різними інструментами вони підтримують злочинні бастіони у нашій системі. Ми не маємо сильної позиції, щоб з цим боротися.
То ж що з цим робити? Якщо ви зачепите одного поганого хлопця, то зачепите усю організацію. І це фактично фінансування тероризму. До 2001 року Міністерство фінансів США робило багато, аби боротися зі злочинністю, але, по суті, вони не фінансували боротьбу з тероризмом. Вони впевнювались, аби все було добре вдома, і не цікавились глобальною макроекономікою. Потім вони непогано давали раду з боротьбою з фінансуванням тероризму. Потім вони вирішили застосовувати ту саму тактику для боротьби з корупцією.
Одна з хороших ідей є у США. У Маямі та на Манхеттені ви не можете купити дорогу нерухомість через фіктивну компанію. Має бути конкретна жива людина, яка зареєструє підприємство. Дуже часто люди використовують фіктивні компанії не лише для того, аби купувати дорогу нерухомість. Можна піти далі: якщо за компанією немає конкретної людини, ви нічого не зможете взяти в оренду чи здати. Ви повинні показати обличчя. Якщо за 5 років, наприклад, не з’явилось реальної людини за компанією, нерухомість могла би повертатися у державну власність. Але це порушення Європейської хартії прав людини. Проте якщо ви хочете подати позов, повинні себе розкрити. Це буде важливий фронт нашої безпекової політики на наступні 5-10 років.
Ми повинні позбутись думки кінця 1980-х років, коли вважали, що достатньо просто заробляти гроші, а капітал це щось нейтральне і нічого поганого у ньому немає. Кажуть, гроші не пахнуть. Насправді гроші пахнуть, якщо вони політично заангажовані, або пов’язані з Росією чи Китаєм.
Але ми можемо змінити ситуацію, бо ми визначаємо правила гри для гравців, які присутні на нашому ринку. Ми також маємо пам’ятати про те, що ми самі це дозволили. Я не пам’ятаю, щоб російські танки у Лондоні чи китайські у Нью-Йорку приїхали до фінансових регуляторів і почали вимагати саме такої фінансової системи, яка є зараз. Ніхто нас не змушував, ми самі себе загнали у таку ситуацію. Ми, банкіри та представники фінансової системи, утворили цю ракову пухлину і є причиною нашої політичної вразливості. Ми просто хотіли забезпечити функціонування капіталістичного ринку за найпростіших умов. Тепер ми самі повинні вирішити цю ситуацію і зможемо це зробити з позиції стійкості і рішучості. І ми повинні зробити все можливе, аби підвищити стійкість нашої системи до цих ворожих операцій і ворожого корумпованого впливу. Звичайно, ми можемо це робити шляхом усунення клімату безнаказаності. Але ми також маємо пам’ятати, що вони інвестували трильйони у наші системи.
Якщо ми станемо жертвами гібридної атаки, не має значення, чи це економічна, фінансова чи кібератака, ми повинні бути готовими. Ми повинні використовувати відповідні засоби стримування, а ними можуть бути економічні інструменти. Ми повинні подумати, які наші вразливі сторони, а які – їхні, яку жертву ми готові принести, та на який компроміс погодитись. І ще важливо подумати, як ми будемо подавати посил іншій стороні і говорити: ви зробили те, що нам не подобається, і якщо ви будете продовжувати, ми будемо діяти.
Останнє, що я хочу сказати, стосується українців. Люди з Заходу дуже люблять розповідати щось українцям і читати лекції. Вони закликають зібратись, протидіяти корупції та хабарям. Українці добре це все знають. Я ж хочу наголосити, що корупція би не працювала, якби не було спільників на Заході. Якби ці корумповані спільники не приймали грошей в тих, хто краде їх в українців. Якби ці гроші не знаходили собі місце в європейських банках і не рахувались західними бухгалтерами. Тому, на мою думку, це лицемірство Заходу. Корені корупції не там, де беруться хабарі, а там, куди вони інвестуються. У часи холодної війни говорили «за нашу і вашу свободу», а зараз я би запропонував фразу «за нашу і вашу добропорядність».
Підготувала Мирослава Іваник