п’ятниця, 3 Квітень, 2020
pluken
Головна / Думки та коментарі / Різниця є! Влада в пошуку державної ідеї
Володимир Зеленський. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський
Володимир Зеленський. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

Різниця є! Влада в пошуку державної ідеї

Share Button

Здається, що більш контраверсійної витівки ніж минулого року Зеленський вже не зробить. Проте новорічна промова президента цього року затьмарила попередню, коли канал Коломойського «1+1» поставив новину про балотування Зеленського замість привітання чинного президента Петра Порошенка. Сьогодні всі експерти та «експерти» або хвалять чинного гаранта за людяність та намагання порозумітись, або викривають його за відверті маніпуляції та нехтування елементарною логікою. Принаймні народу України є про що поговорити на свята…

Ще одна плідна тема – новорічний обмін утримуваними з «тією стороною». При чому офіційна влада грала у мовчанку щодо приналежності тієї сторони, а за подібних умов Росія розповіла світу що вона тут ні до чого, й обмін йде внутрішньоукраїнський – між державою Україна та сепаратистами з «ДНР» та «ЛНР». Принаймні так цю новину подали більшість європейських та американських інформаційних агенцій. Зрештою, Зеленський знав на що йде. Й справа зовсім не у звільненні беркутівців з «чорної сотні» прямо перед судовим вироком (цікаво, чи свідомі прихильники «зради» задають собі питання, чому суд затягнувся майже на 6 років, 5 з яких прокурором був Луценко з команди патріота Порошенка), або харківських терористів. Мов їх звільнення дарує індульгенцію на майбутні злочини всім прибічниками «руського миру» в Україні (а може ними б займалась СБУ?). Так, можна все виправдати звільненням НАШИХ з полону. Й аналогії з Ізраїлем тут абсолютно до справи (але тоді Києву потрібен свій Симон Візенталь та спеціальний «загін пошуку нацистів», як у Моссаді – має бути новий обмінний матеріал). За життя живих можна віддати мертвих, до того ж маршрут росіян, що побували в українському полоні відомий заздалегідь – «Москва – Сирія – кладовище». Той факт, що серед обмінюваних українською стороною немає росіян за паспортом не повинно бентежити – ті самі харківські терористи чим вам не ментальні росіяни? Навіть зроблю припущення, вони більші росіяни, аніж більшість росіян, адже свідомо пішли на злочин за ідею (або за гроші). Проблема Зеленського полягає в тому, що він вперто мовчить про відповідальність Росії. Можна припустити, що це проста безапеляційна умова Путіна – інакше жодних обмінів, жодного прогресу у врегулюванні. Однак чи варто аж настільки приставати на умови агресора заради маленьких кроків на зустріч? Чи є таким кроком новий газовий контракт? Коли ми перед Заходом визнаємо громадянську війну?

Питання до президента Зеленського залишаються. Очевидно, що його новорічна промова апелювала до простого українця, виборця без могилянської освіти та націоналістичних метеликів в голові. Навіть більше, його промова стосувалась телеглядача, а не користувача фейсбук. Він зіграв свою чергову роль – майже так само, як робив це в серіалі «Слуга народу». Й не можна говорити, що абсолютно все було награно, вкрито пафосом. Ні, він (або його політтехнологи) намагався бути щирим – Україні насправді дуже потрібна об’єднавча ідея, й полягає вона у внутрішньому зростанні, економічному процвітанні та стосується світлого майбутнього, якого прагне кожен українець. Однак президенту слід пам’ятати, що нація, що не знає минулого – не має й майбутнього. Пробачити росіянам все й рухатись далі не вийде. Як не вийде й перенести нашу країну кудись між Португалією та Іспанією – Росія завжди буде поруч, збоку – зліва (Придністров’я), справа (РФ), знизу (окупований Крим) й згори (можливо, Білорусь). Ми прив’язані до своєї географії, тож нам треба вчитись та шукати варіанти, як жити з цим.

В тому числі з радянським минулим, до якого причетні ті самі українці навіть більшою мірою, аніж росіяни та євреї. Чи нам пишатись радянським періодом з Щербицьким та Корольовим, чи стидатись Косіора та Чубаря – українців, що долучились до створення голодомору, а також Тичини та його «трактору в полі».

Ми не щирі перед собою – й різниця справді є. Проблема зовсім не у Бандері чи Шухевичі – вони беззаперечні герої, що боролись за волю України. Проблема як це пояснити таким чином, аби не образити один одного. Якщо ми визначились однозначно, що герої Західної України є героями, то що робити з героями Східної України, які замуровані в геном радянщини. А радянщина намертво вмурована в ідею Великої імперської Росії (як би збочено це не звучало, адже це радянська влада й знищила Російську вікову імперію), побудованої на засадах євразійства. Може спробувати витягти «гарну радянщину» з Росії (адже ГУЛАГи та репресії й справді придумали не ми), й взяти на себе бодай якусь відповідальність? Нехай етнічний грузин Сталін залишиться росіянами – всі інші генеральні секретарі СРСР (окрім найкращого – Горбачова, який й розвалив Союз) були етнічними українцями. Це ми, українці, будували велич Радянського Союзу, а тепер маємо за це стидатись?

Якщо вдасться вирівняти ставлення до героїв, побудувати єдиний наратив поваги до здобутків, тоді й буде шанс отримати державну ідею, на якій вже не будуть спекулювати сусіди. Потенціал українці мають – напевно найбільш толерантне населення в Європі. Аби воно не стало індиферентним та апатичним… Різниця є!

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. twitter.com/tsn.ua

Близькосхідна ескалація та Україна: карма, збіг чи невідворотність

Високосний 2020 рік почався для України трагічно – з найбільшої за всю історію української цивільної …