вівторок, 28 Січень, 2020
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Близькосхідна ескалація та Україна: карма, збіг чи невідворотність
Fot. twitter.com/tsn.ua
Fot. twitter.com/tsn.ua

Близькосхідна ескалація та Україна: карма, збіг чи невідворотність

Share Button

Високосний 2020 рік почався для України трагічно – з найбільшої за всю історію української цивільної авіації авіакатастрофи борту МАУ в небі над Тегераном. Загалом, у цій історії забагато загадкових збігів та випадковостей, які мимоволі змушують замислитись. Що саме призвело до трагедії? Помилка досвідчених пілотів? Збій в роботі двигунів «Боїнг-737 Мах», яким було всього 3,5 роки, та що пройшли сервісне обслуговування за два дні до трагедії? Чи той факт, що Іран за три години до цього випустив десятки ракет по американським базам в Іраку, й цілком міг привести власну систему ППО в повну бойову готовність в очікуванні удару у відповідь, а хтось на нижчому рівні випадково або свідомо натиснув не на ту кнопку? Чи випадково США заборонили власній цивільній авіації літати над Іраком та Іраном лише за годину до трагедії? В будь-якому випадку, Україна вчергове опинилась на міжнародних шпальтах у вже звичній для себе негативній конотації.

Й це дещо більше ніж випадковість. Вже можна цілком говорити про карму – так у 2019 р. Україна стала інструментом у внутрішньополітичному процесі в США. Інтерпретації подій можуть бути різними. З одного боку, це президент США Дональд Трамп дійсно намагався тиснути на Київ з вимогою розслідувати справу сина основного потенційного конкурента-демократа на майбутніх президентських виборах у листопаді 2020 р. З іншого боку, демократи використали запис телефонної розмови з Зеленським для процедури імпічменту – дискредитації дійсного президента. В будь-якому випадку, тема України в США стала токсичною, що автоматично недобре для двосторонніх відносин, особливо в контексті неприхованого політичного тиску РФ, прискореної мілітаризації  регіону – тоді коли Київ потребує реальної військової допомоги та непохитної політичної підтримки від Вашингтону. Тепер ситуація з літаком МАУ в Тегерані…

Україна часто намагалась максимально абстрагуватись від геополітичної реальності, замкнувши увагу на ситуації в Балто-Чорноморському регіоні, зокрема на агресії РФ. Але так сталось, що геополітична реальність сама наздогнала Київ. Цікаву позицію зайняли українські дипломати з посольства в Ірані – в перші години після трагедії видали новину, що вони повністю виключають можливість теракту чи зовнішнього фактору, хоча якраз останнє було більш менш очевидно. Літак спалахнув як факел на висоті 2400 м. й падав вже частинами, засипавши уламками велику площу. Здається, можна провести очевидні аналогії зі збиттям малайзійського «Боїнгу» в небі на Донбасі. Тоді завезений з РФ ЗРК «Бук» влучив в літак на висоті понад 10 км., й Україна та міжнародні неурядові організації шостий рік доводять провину російських військових. Відкинути будь-яку версію навіть до початку офіційного слідства – показник некомпетеності, низької кваліфікації та упередженості української амбасади в Ірані. Не дивно, що пост був невдовзі вилучений, а РНБО України наразі розглядає чотири основні версії, серед яких якраз є теракт на борту, а також ймовірність збиття літака з ЗРК «Тор-М1» російського виробництва, що стоїть на озброєнні ППО Ірану. Ракети цього комплексу можуть вражати цілі на висоті до 6 км.

Серед інших версій – несправність двигуна та зіткнення з безпілотним летальним апаратом. Однак уявити собі гіпотетичний американський безпілотник на настільки низькій висоті насправді важко. Як правило, американські ударні БПЛА типу «Predator», що найбільш розповсюджені на Близькому Сході, працюють на горизонті 4000-5000 м. Якщо мова йде про невидимі розвідувальні БПЛА  – то вони взагалі мають літати на висоті понад 15000 м. Уявити собі безпілотник США поблизу стратегічного об’єкту, яким є міжнародний аеропорт в столиці держави, в перші години після початку військової ескалації (ракетного удару по американським базам в Іраку), яку санкціонувала саме іранська сторона, дуже важко.  Звертає на себе увагу й дивна та підозріла поведінка іранських ЗМІ, які відразу виключили можливість передачі «чорних скриньок» літака його виробнику – американському «Боїнгу». Мов на це рішення вплинули натягнуті політичні відносини. Водночас вже наступного дня офіційний Тегеран запросив американську сторону приєднатись до слідства. Що це – наслідок промови Трампа про військову розрядку (й відповідний крок на зустріч Ірану) чи свідчення про те, що  сліди вже заметені, а цінна інформація на бортових самописцях «підчищена» – не дарма попередньо була зроблена заява про сильне пошкодження «чорних скриньок» й втрату частини записів.

Що стосується самого ракетного удару, то Іран завдав його виключно по інфраструктурі американських баз в Іраку, при цьому заздалегідь попередивши іракську сторону, яка в свою чергу, оперативно попередила американців. Саме тому внаслідок  удару жоден громадянин США не постраждав. Це зумовило поміркованість Трампа у заяві, яку він оприлюднив після консультацій з військовими. США вважають, що Іран не хоче війни у відповідь на вбивство генерала Сулеймані в Багдаді, й готові до переговорів з Тегераном. Цікаво, чи сприйме Іран подібну поміркованість як слабкість ворога, або буде все ж таки рятувати ядерну угоду 2015 р. й апелювати до європейців, які не хочуть нових санкцій у відношенні Ірану.

Ескалація напруги на Близькому Сході грає на руку Китаю та РФ. Пекін цілком може зайняти нішу, яку, здається, через події остаточно залишають США – стати стабілізуючим фактором для всього регіону, «обійняти» його в економічних проектах транскордонної інтеграції. Один пояс – один шлях, як то кажуть… А РФ неодмінно виграє від удорожчання нафти внаслідок чергової кризи. Що ціна на нафту означає для Москви та її спроможностей не треба додатково пояснювати. Ситуативно виграє від конфлікту США та її регіональних союзників (Саудівська Аравія, Йорданія, Оман, ОАЕ) з Іраном й Анкара, яка під лідерством Ердогана дедалі більше вдається до проектів відродження сфери впливу колись величної Османської імперії. Знайшовши тимчасового союзника в обличчі РФ, Туреччина готова до участі в проксі-війнах на теренах Лівії, продовженню вирішення курдського питання в Сирії. Ірак – давня сфера інтересів Анкари в контексті курдів та їх дестабілізуючих дій. Усунення американської сфери впливу, ослаблення Ірану безумовно входить в плани Туреччини.

А що ж входить в наші плани? Здається Київ зовсім немає близькосхідної стратегії. З фрагментарних висловлювань та експертних думок в ЗМІ теж картинки не виходить. То ми називаємо американців в Іраку «окупаційними силами», то відкрито стаємо на сторону Ірану та його пропаганди. При цьому дізнаємось про цей регіон виключно по інформації про робочу відпустку президента України в Омані, або через побоювання у намаганні РФ «розміняти Сирію на Україну». Що відбувається в Сирії? Чому там РФ? Які інші актори там діють й чого хочуть – це ніби нас обходить. Але ні!

Якщо раптом виявиться, що аварія літака МАУ сталась внаслідок обстрілу ППО Ірану, якими будуть дії України? А раптом так виявиться, що мішень була обрана не випадково, а через те, що на борту знаходились понад 80 громадян Заходу (Канада, Швеція, Велика Британія, Німеччина), а літак належить Україні – союзнику США? При цьому оператором ЗРК виявиться якийсь релігійний фанатик, прихильник вбитого генерала Сулеймані… А що? Світ зовсім непередбачуваний, й не закінчується за донбаським степом та карпатськими горами. За Чорним морем лежить інший світ зі своїми конфліктами, й для того аби бути повноцінним учасником міжнародних відносин не досить лише переконувати світ в політичному змісті «Північного потоку-2». Цей світ треба збагнути. Потрібне дещо глибше розуміння обставин, реалій аби діяти визначено та проактивно. Цілком усвідомлюємо, що трагедії траплятимуться навіть за найбільш стратегічно прогнозованих обставин, але ми хоча б морально будемо до них готові. А доки замикаємось на собі, Україною будуть грати інші. В тому числі й на Близькому Сході.

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. unn.com.ua

Лондонський іспит для Альянсу

3-4 грудня 2019 р. у столиці Великобританії Лондоні, першій домівці НАТО, відбувся ювілейний саміт, присвячений …