неділя, 25 Лютий, 2024
pluken
Головна / Інтерв’ю / «Від початку війни польське суспільство в фокусі російської дезінформації» – медіаекспертка Вікторія Романюк
371288243_856933632320826_8005791343480569256_n

«Від початку війни польське суспільство в фокусі російської дезінформації» – медіаекспертка Вікторія Романюк

Share Button

Російська пропаганда вчиться та вдосконалюється. Вона сегментує наративи під конкретні країни та цільові групи. Російська пропаганда намагається нас посварити між собою, а також б’є по болючих точках. Проти українців зараз головні наративи – майбутня енергетична криза, страх мобілізації та корупція у владі. Поляків лякають українськими біженцями та б’ють по травмам спільної з українцями історії. До аудиторії найчастіше російська пропаганда потрапляє через соцмережі. Про це PolUkr.net розповіла медіаекспертка Вікторія Романюк.

Які сьогодні основні наративи російської пропаганди для української аудиторії?

Росія давно навчилася сегментувати цільову аудиторію – російську, українську, західних країн. А також по різним соціальним групам суспільств. Для кожної вибудовує окремі лінійки наративів та меседжів. Протягом війни росте теж рівень російської пропаганди – вона дедалі краще сегментує повідомлення для конкретної цільової аудиторії.

Усі ці лінії наративів корелюються з російською ідеологією, цілями правлячого режиму, військовими цілями. Вони у різних сегментах переплітаються, але теж відмінні для різних конкретних груп.

Якщо говорити про українську аудиторію, то російська пропаганда виконує декілька завдань. Перше – створити кризу в суспільстві через формування безконечних суперечок між різними групами. Збільшити недовіру українців один до одного, до влади, до державних інституцій. Передусім до армії. Задля цього росіяни роблять постійні інформаційні вкиди, які виходять із соцмереж в реальне життя. Досі українці мають дуже високу довіру до армії та державних інституцій. Віра в ЗСУ і перемогу в українському суспільстві залишається висока. Вони її намагаються підірвати.

Другий момент, на якому спекулюють росіяни – робота з нашими травмами та страхами. Наприклад, зараз осінь і українці очікують холодів. Росія починає працювати зі страхами щодо можливого повторення минулорічної енергетичної кризи, коли ми по багато годин сиділи без світла і обігріву. Тут у нашому інформаційному просторі з’являються фейки про загрозливі масштаби відключень електрики, про знищення наших енергетичних об’єктів, про те, що влада не зможе нас захистити і дати світло й тепло.

Але головне для української аудиторії зараз – мобілізація. Це травма, дражлива тема, яка болить багатьох. Навколо неї багато фейків.

Інше її відгалуження – все, що дискредитує ЗСУ та владу. Багато брехні, пов’язаної з українським контрнаступом – що він повільний і не такий, як би хотілося. Що Україна програє чи потенційно може програти.

Третій сегмент фейків, які росіяни використовують для української та західної аудиторії, і козир їх пропаганди – корупція в Україні. Щось десь розкрадають в армії та інших сферах, все нечесно, солдати бідують, а нагорі – жирують. Вона має підривати довіру до українських інституцій.

Відгалуження цієї теми, яке йде на українську та західні аудиторії – Україна втрачає підтримку Заходу, бо всі втомилися від України, від прохань про зброю. Аудиторії нав’язують думку, що українці залишаться без зброї і грошей, із розбитою економікою.

Ці теми переплетені. Російська пропаганда використовує їх як каталізатор, щоб роз’ятрити існуючі травми, породити ще більші суперечки в суспільстві, підтримати безконечні внутрішні конфлікти, які будуть ослаблювати волю до боротьби проти агресора.

Росіянам потрібно, щоб щодня в нас була один до одного ненависть. Щоб емоційно критикували одне одного, обурювалися. Це веде до суспільного виснаження, зневіри до співгромадян та інституцій. Особа в такому стані легше піддається на маніпуляції, опускає руки.

Тобто росіяни беруть суспільні теми, які справді болять суспільству, і їх роз’ятрюють, підтримують гарячими, роздмухують?

Так. З одного боку. З іншого, можемо бачити, як теми, яких не існувало, розвіртуалізовуються за допомогою пропаганди, безконечного повторення.

Наприклад, щодо тем, пов’язаних із поляками. У Польщі на початку вторгнення була дуже сильна підтримка українських біженців. Вона зберігається. Маємо бути вдячними Польщі та полякам за все без усіляких «але».

Проте від початку великої війни, польське суспільство в фокусі російської дезінформації. Росіяни розвивали різні теми – від польських суспільних травм, як то Волинська трагедія, до вигаданих історій з українськими біженцями. Вигадані історії з біженцями, які часто повторюються, починають ставати порядком денним, виходять в реальне польське суспільство. Ці теми з вигаданих починають жити своїм життям, створюють реальні проблеми для українців у Польщі. Тоді вже в суспільстві виникають ідеї, що, може, це якісь негідні люди приїхали в Польщу, і їм не слід допомагати.

Як російські меседжі можуть потрапляти до української аудиторії, крім анонімних каналів в Telegram, і тим паче до польської, де точно немає відверто проросійських публічних осіб чи мас-медіа?

Передусім усі можливі соцмережі – блогери, канали на YouTube, месенджері. Це Twitter, TikTok, Facebook, Telegram. Через них найшвидше поширюються. Плюс всілякі локальні публічні особи, жовта преса.

Як російська пропаганда проникає до аудиторій різних країн ЄС і НАТО, і що прагне донести сьогодні щодо російської війни проти України?

На початку вторгнення ЄС ввів пакети санкцій, які українські медіаексперти радо зустріли та вважали перемогою. Вони включали заборону офіційних міжнародних російських мовників – Sputnik, RT та інших. До великої війни це були акули російської дезінформації.

Російська дезінформація в цих країнах не зникла, а трансформувалася, набула нових форм, які стали більш загрозливими для нас. До війни ми могли на міжнародних майданчиках називати конкретних мовників і наводити аргументи, чому це російська пропаганда. Тепер у Іспанії, Італії, Франції, Німеччині дуже багато так званих активістів, частина з яких – колишні працівники тих самих російських мовників – RT, Sputnik тощо.

Наприклад, колишня редакторка RT в Іспанії Інна Афіногенова. На початку війни вона відразу відмежувалася від своєї попередньої діяльності, і заявила, що більше не має відношення до російських мовників, і що вона проти війни. Тоді активно розпочала блогерську діяльність. Гарною іспанською поширює думки на країни Латинської Америки. Наприклад, що вона за мир, тому не треба давати українцям зброю, треба допомагати не лише українським, а всім біженцям у світі. Поширює проросійські наративи іншими способами. Така копія Анатолія Шарія – українського проросійського блогера, який начебто виступав від свого імені, а насправді був ефективним рупором ідей Кремля. Це дуже небезпечно.

У нашому регіоні Східної Європи навчилися вирізняти таких блогерів на службі в Москви, але в Західній і Південній Європі з цим складніше. Передусім тому, що головна цінність європейського суспільства – свобода слова. Коли людина каже «я так думаю», то довести, що їй за це платять – складно. Заборонити говорити теж проблематично, якщо людина відверто не закликає до насильства. Тому нічого з цим не можемо вдіяти. А людина працює і шаленими темпами нарощує аудиторію. Подібні блогери є в Німеччині, Франції, інших країнах.

Часина з них намагається активно впливати на політичне життя своїх регіонів. Наприклад, в країні вибори. Такі блогери займають певну політичну позицію, починають зустрічатися з місцевими політиками, проводять мітинги, де серед партійних мітингів просувають проросійські. Такі особи стають місцевими лідерами громадської думки, впливають на місцеву політику та політиків. Це небезпечно, бо згодом може вплинути на політичну ситуацію в країні.

Ми бачили як в останні роки у різних країнах Європи на різних рівнях перемагали проросійські політики. Потім як би сильно центральні уряди на початку не були за Україну, якщо суспільство проти допомоги українцям, то для нас будуть клопоти.

Російська пропагандистська машина діє точково на різних рівнях на підрив західної єдності підтримки України. Нові методи росіян не схожі на стару централізовану машину пропаганди. Це радше ерозія довіри, просування сумнівів в доцільності допомоги, зокрема, біженцям, поширення недовіри до можливо корумпованої української влади. Ці паростки згодом розростаються в цих суспільствах, люди потім йдуть голосувати.

У багатьох поважних західних ЗМІ читаємо про невдачі контрнаступу, втому від війни, зменшення допомоги Україні, спроби посадити Київ за стіл переговорів з росіянами без звільнення українських земель, акценти на корупції в Україні. Наскільки російська пропаганда впливає на ці країни ЄС і НАТО, а наскільки це природні думки місцевих аналітиків?

По різному. З одного боку, розуміємо, що спрацьовує російська тактика на затягування війни, бо справді відчуття втоми з’являється, в медіа відбувається замулювання уваги до подій в Україні. Люди не можуть так довго тримати у фокусі уваги події в чужій країні. На це розрахунок росіян.

Усі провідні політики в країнах ЄС і НАТО розуміють ступінь загрози, які несе російська агресія проти України. Це не тільки війна проти нас, але проти міжнародного порядку, демократії та безпеки у Європі. Замирення диктатора ні до чого доброго не призведе. Тому попри все військова і невійськова підтримка тривають. Ніхто не збирається здаватися чи залишати нас напризволяще.

Головне – розрізняти природні відчуття втоми від намагань зі сторони нав’язати, посилити їх, і запропонувати неправильні висновки.

Де російська пропаганда в світі, за межами Росії, діє найбільш успішно, а де найбільш провально, й чому?

Найбільш успішно там, де найбільш затребувана – у так званих країнах Глобального півдня. За останні 10 років у країнах Глобальної півночі виробили відчуття стійкості проти російської пропаганди – вивчили джерела дезінформації, як працює. Аналітики і експерти почали досліджувати втручання росіян у вибори в США, в «Брекзит», у вибори в країнах ЄС. Побачили загрози. Провели багато роботи і профілактики від шкідливих впливів. Виробили антитіла, стали стійкішими.

Тоді Росія пішла в нові країни, Глобального півдня, і через них впливає в певній мірі на політику ЄС. Також створює свої союзи. Активно працює в Азії, Африці, Латинській Америці – там, де не було роботи з протидії російській машині дезінформації.

Чи доклали руку росіяни до останніх сварок між Україною та Польщею щодо зерна, і чи спроможні впливати на українсько-польські відносини? Якщо так, то яким чином?

Польща в фокусі російської дезінформації від перших днів вторгнення Росії. Це десятки фейків та наративів. Наприклад, такі – «Польща збирається захопити західну Україну та Львів», «мілітаризація Польщі загрожує її сусідам з ЄС», «якщо Польща продовжить допомагати Україні, Росія на неї нападе, або скине ядерну бомбу на поляків», «українські біженці небезпечні для польської економіки», «українці «з’їдають» польський бюджет», «українські біженці – повії та злочинці», «українці принесуть полякам різні хвороби».

Цих фейків ціла лавина. Коли регулярно транслюються, то в певний кризовий момент, провокують проблеми.

Тема зерна не була домінуючою. Але ось приклад фейку по ній – «Польща блокує вивіз українського зерна, щоб отримати від України репарації за Волинську трагедію». Цікавий кейс, який переплітає сучасну тему зерна з травматичним минулим. Обидві теми – дражливі для обох сторін. Це рани, які можна роз’ятрити. Повідомлення ірраціональне та безглузде саме по собі, але дві болючі теми, об’єднані в одну, будуть в аудиторії провокувати негативні відчуття між народами.

Російська дезінформація доклалася до зернової кризи. Але сказати, що вона її ініціювала – не можна.

Ці повідомлення проникають в польське суспільство через месенджери та соцмережі?

Переважно так. Фейк про «зерно і Волинь» ми виловили в каналах у Telegram та в Facebook.

Понад 1,5 роки великі території півдня та сходу України під російською окупацією. Як Росія там обробляє українське населення, змушує до співпраці, у чому переконує, до яких методів вдається?

Коли росіяни заходять на певну територію, там роблять тотальну інформаційну зачистку – зникають всі українські мовники, українські мобільні оператори, будь-які місцеві медіа переходять під контроль окупантів. Ба більше, спалюють українські книжки, бібліотечні фонди, перевербовуються або зникають безвісти вчителі. Відбувається культурна складова геноциду.

У цьому аспекті найболючіший фактор – час. Чим довше триває окупація, тим більші шанси, що люди в окупації почнуть вірити в те, у що їм наказують вірити, будуть співпрацювати з окупаційною владою, ставати лояльними. Їх не можна в цьому винити, адже живуть під постійними погрозами, іноді з періодичними тортурами, в стані повного інформаційного вакууму. Будь-хто з сусідів може здати за проукраїнські висловлювання.

Головне – це поєднання страху та пропаганди, яке вселяє зневіру, змушує опускати руки. Залякану людину легко переконати. Окупанти весь час повторюють: «Ми тут назавжди», «Україна вас покинула, ви їй непотрібні». Це посилює відчуття приреченості.

Очевидно, чим більше часу минає, тим більше люди, навіть патріотичні, будуть змінювати позицію, втікати звідти або йти на співпрацю з окупаційною владою. Короткий термін в окупації людина може пережити, шукати інформацію в інтернеті, зв’язки з вільним світом. Але після тривалого життя в окупації, її контролюють, вона залякана, із часом відбуваються зміни в розумінні дійсності.

Із новин на звільненій частині Херсонської області знаємо про катування та вбивства вчителів, журналістів, інтелектуалів. Усіх, хто потенційно може бути в зародку спротиву. Коли люди бачать тортури, зникнення людей, то відчувають постійний страх. Пропаганда накладається на реальне насильство й цим посилюється.

Чи існують інструкції, як викрити українцеві чи полякові, що в соцмережах хтось поширює російську пропаганду, вдаючи за нейтральні коментарі?

Головна ознака кампанії дезінформації – її систематичність. Якщо людина пише про щось щиро, це буде один чи кілька постів або коментарів. Далі особа займається своїми справами, має інші інтереси, про які повідомляє. А якщо на сторінці бачимо регулярне поширення певних конкретних меседжів, яке у вас викликає сумніви, і має виразно окреслений зміст, то виникають сумніви щодо цієї особи. Тоді можемо говорити, що хтось намагається просувати певні ідеї – антиукраїнські, антипольські чи проросійські. Відповідно сторінка – потенційно небезпечна.

Інші ознаки – ці особи посилаються на одні й ті ж сумнівні джерела інформації. Там відверто маніпулятивна подача фактів, представлена лише одна сторона, логіка працює лише на підтвердження ключової думки. Часто – відсутні інші джерела та точки зору. Обов’язково – емоційна подача.

Треба дивитися теж на фото та історію профілю, чи це взагалі не бот або троль, а справжня людина.

Яка мета дивитися чужі дописи в соцмережах. Якщо хочемо отримати якісну інформацію, слід заходити на відповідні медіа. Там будуть адекватні відповіді на запити. Якщо хочемо порцію мови ненависті, можна читати дописи чи коментарі таких сумнівних персонажів. В умовах війни, не радила б цього. Негативних емоцій в нашому житті й так не бракує.

Що відбувається з росіянами, які багато років живуть в агресивній атмосфері тотальної пропаганди? Що відбувається з їх уявленнями про Росію, світ навколо, межі нормального?

Я не психіатр, щоб оцінювати їх ментальний стан. Але риторика російської пропаганди для внутрішньої аудиторії сформована так, що в російському дискурсі не існує проблем. Війни як трагедії немає. Нічого негативного про війну – теж. Єдині повідомлення – «перемога буде за нами», «будемо воювати, скільки потрібно», «все за планом», «все під контролем». Навіть вибухи десь в Білгороді чи Севастополі подають так, що «трагедії немає і ми непереможні».

Це свідчить, що росіян готують до тривалої війни, і сотні тисяч трупів для них не біда. Якщо трагедії немає по телевізору, то немає у житті – навіть, коли хтось поховав сина чи чоловіка.

Немає усвідомлення, що їх співвітчизники чинять жахливі злочини. Натомість подається все, наче когось рятують, «звільняють від фашистів», «перемагають фашизм».

Російська пропаганда культивує відчуття, що вони все роблять правильно, що не відщепенці, адже проти них лише колективний Захід, а решта світу нібито з ними.

Росіяни змирилися з перспективою тривалої війни. Кому не подобалось – виїхав. Решті – все нормально чи байдуже. Продовжують жити як жили. У нас були ілюзії на початку вторгнення, що коли буде багато гробів, росіяни почнуть протестувати – виявилося, з цим теж змирилися. Російське суспільство – максимально пасивне або підтримує війну та злочини їхньої армії.

Майже 300 тис. росіян загинули в Україні, за даними Генштаб ЗСУ. Що більше – пропаганда, атмосфера страху, чи гроші переконують їх їхати і вмирати в Україну?

Пропаганда та загальний стан російського суспільства, де величезна кількість населення живе у бідності та затурканості.

Агресивна пропаганда чверть віку викорінювала в росіян критичне мислення, здатність аналізувати. Вибудовували відчуття абсурдної імперської величі, по-суті порожню та дику ідеологію.

Також діє психологічний захисний момент – приємніше усвідомлювати, що ви «переможці над фашизмом», які йдуть «визволяти», ніж те, що ви глобальний дикий маніяк, який вбиває, ґвалтує, краде та знищує все навколо. Відчуття провини – неприємне. Вони будуть робити все, щоб віддалити його від себе. Будуть шукати виправдання своїх дій, перекидати все на владу. Пропаганда їм у цьому допомагає.

Так буде, доки існуватиме теперішня російська пропаганда, яка зберігатиме цю інформаційну бульбашку. Тільки поразка, знищення режиму і його пропаганди, радикальне відкриття очей на їхні звірства, можливо, здатне колись щось змінити.

Біo

Вікторія Романюк – редакторка проєкту StopFake, професорка департаменту комунікацій і медіадосліджень в мадридському університеті Карлоса III, де викладає комунікації і поведінки аудиторії в онлайн-середовищі. Заступниця директора Могилянської школи журналістики. Чотири роки керувала Магістерською програмою з медіакомунікацій УКУ. З 2019 року – членкиня Галузевої експертної Ради «061 – Журналістика» Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти. Медіаекспертка та учасниця міжнародних конференцій, експертних нарад із проблем пропаганди та медіавпливів для ОБСЄ, НАТО та інших міжнародних організацій. Членкиня методологічної групи з розробки оновлених навчальних програм у рамках проєтку з медіаграмотності «Вивчай та розрізняй».

Share Button

Також перегляньте

370195201_210950218546083_3603166832546702780_n

«Для України важливо, щоб війна Ізраїлю проти ХАМАС якомога швидше завершилася» – сходознавець Ігор Семиволос

Ізраїль проґавив атаку ХАМАС 7 жовтня, тому що, можливо, була погана координація між різними спецслужбами, …