вівторок, 10 Грудень, 2019
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Перезавантаження «Мінську»: мир чи капітуляція
Fot. president.gov.ua
Fot. president.gov.ua

Перезавантаження «Мінську»: мир чи капітуляція

Share Button

Зі зміною влади в Україні, яка відкрила нове вікно можливостей, очікуються зміни за різними дипломатичними напрямками. Перший закордонний візит президент України Володимир Зеленський здійснив у Брюссель, відправивши в НАТО та європейські інституції чіткий сигнал про незмінність зовнішньополітичного курсу.

Там же в Брюсселі президент України зустрівся зі своїм польським колегою. Ймовірно, що відносини з Польщею Україна готова починати ледь не з чистого листа, відкинувши всі негаразди та негатив попередніх двох років, зокрема в контексті так званих «харківських домовленостей». Можна очікувати й на деескалацію на угорському напрямку, хоча визначеності тут трохи менше, а оптимізм угорців будується виключно на поміркованості заяв президента стосовно мови. Одним з найбільш перспективних векторів, окреслених Зеленським у пам’ятній інаугураційній промові, було припинення воєнних дій на Донбасі. Саме тому питання перезавантаження «мінського процесу» постало невідкладно вже у перші дні президенства.

Подейкують, що перша нарада новопризначеного заступника голови адміністрації президента по зовнішній політиці Вадима Пристайка була присвячена саме шляхам мирного врегулювання конфлікту на Сході України. Стратегічні кадрові рішення за цим напрямком не забарились: головою української делегації в тристоронній контактній групі знову став другий президент України Леонід Кучма, який вже працював у цій ролі в 2015-2018 рр. Ірину Геращенко на посаді голови гуманітарної підгрупи замінила омбудсмен Валерія Лутковська. Очевидно, що Геращенко була і є людиною Порошенка, яка до того ж мала неоднозначне реноме на Донбасі ще з часів своєї політичної активності. Тож остання заміна напрошувалась. Лутковська буде опікатись питанням обміну військовополоненими та гуманітарною ситуацією на лінії зіткнення. Натомість  друга каденція Кучми у Мінську може істотно відрізнятись від першої. Адже раніше Кучма їздив до Мінська з чіткими інструкціями від «дипломата №1» – президента Петра Порошенка, який часто любив особисто втручатись у делікатні переговорні питання. Наразі подібного тиску для Кучми не існує, тож він може значно вільніше й впевненіше поводити себе. Цьому сприятиме й відсутність колишнього голови адміністрації Кучми та кума Путіна Віктора Медведчука, який зараз концентрується на справах політичних, готуючи російський реванш в Києві, увійшовши до трійки списку партії «Опозиційна платформа «За життя»». Ймовірно, на напівтаємній зустрічі в адміністрації за участі зятя Кучми олігарха Віктора Пінчука та самого колишнього президента, останньому був виданий карт-бланш на «мінський процес». Для Леоніда Даниловича це останній шанс гучно заявити про себе. Він зовсім не боїться репутаційних втрат, а його авторитет дозволить йому говорити з позиції сили з росіянами, принаймні номінально.

Однак не все так просто. Незважаючи на конструктивний характер переговорів тристоронньої контактної групи 5 червня 2019 р., який відзначив Кучма, Росія своєрідно реагує на бажання України встановити стійке припинення вогню. Про це свідчить активізація бойових дій в ніч на 7 червня 2019 р. під Новолуганським, коли внаслідок артилерійського обстрілу загинули двоє українських бійців, а ще 8 було поранено. На жаль, це людська ціна за бажання домовлятись з Москвою, шукати компроміси та переступати через певні власні червоні лінії. Треба вчергове наголосити, що компроміси Росія розуміє як прояв слабкості, й готова бити у це слабке місце аби притиснути супротивника. На будь-яку слабкість Москва відповідає з позиції сили, зокрема військовою ескалацією. Сподіваюсь, що заява президента Зеленського після подій під Новолуганським є просто невдалим жартом: «Кричуще порушення Мінських угод – застосування артилерії – свідчить, щонайменше, про часткову втрату управління та контролю над найманцями. Ми сподіваємося, що російська сторона відновить контроль над цими підрозділами». Подібна позиція демонструє наївність та шкодить українським дипломатичним зусиллям, коли ми доводимо всьому світу на всіх існуючих площадках, що немає самостійних бойовиків «ДНР/ЛНР», а на Донбасі діють 1-й та 2-й військові корпуси у складі регулярних збройних сил РФ.  Навіть якщо в них набирають найманцями місцевих мешканців, які здебільшого йдуть туди через безробіття та безвихідь, вони не стають від цього самостійними підрозділами. Й тим паче не діють самостійно, адже цими силами свідомо керують кадрові російські генерали.

Інші переговорні моменти засідання ТКГ 5 червня – зняття торгівельної блокади та умова «не стріляти у відповідь» – є не менш провокативними. Перше уможливить вугільні та металобрухтові схеми, які існували до блокади. Зняття блокади може стосуватись виключно гуманітарного аспекту, наприклад стосовно продуктів харчування у необхідних обсягах, медикаментів. Що стосується умови «не стріляти у відповідь» то це безпосередньо порушує право військових на самозахист. Ворог може скористатись «тишею» аби піти у наступ, а потім звинуватити українців у зриві домовленостей.

Цікаво, що послаблень та компромісів від Москви не очікується. Навпаки, Росія дедалі жорсткіше поводить себе на тлі недосвідченого новообраного президента України. Кремль налаштований деструктивно втручатись в хід парламентських перегонів в Україні, стимулюючи невдоволеність населення. Ескалація на Донбасі залишається інструментом для регулювання тиску на Зеленського. Ймовірно, що Москва буде чергувати холодну прагматичну лінію у ставленні до Києва з намаганням «задушити українців у обіймах братньої любові». Подібні зміни поведінки будуть прив’язані до дипломатичних перемог росіян та фіаско українців, таких як повернення російської делегації в ПАРЄ, зняття європейських санкцій тощо. Особливо, коли український президент буде сам давати нагоди для таких змін у своїх заявах. Мир з росіянами неможливий, можлива виключно капітуляція. Не треба обманюватись, хижацька природа російської держави полягає у знищенні інакомислення. Слід за нашими компромісами по Донбасу, з’явиться умова відмови від мети членства в НАТО та ЄС, й так далі аж до визнання анексії Криму та припинення суверенітету. Апетит приходить під час їжі. Чи не вдавляться?

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

131366-660x330

Чим закінчиться гра у розведення на Донбасі

29 жовтня 2019 р. в Золотому розпочалось розведення військ сторін конфлікту – збройних сил України …