Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Храм Стрітення Господнього розташований у центрі Львова – за кілька сотень метрів від площі Ринок. Ще донедавна він був одним з небагатьох місць міжконфесійного порозуміння: тут почергово відправляли літургії громади Римсько-Католицької та Греко-Католицької церков. Сьогодні храм зачинений для римо-католиків, його подальшу долю обговорюють на найвищому церковному рівні, а ситуація між різними конфесіями та громадою залишається дуже напруженою: окрім РКЦ та УГКЦ, у конфліктні події залучена і новостворена ПЦУ.
Задавнений конфлікт
Як і багато інших храмів, церква Стрітення Господнього у часи радянської влади багато десятиліть була зачинена. Побудована ще у другій половині XVII ст., до війни вона була святинею римо-католиків. У 1940 році частину монастиря, що поруч, передали Львівському медичному інституту. Костел та монастир продовжували діяти до моменту передачі військовим – 1946 року. Далі тут, на вулиці Винниченка, 30а, облаштували експозицію Обласного управління якості, метрології та стандартизації.
Лише у 1990-х роках, після проголошення незалежності України, почалась боротьба за передачу храму церковній громаді УГКЦ. Чималу роль у цьому відіграли відомі українські дисиденти, зокрема Ірина Калинець та Стефанія Шабатура.
«Наша громада при церкві створилась ще 1992 року. Але тоді там був музей і ми до 1997 року чекали, поки закінчиться термін оренди і ми зможемо збиратись не під церквою, а в церкві», – розповідає у коментарі Polukr.net багаторічний парафіянин храму пан Ігор.
Приміщення громада отримала у дуже поганому стані – попри те, що наприкінці 1970-х років було проведено реставрацію фресок, усі предмети культу з нього забрали, а музей не сприяв збереженню інтер’єрів.
«Храм був обдертий і в поганому стані. Ми зайшли в приміщення, його відчистили, відремонтували, поміняли дах і вікна, вклали свої гроші. Тоді, окрім нас, ніхто на храм не претендував, жодних проблем не було», – розповів пан Ігор.
Ситуація змінилась після того як у 2001 році під час візиту до Львова Івана Павла ІІ римо-католицькій церкві передали Палац єпископів, що розташований поруч з церквою. Тоді ж розпочались гарячі дискусії щодо передачі храму, однак громада була категорично проти. Попри те, що Апостольський Престол затвердив рішення Львівських митрополитів обох обрядів щодо повернення храму Стрітення Господнього Римо-Католицькій Церкві, парафія цього рішення не прийняла.
Від 2002 року за згодою усіх сторін у храмі почергово правили вірні обох конфесій: римо-католицька громада мала можливість відправляти три богослужіння у неділю та одне кожного дня тижня. За словами пана Ігоря, серйозних конфліктів не було, але і якісної співпраці теж. Усі 17 років духовенство римо-католиків ставило питання про можливу передачу церкви.
Церква Стрітення Господнього одна з двох, разом з храмом Марії Магдалини, передачі яких вже майже два десятиліття вимагає РКЦ. Після чергових вимог, у листопаді 2018 року, вірні УГКЦ у церкві на Винниченка, 30а пішли на радикальний крок – забрали ключі від храму і відмовились надалі пускати римо-католиків на богослужіння.
Без парафії, але з храмом
У розмові з Polukr.net пан Ігор досі називає УГКЦ «нашою церквою», хоча конфлікт вніс свої суттєві корективи. Спершу греко-католицька церква відкликала своїх священиків, а згодом – 5 лютого 2019 року – на підставі рішення Пресвітерської Ради Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор скасував парафію Стрітення Господнього.
Залишившись без священика, третього березня парафія на своїх зборах ухвалила рішення приєднатись до новоствореної Православної Церкви України. На них був присутній архієпископ Яків (Макарчук) – архієрей Дрогобицько-Самбірської єпархії ПЦУ. За словами пана Ігоря, тепер у їхній громаді чекають на рішення від керівників церкви.
Цікаво, що на Вікіпедії вже змінено приналежність храму: зазначено що це парафіяльний храм Православної Церкви України. Водночас керівництво ПЦУ спростувало у ЗМІ можливість прийняти громаду.
«Наша Церква перебуває у взаємодії із УГКЦ і РКЦ. Мені відомо, що митрополит Епіфаній особисто запевнив, що у цю ситуацію наша Церква втручатися не буде. Тобто незважаючи на виявлене бажання членів громади, яке для нас стало несподіванкою, враховуючи всі супутні обставини, до Православної Церкви України ця громада не може бути прийнята», – зазначив архиєпископ Євстратій (Зоря) у коментарі виданню zaxid.net. Присутність свого архієпископа на зборах громади в ПЦУ пояснити не можуть і обіцяють з’ясувати ситуацію.
Нині парафіяни РПЦ, перед якими закрили двері храму, моляться у холі Курії. Вони не полишають надії отримати церкву у свою власність. Нещодавно львівський митрополит РКЦ архиєпископ Мечислав Мокшицький зробив заяву, у якій наголосив, що, на його думку, справу можна вирішити доволі швидко.
«Цю справу можна залагодити швидко і просто – достатньо, щоби греко-католицька сторона нотаріально перевела храм на баланс своєї митрополії, а тоді наступним декретом повернула його у власність римо-католицької дієцезії», – переконаний Львівський митрополит РКЦ, про що він сказав у коментарі виданню Credo https://credo.pro/2019/03/231657
Однак проблему навряд чи вдасться вирішити на церковному рівні, адже йдеться не про церковний конфлікт, а про небажання конкретної громади віддавати свій храм. Річ у тім, що разом з облаштуванням храму громада ще на початку 2000-х років домоглась, аби держава передала їм приміщення. 20 грудня 2002 року храм віддали громаді на правах колективної власності. За словами пана Ігоря, вони одна з небагатьох релігійних громад, хто має задокументовані юридичні права на церкву.
«Ми вклали багато коштів і праці в храм. Маємо на нього право власності за законом і не хочемо віддавати. А забрати у нас його не можуть», – говорить пан Ігор.
Цю ж інформацію підтверджують і в греко-католицькій церкві, наголошуючи в офіційній заяві, що «храм Стрітення не належить до Львівської Архиєпархії УГКЦ», і релігієзнавці.
«Майно є майном громади і єпархія, до якої належить громада, не має юридичних важелів впливу, аби змусити його віддати. Згідно з українським законодавством, просто позбавити громаду майна не можливо. Цього факту не хочуть визнавати римо-католики, хоча вони мали б добре знати такі законодавчі тонкощі. Прийнятний варіант у цьому разі був би обмін приміщеннями, якби РКЦ запропонувала громаді інший храм в обмін у власність. Але для цього спершу треба було б, щоб влада міста передала римо-католикам якесь з церковних приміщень. Однак представники РКЦ нічого не зробили для такого розв’язання питання. Натомість було дуже багато листів та скарг керівництва римо-католицької архидієцезії, які псували загальну атмосферу стосунків з громадою храму», – сказав у коментарі Polukr.net керівник Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський.
Нині богослужіння у храмі відбуваються і далі – у неділю та свята. На них приходить кілька десятків колишніх вірних парафії УГКЦ. Хто зі священиків молиться з громадою, люди не хочуть говорити, уникаючи відповіді за поняттям «надконфесійний священик».
Мирослава Іваник
