“Щоб війна не прийшла в наш дім, мусимо пам’ятати, що вона в нашій країні” – військовий письменник Василь Піддубний
У Львові 6-8 травня відбувається І форум військових письменників. Він зібрав понад 30 авторів. У його рамках відбуваються презентації та читання творів письменниками, які пройшли війну на Донбасі, та їх зустріч із потенційними та актуальними читачами. Учасники прагнуть донести широкій публіці, як виглядає війна в Україні, очима військових.
“Форум – ініціатива громадських активістів”, – співорганізатор
На форумі можна познайомитись з авторами, поспілкуватись з ними в неофіційній атмосфері, отримати книгу з підписом автора.
Ініціатива об’єднала авторів, які є колишніми і діючими військовими Збройних Сил України, Нацгвардії, бійцями добровольчих батальйонів, волонтерами, що з перших днів війни допомагали фронту. Жанрова палітра сучасної військової прози досить строката – від документальних свідчень, щоденникових нотаток, до іронічної прози.
Співорганізатор Тетяна Пилипець розповіла, що подія формувалася як фестиваль військово-патріотичної літератури, проте переросла у форум українських військових письменників. Першим і всеукраїнським форум став у процесі роботи: “Ми хотіли зібрати маловідомих авторів і книги. Деякі з цих книг можна купити у книгарнях, деякі тільки у рамках форуму. Ця подія – це розвіртуалізація авторів, які пишуть про війну, їх знайомство з потенційними чи теперішніми читачами. Ініціювали захід громадські активісти”.
Під час форуму читачі можуть відвідати понад 20 заходів, де дізнаються більше про військову літературу та людей, які її творять. Також військові письменники проведуть творчі зустрічі з шанувальниками у районах Львівщини.
“Армія – зріз суспільства”, – артилерист і письменник Назар Розлуцький
Письменник Назар Розлуцький, презентуючи свою книжку “Нотатник мобілізованого” розповів, що був на війні з травня 2015 року до червня 2016 року: “Я артилерист. Почав писати книгу після мобілізації. У ній акцентував на тому, що пережив як цивільна інтелектуальна людина, яка потрапила на війну. Побратими її прочитали і схвально оцінили. Служив з зовсім різними людьми. Армія – зріз суспільства. Зі мною служили люди з різних куточків України, різні за професіями, соціальним та майновим становищем. У нас був айтішник, який як цивільний мав дуже високу зарплату, були колишні безробітні, був колишній рецидивіст, який відсидів за крадіжку авто. До речі, найкращий кухар. Книга написана в жанрі журналістського репортажу. Хотів написати книгу, яка буде доступна для людей, насамперед не військових. Аби будь-хто, навіть підлітки, могли прочитати і все зрозуміти”.
“Війна – це життя, яке проходить в іншому світі”, – письменник Василь Піддубний
Редактор і письменник Василь Піддубний презентував трилогію оповідань 30 авторів “Слово про війну”. “Якщо чесно, то до 2014 року я знав про автомат не більше, ніж розказували в школі, – розповідає Василь Піддубний. – Але це не завадило мені піти добровольцем і служити спочатку мінометником, а потім снайпером. У книжці зібрав багато оповідань різних військових. Деякі в запасі, деякі діючі. Мене часто запитують: “Як там на війні?”. У книзі є відповіді. Там зібрані різні історії – смішні, важкі, побутові. Багато вражень. Якщо хтось хоче дізнатись, як на війні, то кращої книги, ніж оповідання з цієї збірки, не знайдете. Часто у людей побутує думка, що війна – це смерть. Але це не зовсім так. Війна – це життя, яке проходить в дещо іншому світі”.
“Якщо хтось колись потрапляв у відкритому полі в грозу, то може собі уявити, що таке артилерійський обстріл, – веде далі Василь. – Такі враження важко описати. Або, наприклад, селище Гранітне. Бліндаж не викопаєш, бо воно на граніті. Максимум – яму на півметра, накриту навхрест колодами. Обстріл. Невіруючі хлопці сидять вкупці, туляться одне до одного, чують, як наближаються снаряди – бах, баах, бааах! Чують і питають мене, що далі йде після слів “Отче наш…”.
“Людина, яка була на війні, розуміє, що смерть дуже близько, і починає жити по-іншому, – продовжує Василь. – Не відкладає мрії на завтра, адже можна не встигнути. Тому від імені хлопців, які писали ці розповіді, хочу сказати, що дай Боже, щоб війна не прийшла до нашої хати. А щоб вона не прийшла, мусимо памʼятати, що вона є, і знати, яка вона. Саме для цього пишуться такі книжки”.
Ігор Тимоць