Численні повідомлення про постачання зброї для ЗСУ спровокували хвилю спекуляцій. Часто у вигляді побоювань щодо причин такого стану справ. Однак фактично мало вірогідно, щоб сталося щось особливо несподіване. Принаймні, в теперішній ситуації.
На межі 2022 і 2023 років ми отримали численні звістки про планові та/або вже реалізовані поставки зброї для української армії. Вже наприкінці грудня, під час візиту президента України до Вашингтону, заговорили про довгоочікувані поставки ЗРК Patriot. На початку січня 2023 року Німеччина заявила про поставку ще однієї батареї ракет цього типу. Також із Німеччини в Україну мають поставити бойові машини піхоти типу Marder, а зі США – M2 Bradley. Близько 40 і 50 одиниць відповідно. Франція, яку досі критикували за недостатню участь у допомозі Києву, також оголосила про постачання машин вогневої підтримки AMX-10RC.
Якщо в цьому є щось незвичайне, то це те, що поставки цього виду озброєння, здійснюються лише зараз. Через понад рік від початку російських приготувань до вторгнення та майже через рік від початку цієї фази конфлікту. Ця зброя все ще досить базова з точки зору потреб ЗСУ та вимог конфлікту, що триває.
Сумніви західних країн щодо поставок сучасних протиповітряних систем, танків, БМП й артилерійських систем у кількості, трохи більшій за «гомеопатичну», були абсолютно незрозумілими від початку нинішньої кризи. Принаймні, з кінця 2021 року. Тим паче, що йдеться теж про країни, як то США та Велика Британія, які гарантували суверенітет і територіальну цілісність України за Будапештським меморандумом від 1994 року! На щастя, Польща, Чехія, Словаччина та деякі інші країни не мають подібних сумнівів. Вони надають Україні допомогу в межах своїх можливостей, що є результатом іншого, тобто реалістичного, сприйняття загроз зі сторони путінської Росії.
Ще рік тому, хоча ризик конфлікту на той час був уже значним, багато хто все ще сподівався, що відкрита війна не розпочнеться. Час, що минув від 24 лютого 2022 року, суттєво змінив уявлення про те, що досі здавалося неможливим чи принаймні малоймовірним.
Попри протести Росії, відтоді підхід провідних західних держав щодо надання Україні зброї поступово змінювався. Були й досі перевищуються все більші ліміти відносно постачань дедалі більш сучасних видів зброї. Ці поставки – необхідна умова, щоб українська армія перехопила ініціативу. Остаточно це стало зрозуміло влітку 2022 року, коли кілька пускових установок HIMARS дозволили українській стороні наносити удари по тилах російських військ, а поставлені танки та інша важка техніка давали змогу вести контрнаступальні дії. Згодом це призвело до прогресу та звільнення значних ділянок. Спочатку північної ділянки фронту під Харковом, а в листопаді 2022 року – всього західного берегу Дніпра та Херсона.
Попереду ще тривалий шлях до завершення війни. Це має статися, коли російські війська витіснять за українські кордони, визнані міжнародним співтовариством в 1991 році, коли Україна проголосила незалежність від СРСР. Здійснені досі поставки зброї, про які йшлося на початку, не особливо масштабні. Хочеться сподіватися, що з часом їх буде більше, щоб на цій базі можна було комплектувати нові бригади ЗСУ. Це дозволить українській армії проводити подальші контрнаступальні дії. Ціллю, ймовірно, наступною ціллю буде Мелітополь та/або узбережжя Азовського моря, що, в принципі, мало б розірвати сполучення між окупованим Донбасом і Кримом. За словами представників української влади і військового командування, така наступальна операція може розпочатися навесні 2023 року. Про це, зокрема, говорив голова військової розвідки України, генерал Кирило Буданов в ефірі американського телеканалу ABC News.
Водночас російська сторона продовжує мобілізацію. Слід очікувати, що будуть оголошені наступні її «хвилі» з цифрами не меншими, ніж у вересні 2022 року, коли йшлося про 300 тис. призваних резервістів. Залишається відкритим питання, скільки з них будуть спроможні брати участь у будь-яких військових операціях. Тому весна буде важливим моментом не лише для України, а й для Росії. Це період, коли щонайпізніше РФ зробить подальші спроби наступу, прагнучи досягти якогось успіху, який дав би росіянам шанс не так перемогти, як укласти хоча б тимчасовий мир на прийнятних для Кремля умовах. Перемога вже давно поза межами прагнень Москви. Принаймні, з квітня 2022 року.
Ці дії не стануть несподіванкою ні для Києва, ні для країн Заходу. Якщо теоретично російська сторона могла розраховувати на такий ефект у лютому 2022 року, перед початком цієї фази війни, то тепер, завдяки постійному «спостереженню» за територією РФ та Білорусі розвідками України й НАТО, про атаку на непідготовленого противника не йдеться.
Варто зазначити, що ранок 24 лютого застав українську армію теж добре підготовленою до того, що сталося. Зокрема, щодо окремих цілей російської операції. Хоча це матеріал для окремої статті.
Тому щонайпізніше до березня 2023 року варто очікувати подальших, ще більш масштабних поставок військової техніки в Україну. Вони мають бути набагато більшими, ніж ті, що ми бачили досі. Можна сподіватися, що серед них будуть ті типи озброєння, про які давно йдеться – ракети ATACMS, танки, та багатоцільова авіація. Таке озброєння дозволило б українській армії отримати вирішальну перевагу та сприяло б швидкому завершенню конфлікту.
Даріуш Матерняк
Текст опубліковано на сайті Українського мілітарного порталу mil.in.ua