Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Перший тур президентських виборів закінчився так, як й прогнозували українські соціологи. Переміг з майже двократним відривом комік Володимир Зеленський, друге місце посів чинний президент, натомість колишня фаворитка Юлія Тимошенко «пролетіла» мимо другого туру. Це сухі результати, однак тенденції, які проявились цими результатами є набагато цікавішими та загрозливими.
- Низький рівень культури українського виборця. Об’єктивна реальність сучасної України, що яскраво проявилась у виборчій кампанії. Цим користувались кандидати, переконуючи голосувати не «за», а «проти». До України нарешті дійшов феномен виборця Трампа в 2016 р. – «середнього Джо». «Середній Тарас» від нього якщо й відрізняється, то в негативний бік. На цих виборах не засівали гречкою ділянки для голосування, але купівля голосів та організація пірамід, передусім від Порошенко та Тимошенко, була очевидною та масштабною. Свою онлайн-піраміду зробив й Зеленський, перейнявши досвід іншого коміка – Беппе Грілло. «ЗеКоманда» це реінкарнація ідеї народовладдя правлячої італійської партії «П’ять зірок». Виборець таких платформ та партій не читає програми та не цікавиться зовнішньою політикою – єдине, що його хвилює це особиста вигода, кишеня. А також приваблива форма подання. Все це має Зеленський.
- Запит на нові обличчя, що зламають систему. Ключова тенденція, що зіграла на користь Зеленського. Часто доводилось чути, про мотивацію людей голосувати за нього через те, що він не з системи, він інший. Голобородько з серіалу «Слуга народу», інтелігентний та чесний вчитель історії – ось ідеальний президент. Проблема лише в тому, що Зеленський це не його кіношний персонаж Голобородько. Хто він такий достеменно не відомо, як і його стратегічна позиція – він послідовно уникає прямого спілкування, роблячи відео-батли з Порошенко з приводу дебатів. Зеленський шоумен, в нього це добре виходить. Ось тільки чи вийде в нього керувати державою?
- Провал проамериканських реформаторів. Низький рейтинг Гриценко та його команди (він був чи не єдиним кандидатом, який за два місяці до виборів представив всю свою команду) – це індикатор низької довіри до лібералів, які не змогли реалізувати реформи. Маючи майже необмежені грантові вливання на протязі багатьох років (до Гриценко приєднався Садовий – лідер «Самопомочі», партії, що базувалась навколо команди «Реанімаційного пакету реформ», фінансованого міжнародними донорами), реформатори не досягли відчутних результатів. За цих умов лишається лише жалкувати, що обличчям реформаторів став Гриценко, а не Вакарчук. У нього було б значно більше шансів, а ніж у «першого непрохідного».
- Відносне фіаско Ахметова. Цей олігарх відомий звичкою розкладати яйця по різних кошиках, тож можна не сумніватись, що він не загубиться за будь-якої влади. Однак два прямих кандидати Ахметова Ляшко та Вілкул разом не змогли набрати й 10 %. Якщо у випадку Вілкула його 4 % сприймаються оптимістично через новизну електорату розколотого опозиційного блоку, то рейтинг радикала Ляшка впав порівняно з виборами 2014 р. з 8,3% до 5,4% в 2019 р. Це поганий знак перед виборами в парламент, які відбудуться у жовтні.
- Основа для російського реваншу в Україні є. Сукупний відсоток відкрито проросійських кандидатів Бойко та Вілкула майже 16 %. Й це дуже багато як для країни, що п’ятий рік перебуває у стані війни з Росією. Тобто кожен шостий українець є потенційним компрадором та тим, хто з ентузіазмом та хлібом-сіллю зустрічатиме російські танки. Особливо показовою є впевнена перемога Бойко в Донецькій та Луганській областях (під 40% у кожній), а також той факт, що він став другим вибором в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській, Харківській областях. Здається, що проект «Новоросія» ще живий, й південний схід можна продовжувати розхитувати. Це діагноз, при чому не місцевим мешканцям, а владі, яка не знайшла гідних аргументів для людей.
- Хунта буде. Принаймні її хоче частина суспільства. Про це свідчить несподіваний рейтинг Ігоря Смешка. 6%, понад 1,1 млн. громадян віддали свій голос на користь кандидата, який витратив на виборчу кампанію 1,8 млн. гривень. Тобто один голос йому обійшовся в 1,6 грн. (для порівняння, у Зеленського – 15 грн., Бойка – 21 грн., Тимошенко та Гриценка – 66 грн., Порошенка – 136 грн., Вілкула – 143 грн.). Феномен колишнього очільника СБУ важко раціонально пояснити. В нього не було ані бордів, ані необмеженого ефірного часу, ані контентної реклами в соціальних мережах. Соціологи прогнозували йому 3-4 %, він взяв 6%. За нього, кадрового військового, голосували військові, чинні та відставні. Смешко – це Гриценко 15 років назад. Чесний та відвертий, що називає речі своїми іменами. Й розуміє, що для того аби перемогти у війні її треба називати війною. Для тисяч атошників, що мають пост-травматичний синдром та загострене почуття справедливості цього досить, щоб зробити свідомий вибір.
Шоу триває – попереду другий тур. Суспільство продовжує й надалі розхитуватись та поляризуватись. Ті хто за Порошенка говорять про невчасність популістичних експериментів в Україні у час війни, недолугість Зеленського як головнокомандувача, пригадуючи йому старі жарти «95 кварталу», зокрема про Путіна та коліна. Ті хто виступає за Зеленського, а таких більшість – вказують на корупцію та кумівство президента Порошенка, на зруйновані дороги Гройсмана та відсутність руху вперед на шляху євроінтеграції. Про Донбас переважно не згадують, як й про Крим: й не треба, особливо зараз, питання занадто чутливе для спекуляцій. Сьогодні Україна спостерігає за якісним виборчим шоу, в той час як увесь світ спостерігає за Україною, кланово-кримінальною державою, зі слабкою централізацією та розумінням майбутнього. Спостерігають уважно за Україною і в Москві, однак втручання росіян може навіть не знадобитись – за умов перемоги Зеленського реальна громадянська війна за перерозподіл сфер впливу цілком ймовірно може початись в регіонах. Кількість зброї та парамілітарних організацій, а також відомі рейдерські методи Коломойського цьому сприяють. Є одна надія, що мирно домовляться. Але який же тоді Зеленський антисистемний кандидат?
Валерiй Кравченко
