субота, 20 Липень, 2019
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Україна як контрибутор безпеки для НАТО: оцінки з Києва
Фото: nato.int
Фото: nato.int

Україна як контрибутор безпеки для НАТО: оцінки з Києва

Share Button

За безпрецедентною кількістю та масштабом військових навчань НАТО в Європі в 2019 р. можна зробити висновок – Альянс реально готується до війни. Не має значення, чи відбудеться військова ескалація з Росією насправді. Приготування мають не лише практичне значення для відпрацювання злагодження, але й несуть велике символічне навантаження. Євроатлантична солідарність існує незважаючи на засилля популізму та євроскептицизму, й надсилає потужний усвідомлений меседж російському агресору, що урок України є вивченим. Натомість Росія готує Європу до інших уроків, готуючи грунт під політичний реванш в Києві.

Питання членства в НАТО для України має фундаментальне світоглядне значення. Євроатлантична інтеграція України – це безальтернативний вектор зовнішньої політики для Києва, який пов’язаний з цивілізаційним вибором українського народу. Інтереси України в європейському та євроатлантичному регіоні обумовлюються фактично мотивацією збереження власної національної та державної незалежності, продовженням внутрішніх демократичних трансформацій, забезпеченням і розвитком економіки, підвищенням рівня життя громадян тощо. Разом з тим, після подій 2014 р., коли Україна через російську гібридну агресію втратила Крим і частину Донецької та Луганської областей, реалізація політики євроатлантичної інтеграції стала водночас як екзистенційною потребою для Києва, так й контраверсійним викликом для Брюсселя.

НАТО розглядає Україну як контрибутора безпеки у трьох основних якостях – геополітичній, «фізичній» та практичній. Геополітичний вимір питання стосується розташування України на зламі двох цивілізацій, що історично сповідують різні цінності та моделі – ліберальної західної та авторитарної російської. Україна займає цінне стратегічне положення, адже дозволяє Заходу контролювати Росію з малого периметру, натомість для Москви контроль за Україною відкриває вікно можливостей для широкої європейської експансії, передусім в напрямку Балкан. Культурна та мовна спорідненість українців та росіян, нав’язана радянським періодом історії, слабка національна ідентичність та свідомість українців, слугують плацдармом Росії для закріплення України в своїй сфері впливу. Натомість намагання України вирватись з під впливів Москви, будувати незалежний прозахідний вектор політики, неодмінно закінчується ескалацією. Для Заходу приналежність України до ліберально-демократичного суспільства не є критичною необхідністю, радше зручним є нинішній статус Києва в якості прозахідного буферу. Якщо станеться масштабна військова ескалація між Заходом та РФ, краще мати простір, де вона може відбутись. Головний інтерес НАТО – не підпустити зону військової нестабільності, утворену сьогодні за тисячу кілометрів на Донбасі, до своїх кордонів.

Що стосується «фізичного» виміру, то Україна залишається найбільшою європейською країною за територією, що має одну з найпотужніших армій на континенті. За кількістю літаків, танків, артилерійських систем, засобів ППО Україна входить до числа найбільш спроможних збройних сил в регіоні. Питання викликає лише якість озброєння, основна частка якого є радянською спадщиною. Те саме стосується й особистого складу, що складає 220 тисяч вояків виключно на папері. Насправді, кількість боєздатних підрозділів є істотно меншою. Тим не менш, українська зброя може надати необхідний рівень спроможності для НАТО на першому рубежі оборони. Не варто мати зайвих ілюзій щодо планів використання українських збройних сил, які є технологічно нерозвинутими, а отже дешевими. Порівняно з високотехнологічними арміями США чи Великобританії, Україні дістанеться роль афганських національних сил безпеки в ISAF у випадку конфлікту співмірного масштабу.

У практичному вимірі, Україна є єдиною державою Європи, що зіштовхнулась з прямою військовою загрозою зі сторони сусіда-агресора, що має арсенал ядерної зброї та є постійним членом Ради безпеки ООН. Досвід протистояння модернізованій радянській армії РФ навряд чи можна порівняти з досвідом боїв збройних сил союзників в Афганістані, Іраку чи Лівії. Цей досвід є надзвичайно актуальним та необхідним для НАТО, зокрема у контексті використання потужних засобів РЕБ, безпілотної авіації, структури батальйонних груп, протидії танкам та важкоброньованій техніці. Ще більш істотним є досвід протистояння операціям психологічного впливу, масштабній пропаганді, кібер-атакам тощо. Саме Україна має бути країною, що генеруватиме нові ідеї та напрямки активної протидії гібридним загрозам й наставлятиме союзників – країни-члени НАТО. Потенціал зазначеної сфери взаємодії досі лишається не використаним, в тому числі через політичні моменти.

Останні здебільше стосуються того, що Київ знаходиться де-факто у стані війни з Москвою, відповідно діалог з Україною для функціонерів НАТО розглядається як провокування Росії, тоді як навіть надання Плану дій щодо членства (не говорячи вже про членство) потенційно може призвести до відкритої конфронтації двох військових блоків – ОДКБ та Північноатлантичного Альянсу.

Рішення підтримати євроатлантичні прагнення України для європейських політиків – це важке рішення на загострення протистояння з Росією, в той час, коли в багатьох країнах НАТО панує мирна риторика у ставленні до Москви. Не всі європейські політики готові бути «яструбами», особливо коли РФ активно діє на внутрішньому європейському політичному полі, підтримуючи політичні рухи популістів та радикалів, а також стимулюючи бізнес-інтереси країн ЄС.

Таким чином, Україна та її прагнення отримати членство в Альянсі – це істотний виклик для Брюсселя. У подібній ситуації знаходиться також Грузія з її замороженими конфліктами та окупованими територіями в Абхазії та Південній Осетії.

Основоположними документами, що продовжують визначати відносини між Україною та НАТО на сучасному етапі, є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору від 9 липня 1997 р., а ключовим інструментом – Комісія Україна-НАТО. У своїх євроатлантичних прагненнях Київ орієнтується на визначальне рішення Бухарестського саміту Альянсу 2008 р. про те, що Україна стане державою-членом НАТО.

На сьогодні в рамках взаємодії України з НАТО існують належні практичні механізми підготовки України до членства в цій організації. Мова йде зокрема про Річну національну програму (РНП) під егідою Комісії Україна-НАТО, яка набула якості стратегічного документу з комплексного реформування країни, наближення її до європейських та євроатлантичних стандартів. Однак важливо відзначити, що РНП не замінює План дій щодо членства (ПДЧ), надання якого є, передусім, важливим політичним сигналом РФ. Не надаючи ПДЧ Україні Брюссель відправляє інший негативний сигнал Москві, що спонукає її до активних дій по закріпленню регіону у своїй сфері впливу. Крім того, отримання ПДЧ має для України вагоме внутрішньополітичне значення. Якщо Україні не нададуть ПДЧ протягом найближчих трьох-чотирьох років, українці розчаруються не тільки в Альянсі, але й у владі, яка ставить для країни нереальні цілі (членство в НАТО, входження в Шенгенську зону тощо).

 Відсутність досяжних орієнтирів, віх, якими можна вимірювати прогрес євроатлантичної інтеграції є найзначнішим викликом для української влади. Відсутність конкретних сигналів з Брюсселя, що мають прискорити євроатлантичну інтеграцію України, призводить до певного знецінення існуючих досягнень. Захід не має розкоші гаяти час на сумніви. Новий український президент Володимир Зеленський вже надіслав потужний сигнал Альянсу, призначивши посла України в НАТО Вадима Пристайка на найбільш відповідальну зовнішньополітичну посаду в своїй адміністрації. Настав час на крок у відповідь.

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. president.gov.ua

Перезавантаження «Мінську»: мир чи капітуляція

Зі зміною влади в Україні, яка відкрила нове вікно можливостей, очікуються зміни за різними дипломатичними …