неділя, 17 Листопад, 2019
pluken
Головна / Новини / Поляки встановили дубовий хрест на могилі упівців у Верхраті
Дубовий хрест, який польські активісти поставили на місці, зрйнованого вандалами в 2016-му кам'яного. Це точна копія того, що стоїть у Варшаві на могилі генерал-хорунжого армії УНР Марка Безручка. / Фото Ігоря Тимоця.
Дубовий хрест, який польські активісти поставили на місці, зрйнованого вандалами в 2016-му кам'яного. Це точна копія того, що стоїть у Варшаві на могилі генерал-хорунжого армії УНР Марка Безручка. / Фото Ігоря Тимоця.

Поляки встановили дубовий хрест на могилі упівців у Верхраті

Share Button

Польські активісти 3 листопада встановили дубовий козацький хрест “від польських співгромадян” на цвинтарі у Верхраті. Вандали сплюндрували там могилу і знищили камʼяний хрест 2016-го. Хрест – точна копія того, що стоїть на могилі генерал-хорунжого армії УНР Марка Безручка, котрий воював проти більшовиків за незалежні Польщу та Україну, і похований  у Варшаві. У сусідньому селі Монастир поляки разом із українцями повʼязали на дерева вишиті рушники біля сплюндрованої 2015-го могили упівців. На обох цвинтарях провели спільні польсько-українські молебні. Також поляки зачитали звернення до влади у Варшаві, щоб не потурала плюндруванню українських могил (можна почитати тут).

 

“Польські націоналісти не можуть змиритися, що колись ці терени були українськими”, – Данута Куронь

Горбисті терени біля Верхрати і Монастиря вкриті густими мішаними лісами. У цих мальовничих місцевостях століттями жили українці. Нині вони перетворилися на ліс і лише поодинокі підмурівки монастирів і церков, а також памʼять нащадків, нагадують, що тут колись цвіло життя.

Час і місцева влада стирають всі ознаки, що землі колись були українськими. Про це розповіла під час акції памʼяті в Монастирі дружина покійного політика і антикомуністичного діяча Польщі Яцека Куроня Данута.

“Ми приїхали, щоб не забути, що зруйновані могили, слід відновити. – розповіла Данута Куронь. – Щоб до Дня всіх святих вшанувати похованих тут. Наше суспільство має дати гроші на встановлення нової таблиці, замість тої, яку вандали розбили 4 роки тому. Роками зверталися з відповідними проханнями до влади. Також просили, щоб місцевість охороняли від вандалів. Але, здається, не можемо розраховувати на ствердну відповідь. Нам слід зробити все, щоб через рік тут була нормальна таблиця, і її нелегко було знищити. Розбитий граніт нагадує, що наші націоналісти не можуть змиритися, що ця земля колись була українською”. 

“Щоб відновити табличку має бути рішення польського Інституту національної памʼяті (ІНП). – продовжує Данута Куронь. – Теперішня правляча партія “Право і справедливості” ніколи не погодиться. Тому маємо шукати альтернативи. Відкрита рана не повинна весь час кровоточити та отруювати відносини між нашими країнами”.

Українці з громадських організацій нащадків закерзонців (території за лінією Керзона, що стали частиною Польщі після ІІ світової війни, і де більшість населення були українцями. – PolUkr.net) привезли в Монастир 35 вишитих рушників. Гроші дали українські депутати. Після того, як польські активісти, українці Польщі та гості з України прибрали могилу в Монастирі від старих лампадок і листя, то на хресті й деревах навколо розвішали рушники в памʼять про покійних.

“Більшість поляків частково чи повністю схвалює агресивну антибандерівську риторику влади (у 2016-му Сейм схвалив резолюцію про геноцид, вчинений українськими націоналістами проти поляків у 1940-х; велика кількість поляків згідна з таким твердженням; в Україні переважає думка, що в 1940-х була польсько-українська війна зі взаємними військовими злочинами. – PolUkr.net), ба навіть акти вандалізму проти упівських могил. – каже Куронь. – Політики, що схвалюють відкрито чи приховано акції вандалів, отримують більшість голосів у східній Польщі. На таблиці написано, що хлопці загинули в боях проти НКВС за волю Україну, і жодним словом не вказано, що герої. Але це мало-кого турбує”.

“Не по-християнськи нищити надгробні пам’ятки. – веде далі Куронь. – Але польські націоналісти – не християни, а агресивні католики, які йдуть вперед під гаслами “Смерть ворогам вітчизни!”. На жаль, Костел відкрито чи приховано підтримує. Наше нещастя – лицемірство”.

“Польське суспільство, влада і Костел завжди осуджували плюндрування могил, але не українських”, – публіцистка Іза Хруслінська

Після молебню, який провели спільно польський і український священики, активісти прочитали звернення до влади Польщі. Його підписали понад 40 видатних громадських діячів, митців, політиків і духовних осіб Польщі.

Одна з ініціаторок акції, публіцистка Іза Хруслінська, пояснила, чому вирішила провести акцію: “У перші дні листопада в наших країнах згадують померлих. Монастир і Верхрата обрали не випадково. Три роки тому в двох цих місцях, з ініціативи громадян Польщі польської і української національностей, провели схожу акцію, і висловилися проти того, що п’ять днів перед цим вандали знищили хрест у Верхраті. Нині акцію ініціювало польське середовище, що віддавна співпрацює з українцями. Назвали її “Не забуваймо про знищені українські могили в Польщі!”.

“По-перше, хочемо символічно бути в місцях, де знищені українські гроби. – продовжила Хруслінська. – Хочемо сказати, що памʼятаємо про громадян Польщі, які були частиною нашого суспільства, ІІ Речі посполитої. Внаслідок депортацій понад півмільйона українців виселели з цих теренів. Вони змушені були покинути рідні землі. По-друге, ми проти плюндрування пошани до померлих, нищення гробів, незалежно, хто там похований. Це неприйнятно, і завжди осуджувало наше суспільство, країна, Костел. На жаль, так не сталося у випадку українських могил. Польща публічно не засудила вандалізму, не постали перед судом винні у злочинах, хоча були так нахабні, що знімали на відео свої дії, і виставляли в YouTube. По-третє, це важливо для нас, наших дітей і онуків. Не хочем, щоб історія повторилася, і знову були трагічні події між поляками і українцями. Хочемо будувати майбутнє на цінностях любові та примирення”.

“Влада Польщі застосовує колективну відповідальність до всіх, хто воював в УПА”, – голова Обʼєднання українців у Польщі Петро Тима

Під час переходу з Монастиря до Верхрати, що в кількох кілометрах, голова Обʼєднання українців у Польщі Петро Тима розповів, хто у польській владі забороняє відновлювати зруйновані вандалами надгробки.

“Після вандалізму 2015-2016 років український посол у Польщі Андрій Дещиця звернувся до замісника міністра культури Польщі Ярослава Селліна, який відповідає за ці речі. – розповідає Тима. – Попросив відновити меморіал в Монастирях, який встановили законно в 2000-му. В уряді відповіли, що звернуться до місцевого воєводи (представник центральної влади, аналог губернатора в Україні. – PolUkr.net), бо за це відповідає місцева влада. Воєвода відповів, що відновити неможливо, бо могила не вписана до реєстру військових. За 15 років не вписали. Позаяк вона поза реєстром, то не підлягає охороні держави. Відтак влада не має зобов’язань її відновлювати. По-друге, історик польського ІНП з Ряшева Томаш Береза заявив, що тут поховані люди, які вчинили злочини проти поляків, тому могилу не можна внести у реєстр”.

“Тиждень тому міністр Селлін заявив, що в Польщі жодна форма возвеличення УПА – неможлива. – продовжив Тима. – На заперечення, що возвеличення в могилі з хрестом немає, відповів, що слова “загинули за вільну України”, – форма возвеличення. Ця заява і політика Польщі після волинської резолюції 2016-го вказують, що влада ПіСу ніколи не погодиться відновити могили. Після відновлення в жовтні польських пошуково-екзаменаційних робіт в Україні, жодної декларації Варшави, що ситуація з могилами зміниться, не було”.

“Можливо, зміна уряду у Варашві дасть шанс, але на це мало надії, хоча Київ заявив, що чекає на відновлення могили в Монастирі. – веде далі Тима. – Проте більшість зруйнованих місць памʼяті – нелегальні. Досі немає формули, як їх легалізувати, відновити. Тому глухий кут. Доки питання не вирішать на міждержавному рівні, то жодних зрушень не буде”.

“Польська влада застосовує збірну відповідальність. – каже Тима. – Тобто всі, хто боровся в УПА – відповідальні за злочини організації. Конкретні злочини конкретних упівців проти цивільних не доведені. Це стосується всіх, хто поховані в Монастирі».

“Публічно влада Польщі ніразу не засудила акції вандалізму. – веде далі Тима. – У 1990-х схожі проблеми були з німецькими могилами з обох світових воєн. Справи теж тягнулися роками. Але був діалог Варшави з німецькою меншиною. Врешті, знайшли формулу. Тут натомість до 2015-го ніхто виходу не шукав. Нелегальні місця памʼяті особливо не чіпали, хіба іноді розмальовували фарбою. Натомість після 2015-го почалися провокації. Ясно, що робили, щоб зіпсувати польсько-українські відносини. Вандалізм супроводжували кампанії з дезінформації, нагнітання ворожнечі між українцями і поляками в інтернеті. Це робили росіяни і польські націоналісти. Після 2017-го таких нахабних вандалізмів немає. Ситуація поволі заспокоїлася”.

“Польський Інститут національної памʼяті визнав спалення поляками Сагрині – воєнним злочином”, – Тима

Тима також розповів, що польський ІНП визнав спалення Сагрині (українське село, спалене Армією крайовою (АК) і Селянськими батальйонами  10 березня 1944-го, внаслідок чого загинули понад 1000 українців. – PolUkr.net) військовим злочином і готовий фінансувати акцію зі вшанування жертв у 2020-му: “Після візиту експрезидента Порошенка до Сагрині 2018-го, та сканаду навколо справи проти історика Купріяновича (заявив під час візиту, що село спалили лише тому, що там жили українці. – PolUkr.net) про історію спалення села почали писати польські історики. Виявилося, слова Купріяновича – правда. Минулого тижня ми отримали лист, що ІНП визнає, що в Сагрині був військовий злочин. Досі це заперечували”.

“Сагринь – не єдине тодішнє спалене українське село. – веде далі Тима. – Подібні акції були в різних місцях Закерзоння. Минулого березня на вшанування жертв Сагрині приїхав онук командира АК, який свого часу віддав наказ спалити село”.

Як провокації проти мертвих псують відносини живим

У кількох кілометрах від польсько-українського пункту пропуску Рава-Руська-Гребенне, по польській стороні розташовані села Монастир і Верхрата. Там на цвинтарях є могили, де поховані місцеві українці, які в лавах УПА, і просто цивільні гинули тут в 1940-х. Українців із цих теренів депортували в СРСР і в західну Польщу в 1940-х.

У 1990-2000-х на могилах поставили надмогильні памʼятки. Більшість з них не мають дозволів. Після 2015-го, приходу до влади у Варшаві консервативної партії ПіС, і початку російсько-української війни, по східній Польщі, де є такі памʼятки, польські націоналісти почали їх руйнувати. Протягом 2015-2017 років сталося близько 15 актів вандалізму.

У 2017-му дійшло до того, що Київ заборонив польські пошуково-ексгумаційні роботи в Україні, доки не припиниться вандалізм, і не почнуть відновлювати памʼятки. Вандалізм практично припинився, але памʼятки так і лежать в руїнах, негативно впливаючи на польсько-українські відносини.

У 2019-му до влади в Києві прийшов Зеленський і його команда. Він розпорядився відновити видачу дозволів полякам із очікуванням на відновлення українських памʼяток у Польщі. Варшава не поспішає це робити.

Спалені села, депортовані люди, забуті цвинтарі

Село Верхрата згадується в літописах з ХІІ ст. На початку ХХІ там жило біля 2500 осіб, практично виключно українці. Після ІІ світової було практично повністю спалене радянськими та польськими військами, а українці вбиті чи депортовані.

На околиці Верхрати був присілок Монастир, де з XVII століття було кілька обоʼявлень Богородиці. Там діяв греко-католицький монастир, була чудотворна ікона, приїздили паломники, що сприяло процвітанню села. За австрійської влади, ікону перенесли в Крехівський монастир, під Львовом. Після ІІ світової польська влада спалила монастир і одну з найстаріших польських деревʼяних церков XVII століття.

Петро Тима розповідає, що після 1945-го місцеві поховали на освяченій території монастиря упівців і цивільних із навколишній сіл, які загинули в лісах неподалік. “На території монастиря похована мриглівська чота УПА, яка потрапила в засідку з НКВС 2-3 березня 1945-го. – розповідає Тима. – Поруч кордон, звідки в Польщу тоді прийшли загони НКВС і влаштували пастку. Хтось доніс на упівців. Це було напередодні великодніх свят. Потім в могилу дохоронювали тих, хто загинув у боях проти військ соціалістичної Польщі та мирне населення. Не існує жодних доказів, що хтось із похованих, чинив злочини проти цивільних. Коли спалили монастир, могилу вимушено занедбали. Руїни монастиря розтягнули на будівельні матеріали. Упівську могилу в Монастирі віднайшли у 1990-х завдяки місцевому, який про неї розповів. До монастиря відновилося паломництво”.

“Після депортації, частина місцевих українців поверталася додому. – продовжує Тима, коли йдемо дорогою з Монастиря до Верхрати. – Спочатку поверталися нелегально, виселені по акції “Вісла”. Деякі записувалися католиками. Декого родичі переховували, видаючи за поляків. Декого виселяли по кілька разів поспіль. Знаю особу, яку тричі депортували. Під вікнами хат депортованих ходили поліцейські та дружинники, стежили, чи не повернулися ті. Після 1956-го місцева влада дозволила часткове повернення. Тоді приїхали близько 20 тис українців із західної Польщі. Зараз їх практично немає – асимілювалися та стали поляками».

Ігор Тимоць

Share Button

Також перегляньте

Джерело: facebook.com/artjushenko.igor

Ігор Мазур повернувся в Україну

Затриманий нещодавно на кордоні в Польщі учасник бойових дій на сході України, співробітник Секретаріату Уповноваженого …