Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Росія веде ядерний шантаж, погрожуючи підірвати Запорізьку АЕС. Можуть влаштувати операцію під чужим прапором, говорячи, що це зробили ЗСУ. Хочуть спровокувати паніку серед українців, нову хвилю біженців всередині України та до ЄС. Таким чином планують зупинити український контрнаступ та посадити Київ за стіл переговорів на своїх умовах. Млява реакція Заходу на підрив Каховської ГЕС 6 червня зробила їх більш сміливими, щоб робити все масштабніші техногенні катастрофи на окупованій території. США як лідер Заходу мають погрозити військовим ударом у відповідь за такі дії. Західні сусіди України можуть створити групу країн в НАТО, щоб підштовхувати Америку до більш жорстких дій у відповідь на російські теракти. Про це Polukr.net розповів президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
У ніч на 5 липня виглядало, що росіяни ось-ось готові підірвати ЗАЕС. Голова ГУР Кирило Буданов тепер каже, що загроза зменшується. Для чого росіяни розіграли карту можливої катастрофи на найбільшій у Європі АЕС, і чому зупинились?
По-перше, не зупинились. По-друге, розіграли ядерний шантаж не 5 липня. Якщо глянути ретроспективно, розмови про можливий підрив ЗАЕС тривають понад рік. Протягом останніх тижнів історія перейшла до створення потужного інформаційно-психологічного тиску на керівництво України, щоб перешкодити контрнаступу ЗСУ.
На початковому етапі вторгнення підрив АЕС не передбачався, бо це був для росіян захоплений актив. Тоді розповідали, що підключать ЗАЕС до російської енергосистеми через Крим або Донбас. Але не змогли.
Зрозуміли, що підключити ЗАЕС за умов активних бойових дій поруч, перебування ліній електропередач у зоні ураження ЗСУ – нереально.
Коли Росія вирішила, що замість красти електрику, краще шантажувати нас і світ ядерною катастрофою?
Сценарій підриву Росія почала готувати із літа минулого року. Вичікували «час Х», щоб використати ЗАЕС. Автором ідеї ядерного шантажу виступив Сергій Кірієнко, перший заступник глави адміністрації президента РФ. Він 5 липня вкотре відвідав ЗАЕС.
Кірієнко 11 років очолював «Росатом». За тривалий час менеджерської роботи чудово зрозумів «що» і «як» працює на АЕС, і як можна використати з непрофільною метою.
Водночас РФ проводить зондаж західної позиції. Москва остерігається реакції Заходу. Передусім, США. Але дедалі більше впевнюється, що їй за такі злочини нічого не загрожує. Гадає, що ніякої жорсткої відповіді за ядерний інцидент не буде. Тому останніми тижнями і днями постійно підвищує градус, починаючи з підриву греблі Каховської ГЕС, який минув для росіян без наслідків. На Заході висловили глибоке занепокоєння, але до жодних практичних дій.
Підрив Каховської ГЕС був прологом до шантажу підривом ЗАЕС. Коли спустошили Каховське водосховище, АЕС позбавили джерела водопостачання та охолодження реакторів. Хоча реактори не працюють, п’ять в режимі холодної зупинки та один гарячої зупинки, тож у такій ситуації, за словами експертів-ядерників, великого ядерного інциденту бути не може, але якщо є план, то можна щось зробити.
В останні дні росіяни серйозно скорегували план, оскільки побачили високу увагу світу до своїх дій на ЗАЕС. Плюс їм були закулісні попередження зі сторони США, що матимуть наслідки у випадку ядерного інциденту. У Кремлі вирішили перейти від спецоперації з моделювання сценарію аварії на одному з енергоблоків ЗАЕС, подібно до того як була на АЕС «Фукусіма», до операції під чужим прапором із нібито ураженням ЗАЕС із української сторони.
Який зараз найбільш вірогідний сценарій російського теракту на ЗАЕС, та які потенційні наслідки?
Бачимо, як в російській пропаганді розганяється істерія, мовляв «питання удару ЗСУ по ЗАЕС вирішене». Тож їхній основний задум імітувати українську атаку на станцію. Інформація ГУР про знаходження на дахах двох реакторів ЗАЕС пристроїв схожих на вибухівку, свідчить, що може бути імітація нашого ракетного удару.
Вибуховий пристрій, який підірвуть, може містити певну масу радіоактивних відходів, які могли привести на ЗАЕС. Після вибуху оголосять надзвичайний стан, туди прибуде підрозділ хімічного, радіологічного та бактеріологічного захисту російської армії. На місці знайдуть уламки української ракети. Тоді будуть роздувати пропагандистську тему. Джерело радіації буде, але ніхто не зможе визначити, який рівень загрози. Це має спричинити панічні настрої в Україні та необхідність евакуації населення.
Яка ціль такої спецоперації?
Тут йдеться про значно глибші речі, яких хоче досягти Росія – промацує поріг реакції США та НАТО. Росіян попередили про серйозні наслідки. Але ніхто не каже, що за наслідки. Якщо чергова грізна заява Держдепу, президента Джо Байдена, то такі слова на Кремль давно не діють. У Москві намагаються йти щораз далі, особливо зараз, перед самітом Альянсу в Вільнюсі 11-12 липня.
У листопаді-грудні минулого року в США, в Освітньому центрі ядерного нерозповсюдження, провели двотижневу військову гру, як будуть реагувати Штати, НАТО, ЄС, Польща і Україна на ракетну атаку на польські та українські АЕС. Кілька тижнів назад з’явився детальний звіт про це.
Були декілька команд, які грали роль США, НАТО, України, Польщі, Росії. Легенда гри – 2037 рік, росіяни знову нападали на Україну та завдають ракетного удару по Хмельницькій АЕС, де працює два реактори, збудовані США. Також через допомогу українцям Москва атакує ракетами АЕС у Польщі, де працює американський реактор. Коли підсумки ігор стали відомі росіянам, а, думаю, вони знали про них ще до публікації, ті дуже надихнулися, бо Захід практично не відповів ніяк.
Результати такі – США не зайняли конкретної позиції. По-суті, утрималися щодо дій у відповідь. Коли була спроба Польщі як члена НАТО задіяти Статтю 5 НАТО, їй відмовили. Максиму, запропонували – Статтю 4 про консультації. Коли Україна та Польща захотіли завдати ракетного удару у відповідь по Росії, то Штати відмовили Варшаву. У НАТО вважали, що удар по АЕС рівносильний застосування ядерної зброї проти члена Альянсу, але Америка засумнівалася. Єдиним результатом стали ракетні удари по Росії з української сторони. Захід виявився нездатним адекватно зреагувати.
Росія тестує, наскільки Захід готовий протидіяти. Побачили, що якщо навіть у рамках умовної гри США виявилися нездатними зайняти конкретну позицію, то вважають, що в реальних умовах, тим паче, не буде відповіді. Тож тепер у Кремлі розгорнули кампанію ядерного шантажу, щоб перевірити реакцію, яка їх поки що влаштовує.
А якою мала б бути реакція Заходу, США, НАТО?
Мало б прозвучати, що будь-який ядерний інцидент на ЗАЕС, яка захоплена та контролюється росіянами, означає застосування ядерної зброї зі сторони РФ. Це те, чого остерігається Росія. Але цього немає. Думаю, заочно теж.
У цьому сенсі варто згадати статтю «Важке, але необхідне рішення» одного з ідеологів путінізму Сергія Караганова, яка вийшла в червні. Він закликає владу РФ опрацювати важке рішення про застосування ядерної зброї – «заради того, щоб потім встановити мир у світі» потрібно показати рішучість та використати ядерну зброю, пише він. У статті йдеться, що зараз Москва йде правильним шляхом ескалації конфлікту. За його підрахунками, до застосування зброї масового ураження потрібно пройти ще 20 щаблів. Скільки щаблів узагалі він нарахував, і якими є ті щаблі, не описує. Думаю, тицьнув пальцем в небо, коли вибрав 20, бо 2 було б замало, а 100 забагато. Бачимо, як запускаються гіпотези про ядерну зброю, знову ж таки – тестується ґрунт.
Яким чином ядерний шантаж щодо підриву ЗАЕС, на думку росіян, може зупинити український контрнаступ?
На їхню думку, має зупинити. Відповідь вже звучала зі сторони головного командування ЗСУ – це не вплине на український наступ.
Росіяни сподіваються, що нова велика екологічна катастрофа, спричинить до паніки та дезорганізації в Україні, та спровокує хвилю біженців із регіону навколо ЗАЕС, і нову хвилю втікачів до ЄС. Це має завадити просуванню ЗСУ.
Можна сказати, що ніхто не повірить російській пропаганді, що такий теракт вчинили українці. Але їм не потрібно, щоб хтось вірив. Вони просто створюють відповідну атмосферу для перевірки реакції США, НАТО та ЄС, щоб йти далі по драбині ескалації. Якщо бачать, що реакція слабенька, подібно до тієї, що була після підриву Каховської ГЕС, то відкривається «вікно можливостей», про яке писав Караганов – застосувати ядерну зброю.
Коли пройдені попередні щаблини ескалації, а реакції немає, світ стає на крок ближче до ядерного удару. Якщо на саміті НАТО у Вільнюсі Україна не отримає запрошення до НАТО, теж.
Ядерна зброю, з точки зору Кремля, може зупинити контрнаступ, створити переваги на невеликій ділянці фронту. Хоча не створить стратегічної переваги, проте в Росії вважають, що в такий спосіб створюють критичну масу проблем для України – Каховська ГЕС, ЗАЕС, тактична ядерна зброя. Разом це має змусити Київ припинити наступ і сісти за стіл переговорів на російських умовах.
Тут оптимізму росіянам додає ще те, що хтось з високих посадовців США закулісно веде розмови з росіянами щодо мирного врегулювання. Мовляв, пора для дипломатії. Хоча офіційно Держдеп від цих розмов відмежувався, бо «ми не говоримо нічого про Україну без України». Але зрозуміло, що фактично якісь розмови тривають. Це спрацьовує в інтересах Кремля.
У Москві вважають, що воюють зі США, з НАТО, а Україна – їх маріонетка. Тож це велика помилка Вашингтону говорити з ними за нашою спиною. Росія таке використовує. Замість чіткої, жорсткої публічної позиції Америки, що будь-який ядерний інцидент дорівнює застосуванню ядерної зброї, росіяни бачать інший, м’який підхід Америки і бажання домовлятися. У Кремлі відтак розуміють, що США не будуть нічого робити. Більше того, можуть схиляти Київ до переговорів.
Чи можна сказати, що Москва не відмовилася від теракту, а шукає нові варіанти для його здійснення?
Так, абсолютно. Коли з’являється інформація, що завтра чи сьогодні вночі щось трапиться, це слід сприймати скептично. Так, вибух може статися будь-якої миті, але попередження про підрив радше мають завадити його здійсненню.
Скоріше росіяни будуть орієнтуватися, щоб була хмарна нічна погода, щоб момент підриву не зафіксували супутники і дрони. Щоб вітри дули на захід і північ, а не на схід і південь. Метеорологи вказують, що в цей період переважно вітри дують в південно-східному напрямку.
Крім цього, ніхто не скаже, який буде обсяг радіоактивних матеріалів, які потраплять в атмосферу. Це не співмірно з тим, що було під час аварій на Чорнобильській АЕС чи на АЕС «Фукусіма». Особливо, якщо йдеться про імітацію розгерматизації реактора та викид невеликої кількості радіоактивних елементів. У будь-якому випадку не йтиметься про тонни радіоактивних елементів, а кілограми. Зона ураження може не вийти за межі ЗАЕС та прилеглої території. Але хто про це знатиме. Об’єктивної змоги визначити, «хто вчинив», і «що сталося» не буде. Експерти МАГАТЕ втечуть першими.
Як на підрив Каховської ГЕС та на можливий підрив ЗАЕС мали б зреагувати США, провідні країни ЄС і НАТО?
Ще в минулому році американський генерал Бен Годжес сказав, що у відповідь має бути удар США високоточною зброєю по російських військах, які здійснили злочин, бо вони перетнули «червону лінію». Але для цього цю лінію слід публічно оголосити. Сказати, що «ми бачимо, що ви плануєте гібридний інцидент на ЗАЕС, тобто застосування ядерної зброї, тому по вам буде удар у відповідь».
Звернуть увагу, як Росія проводить гібридні спецоперації. Наприклад інцидент із американським безпілотником MQ-9 Reaper, який росіяни збили над Чорним морем. Збили без застосування засобів ураження. Шляхом маневрів літака. Реакція США – «непрофесійні та небезпечні дії з російської сторони». Усе пройшло успішно для росіян. Але це були професійні та навмисні дії. У США довго думали, як кваліфікувати, адже ракетного удару не було, тож вирішили, що знищення не сталося. Проте дрон втратили. Росія побачила глухий кут в американській системі оцінки загроз. Тепер експлуатує його. У цьому контексті теж був проліт російських ракет над Румунією та падіння російської ракети Х-55 біля польського Бидгоща.
Дивно, що США дали росіянам в руки такий козир, оприлюднивши той звіт по іграм.
Так, дивно і необдумано. Росіяни цю хибу американських підходів тепер активно використовують. У США ніяк не можуть збагнути, що слід змінити алгоритм дій. Інакше, врешті, це призведе до серйозних проблем для Америки та НАТО.
Які українські території будуть в зоні ризику, та наскільки може бути велике й тривале радіаційне забруднення в разі вибуху на ЗАЕС?
Складно сказати. Існують різні сценарії. Варіант аварії на Чорнобильській АЕС не розглядається, бо то інший тип реакторів, і, тим паче, вони давно зупинені. Якщо беремо сценарій «Фукусіми», то зона ураження може бути максимум 30-50 км. Але експерти-ядерники оцінюють такий варіант як не дуже вірогідний. Бо знову ж таки реактори на ЗАЕС не працюють. На «Фукусімі» на момент аварії – працювали.
З іншого боку, є сценарій з імітацією українського удару і розкиданням радіоактивних матеріалів. Наслідки матимуть локальний характер у рамках самої ЗАЕС. Можливо, прилеглого міста Енергодар. Там поруч теж найбільша в Україні ТЕЦ. Але це вже різні моделювання. Ніхто ніколи точно не зможе сказати, куди і як понесе вітер радіоактивні елементи.
Проте загрози є. У подальшому їх слід оцінювати не як одиничний крок, а як проміжний етап у ланцюжку ескалації. Підхід росіян – «ескалація заради деескалації». На їх думку, деескалація потім буде, бо через ряд проблем ЗСУ не зможуть здійснювати подальший наступ. А США допоможуть їм і скажуть, що настала пора для дипломатії.
Хто і що, крім ЗСУ, та як, може зупинити росіян від нових техногенних кататсроф на окупованій території України?
На жаль, ніхто з Заходу не втрутиться у цю війну. Тому росіяни так вільно себе почувають. Не дарма згадав генерала Годжеса щодо того, яка має бути реакція США. Після інциденту з Каховською ГЕС 6 червня, після численних ударів по цивільним об’єктам із масовою загибеллю людей, американці мали намалювати «червону лінію», і сказати, що буде удар у відповідь.
Для сил 6-го флоту США, дислокованих у Чорному морі, уже давно є нагода вдарити по місцях, звідки по нам прилетіло. Росіяни запускають ракети «Калібр» з акваторії Чорного моря, з підводних човнів і кораблів. Їх слід знищити. Це стало б реальним попередженням, що такі речі надалі не будуть минати безкарно для Росії.
Чи означає це вступ США у війну – ні. Просто слід все подати відповідним чином – Росія виходить за межі Женевських конвенцій і діє проти цивільного населення. Тож знищення засобі запуску ракет – гуманітарний акт. Але в Америці бояться кроків у відповідь. Навіть щоразу бояться давати нам нові системи озброєння – довго зважують і не відразу погоджуються.
Яка роль МАГАТЕ в запобіганні чи не запобіганні підриву росіянами ЗАЕС?
Очікувати від МАГАТЕ чогось від початку було наївно. Проте все, що не зупиняє Росію – допомагає їй. МАГАТЕ не зупиняє росіян. У Кремлі вважають, що МАГАТЕ грає роль «корисних ідіотів». Особливо заява глави організації Рафаеля Гроссі, що експерти МАГАТЕ не знайшли мін чи вибухівки на ЗАЕС. Хіба вони сапери, щоб знайти? Не їх компетенція. Якби привезли відповідну групу фахівців, але не привезли. Тому говорити, що приїхали й не побачили щось, не варто було. Це означає лише, що не бачили. Міни можна встановити й демонтувати, поки хтось сторонній буде там.
Їхні заяви, що ситуація на ЗАЕС контрольована, все працює стабільно – грають на руку Москві. Потім у Кремлі скажуть, що в МАГАТЕ сказали, що все нормально, то які претензії до нас. А там бабахне. Матимемо тоді «не все так однозначно, потрібно детально розслідувати».
Що могли б зробити Польща, країни Балтії, Румунія як члени ЄС та НАТО, щоб зупинити подальші теракти Росії на великих українських енергетичних об’єктах?
Саміт НАТО у Вільнюсі був би доброю нагодою цій групі країн Центральної Європи, можливо, разом із Великою Британією висунути ініціативу в рамках НАТО та частково ЄС провести «червоні лінії». Чітко визначити, що будь-який інцидент, пов’язаний з підривом Росією енергоблоку ЗАЕС, чи інцидент, який призведе до техногенної катастрофи і екологічних наслідків розцінюється урядами цих країн як застосування РФ зброї масового знищення та прирівнюється до застосування ядерної зброї, а відповідно загрожує наслідками для сусідів України, членів ЄС і НАТО. Це так і є. Відповідно це дає підстави цим країнам звертатися до союзників щодо застосування Статті 5 НАТО.
Така заява – максимум, що ці країни можуть зробити. Вона була б звернута передусім до США, які формально залишаються лідером Західного світу та Альянсу. Проте фактично Америка зараз таким лідером не є. Бо плетуться в хвості, стримуючи всіх. Якщо Франція виступає за вступ України в НАТО, а США ні, то лідера треба підштовхнути. У Вашингтоні відчули, що потрапили в певну самотність. Від них чекають лідерської позиції, а вони шукають консенсуси з терористом, які знайти неможливо. Ця група країн могла б виступити таким єдиним лідером, який підштовхує.
Чи зможе енергетика України, та яким чином в тривалішій перспективі давати собі раду з тим, що ЗАЕС не буде працювати?
Бачимо, що українська енергосистема працює. Звісно, не в нормальному режимі. Минулого року ми втратили третину валового національного продукту, різко скоротилось промислове виробництво, зменшилось побутове споживання енергоресурсів. Відтак того, що маємо, дев’ять енергоблоків на трьох АЕС, в Рівному, Хмельницьку та Південноукраїнську, нам поки що вистарчає. На початковому етапі, після деокупації, теж буде вистарчати. Але коли буде зростання промислового виробництва, дефіцит буде. Він зараз теж виникає в моменти пікового навантаження.
Особливо будемо мати клопоти взимку, коли можливі знову відключення електроенергії для населення. Але якось прожили минулу зиму без п’яти енергоблоків ЗАЕС.
Через кількамісяців вступимо в зимовий період із меншим запасом міцності, ніж рік тому. Хоча весь час ремонтували об’єкти енергетики, які були уражені, проте їх всіх відновити неможливо. Деякі знищені повністю та не підлягають відновленню. Росія готується повторити ракетні удари по об’єктам енергетики, готує запас ракет для ударів на осінньо-зимовий період.
Україна близька до укладення угоди з Болгарією щодо купівлі двох ядерних реакторів російського виробництва та іншого важливого енергетичного обладнання, пише The Wall Street Journal. Якщо не зможемо відновити контроль над ЗАЕС або її відбудувати, Україна буде міркувати над побудовою нових АЕС чи розбудову блоків діючих електростанцій?
В України були і є плани будівництва нових енергоблоків. Але на неросійській технологічній базі. Ми покінчили з російськими технологіями і паливом. Ми перші в Європі, хто відмовився від російського ядерного палива ще в 2012 році. Перейшли на паливо американської компанії Westinghouse.
Загалом, у нас 15 енергоблоків ВВЕР-1000 на 1 гігават. П’ять із них на окупованій ЗАЕС. На Рівненській ще буде два маленькі, потужністю по 0,44 гігават, від американської Westinghouse під американське паливо.
Westinghouse раніше розробила паливо під реактори ВВЕР-1000. А під ВВЕР-440 завершує розробку. Це було прохання України, щоб повністю позбутися російського ядерного палива.
Щодо будівництва нових реакторів, в нас були рішення про побудову кількох нових енергоблоків, які мають замінити старі. Ті будуть виводити з експлуатації, починаючи з 2030-х. Але поки що вибір, які нові реактори будувати, не зробили. Зараз дискутують, чи потрібні нам реактори такої великої потужності, бо настала пора малих модульних реакторів, які більш компактні. Ті не потребують мегаспоруд, як на ЗАЕС, не потребують такої велетенської кількості води для охолодження. Можете поставити енергоблок на 150 мегават, а якщо потрібно більше, то можна поставити ще один, і так нарощувати. Наразі є дискусії, але рішення немає. Не дивно, бо ніхто не буде цим займатися під час воєнних загроз. Розмови про таке передчасні – спочатку слід перемогти ворога, а потім вести мову про відбудову. Тоді буде зрозуміло, що слід відновлювати, і як, а в чому немає більше потреби.
Біографія
Михайло Гончар – президент «Центру глобалістики «Стратегія ХХІ». Закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації. Понад 31 рік працював у ВПС, в РНБО, в Національному інституті стратегічних досліджень, Національному інституті проблем міжнародної безпеки РНБО. У 2000-х працював у системі нафтогазового комплексу. 23 роки досліджує енергетичну безпеку, міжнародні енергетичні та безпекові відносини, реформи енергетичного сектору. Автор, співавтор та редактор книг і публікацій з проблем енергетики, енергетичної безпеки, міжнародних відносин. Стажувався в Єврокомісії та НАТО. З 2016 року член Національного комітету з промислової політики. Асоційований експерт Центру ім. Разумкова та Центру дослідження Росії.
Фото Facebook Михайла Гончара
