неділя, 5 Липень, 2020
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Чи готова Україна до деескалації у відношенні до Росії та їх проксі на Донбасі?
Fot. polukr.net
Fot. polukr.net

Чи готова Україна до деескалації у відношенні до Росії та їх проксі на Донбасі?

Share Button

На тлі чергових заяв про заплановані обміни утримуваними між Україною та Росією перед українським суспільством неодмінно постане дилема ставлення до подібних явищ. Звичайно, звільнення українців з підвалів «МГБ» та російських тюрем є бажаним та позитивним явищем. Але яку ціну за це сплачує держава? Одна сторона проблеми – обмінний матеріал – вже викликала жваві дискусії протягом грудневого обміну з т.зв. «ДНР» та «ЛНР». Скільки ще Україна має видати своїх громадян РФ? Навіщо Кремль грає в примирення? На які наступні компроміси здатний піти Київ та чим вони загрожують українському суспільству?

Якщо говорити про тему обмінів – то це умова прогресу в напрямку деескалації, поставлена за підсумками грудневого саміту в Нормандському форматі у Парижі. Тоді тектонічних зсувів за наслідками зустрічі лідерів не відбулось, але було погоджено, що у разі наявності прогресу з обміном, визначенням нових ділянок розведення та встановленням сталого режиму припинення вогню, буде погоджена наступна дата проведення саміту четвірки (умовно, навесні 2020 р.). Тому Київ та Москва й почали довгострокову гру в «гарні наміри» та «компроміси». Ось лише хто тут з ким грається?

Питання обмінів стає дедалі більш чутливим для українців не лише, тому що Україна видає РФ «харківських терористів» та «вбивць майдану», але й тим, що Росія вже завтра почне спекулювати перед Заходом на темі обміну кримських татар, засуджених за статтею участі в «Хізб ут-Тахрір». В Україні всі розуміють, що всі звинувачення проти кримських татар є сфабрикованими – жодних відвертих ісламських радикалів на півострові не було. Сама участь у «Хізб ут-Тахрір» в Україні була і є законною. Проте вона є поза законом в Росії, Німеччині та, навіть, Туреччині. Чи буде Ердоган та Меркель тиснути на Москву та сприяти обміну людей, що звинувачені в участі у терористичній організації? Які аргументи буде вживати Київ у боротьбі за повернення своїх громадян?

Радник Зеленського Андрій Єрмак, який займається російським питанням, зауважив, що крім обміну на порядку денному є місцеві вибори 2020 р. А це знову актуалізує «формулу Штайнмайєра», про яку вже встигли забути, «особливий статус» Донбасу, питання амністії, безпеку кордону та низку інших питань. Безумовно, провести вибори на окупованих територіях без пост-конфліктного періоду – це легітимізувати українофобську політику. Козак запропонує подібну «придністровську карту» регулювання Києву, наскільки б фантастично не виглядала б ця ініціатива з перспективи лютого 2020 р. Однак за це Кремль вимагатиме компромісів на зустріч, які має запропонувати Київ. Й тут потрібен чіткий розрахунок та холодна голова, адже кожен невірний крок матиме наслідком не лише зрив переговорного процесу, але й внутрішню дестабілізацію в Україні з дискредитацією чинної влади.

Давайте спробуємо проаналізувати напрямки можливих компромісів.

  • Політика злагоди (цей термін кращий за «примирення», який відносить нас до парадигми війни). Створення спеціального колегіального органу із дорадчими функціями, своєрідної «палати мудреців» для пошуку шляхів до порозуміння та примирення, за участі відомих спортсменів, культурних діячів, що мають відношення до Донбасу (походження або діяльність) матиме істотний вплив. Гіпотетично, кожен з залучених визнаних авторитетів міг би взяти один напрямок примирення – наприклад, Сергій Бубка міг би курувати спорт, відновити спортивні змагання «Зірки жердини», що щорічно проводився в донецькому Палаці спорту до початку війни. Кожен проект у політиці злагоди має нести велике символічне навантаження, відсилати умовного мешканця окупованих територій до ностальгічного періоду, коли в українському Донецьку був мир й було все добре. В цьому контексті вагоме значення матиме підтримка колишніх «власників регіону», що досі тримають його символи. Рінат Ахметов має зрозуміти користь використання бренду «Шахтаря» для розбудови миру в регіоні в не залежності від того, чи реставрує використання цього активу його особистий бізнес-вплив. Подібна гуманістична спрямованість, політична нейтральність є запорукою успішності такої політики.
  • Законотворча діяльність. Тут мова йде не лише про нову редакцію закону про «особливий статус», якій має базуватись на децентралізації (як й декларує Зеленський). Але й про низку інших важливих законів, які мають допомогти розібратись із наслідками конфлікту. Передусім – це закон про колабораціонізм (або про прощення): Верховна рада має чітко визначити обсяги злочину та визначити за нього відповідальність. Бажано при цьому уникати позитивної дискримінації для широких верств населення – звуження прав громадян, що були змушені піти на колабораціонізм через життєві обставини. Але люди на окупованих територіях мають перестати жити у страху перед «реваншем бандерівців», яким їх лякають. Діалог з цього питання мав би розпочатись в Україні ще вчора, адже він зачіпає більш тонкі матерії – питання ідентичності, толерантності та ставлення українців один до одного. В контексті законотворчості можна передбачити й «пряники» для Донбасу – наприклад регіональний статус російської мови (поруч з обов’язковою українською) на період пост-конфліктного відновлення (до 10 років). Здається, подібні природні компроміси не мають стати причиною великих протиріч в Києві.
  • Нова економічна модель для Донбасу. Ще одна тема висловлювань Єрмака («економічний хаб»), є перспективною, але важкою у реалізації. Тут не лише про відсутність інфраструктури, інвест-клімату та ресурсів (на все це потрібні дуже великі гроші), але й про людей. Шахтарям та металургам буде складно пояснити, чому їх край перетворюється на «силіконову долину», і як до цього можуть долучитись вони зі своєю вузькопрофільною кваліфікацією. Потрібні масштабні програми перепідготовки для робітничих професій, чим має опікуватись держава. Потрібні й рамки власне самої моделі – нова індустріалізація в умовах вільної економічної зони, чи щось інше? Роботи за цим напрямком достатньо, хоча модель Південного Тироля для копіювання існує. Важливим є також опікування екологією – питання невідкладне, з огляду на вже наявні прецеденти розмивання ґрунтів, забруднення води, безпеки хімічних могильників тощо.
  • Гуманітарні та молодіжні проекти. Людиноцентрична концепція Зеленського мінімізує політичні впливи у спілкуванні з Донбасом. Потрібні нові фільми про долі людей, спільні молодіжні табори (заради яких можна навіть піти на обмежений діалог з чиновниками «ДНР/ЛНР»), відкриття центрів материнства в сірій зоні з роздачею «памперсів» з гуманітарки. Україна має фізично демонструвати піклування про громадян на окупованих територіях. Всі засоби гарні, якщо вони дають результат. Але при цьому є одне «але»: політично Україна має послідовно відстоювати свою позицію про агресію РФ, не знімаючи з останньої відповідальності.

Зазначені напрямки компромісів є лише початковим етапом, спрямованим на масштабну деескалацію. Однак виключно в контексті окупованих районів Донецької та Луганської області. Є цілковите усвідомлення того, що Росія проштовхуватиме власний порядок денний для примирення, повний пасток для України. Й вміння обходити ці пастки, а часом й пропонувати свої для росіян, буде зовсім не зайвим. В будь-якому разі, мир на Донбасі має власну ціну – готовність її сплачувати продемонструє реальну стійкість нашої держави.

Валерiй Кравченко

 

Share Button

Також перегляньте

Владислав Сурков. Фото: rf-smi.ru

Зміна кураторів: як вплине Козак на політику РФ в Україні

Похід беззмінного куратора України Владислава Суркова «в медитацію», про який звітував його особистий рупор Чеснаков, …