Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Поки в Україні входять у завершальну фазу президентські перегони, геостратегічна ситуація навколо нашої держави стає дедалі складнішою. Затвердивши нову воєнну доктрину, Росія готується до широкомасштабної війни проти НАТО. І не виключено, що така війна відбудеться на території України.
Майбутньому президентові України навряд чи випаде нагода повертати Донбас і Крим, але точно доведеться рятувати українську державність. Адже Росія серйозно налаштована за допомогою гібридних методів розчленувати Україну, а потім і поглинути її. Вочевидь, самотужки Київ не здатний запобігти цим негативним сценаріям – за досвідом дестабілізації та ресурсами Росії немає рівних у Східній Європі. Тож цілком логічно, що Україна має шукати союзників і навіть патронів. У цьому контексті рух до НАТО цілком виправданий, адже Альянс довів свою ефективність для держав-членів. Ось тільки стати членом НАТО державі, що веде війну проти Росії, дуже складно.
Наразі Альянс готується до оборони в разі потенційного військового або гібридного нападу РФ на країни Балтійського регіону. Поступово зростає усвідомлення, що поряд із викликами й загрозами для країн Балтії та Північної Європи різко зросли ризики та загрози для Чорноморського регіону. Відправною точкою для розуміння масштабів цих загроз стали дії Росії в Керченській протоці 25 листопада 2018 року. Неприхований акт агресії проти українських катерів засвідчив перехід Росії від латентних військових дій до відкритої війни. У довгостроковій перспективі Москва прагне отримати в монопольне володіння не лише Азовське, а й Чорне море. Прокладання гілки «Турецького потоку» по дну Чорного моря може бути використане для збільшення військової присутності РФ у регіоні. Центр цієї присутності – окупований Крим, мілітаризація якого відбувається прискореними темпами.
НАТО дедалі чіткіше усвідомлює межі загрози, спричиненої агресивними діями РФ на Чорноморському напрямку. При цьому варто зазначити, що Росія посилює військово-повітряну складову своєї присутності, майже відновивши кількість бойових літаків на півострові Крим станом на 1991 рік (190 – у 1991-му, 173 – у 2018 році) і розмістивши там новітні засоби протиповітряної оборони С-400. Нарощувати перевагу ВПС вигідно і зручно ще й тому, що для морської компоненти діють обмеження конвенції Монтре. Хоча основні пункти обмежень стосуються нечорноморських держав (тоннаж суден і час перебування в Чорному морі не більше 21 доби), вона містить пункт, що прямо зазначає: «У разі участі Туреччини у війні, а також якщо вона вважатиме, що їй безпосередньо загрожує війна, їй надано право дозволяти або забороняти прохід через протоки будь-яких військових кораблів». Таким чином Туреччина, як член НАТО, у разі чого може закрити для Москви протоки, обмежуючи зростання військової присутності Чорноморського флоту РФ.
Крім фактора Туреччини, яка веде відносно самостійну гру в регіоні, НАТО приділяє увагу посиленню співробітництва між іншими державами, що формують східний фланг Альянсу. У цьому контексті слід виокремити ініціативу президентів Румунії та Польщі – формат «Бухарест-9», який стає напівофіційною інституційною платформою для координації дій членів Альянсу в регіоні.
28 лютого 2019 року в місті Кошице (Словаччина) відбувся третій саміт «Бухарест-9». Про значення цього форуму для зміцнення безпеки Центральної та Східної Європи свідчить участь у ньому Генерального секретаря НАТО Є. Столтенберга, а також перших осіб Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та Чехії. На жаль, українські ЗМІ оминули увагою події цього заходу. А даремно. Фінальна декларація «дев’ятки» містить кілька потужних меседжів Україні.
Учасники саміту дійшли згоди щодо деструктивної ролі Росії в регіоні, зокрема через конфлікт на Сході України, провокації в Азовському та Чорному морях, незаконну анексію Криму. Вони звернули увагу на застосування Кремлем конфронтаційної схеми поведінки, використання військових та невійськових дій (наприклад, будівництво Керченського мосту) для досягнення імперських геополітичних цілей. Причому традиційні межі між військовими та невійськовими засобами розмиваються. Серед останніх на увагу заслуговує енергетичний тиск Росії, яка ставить під загрозу енергетичну безпеки Європи.
Учасники форуму висловили також занепокоєння через «фізичний вихід» Росії з ДРСМД, що сприяє подальшій мілітаризації регіону. Варто відзначити, що проведення саміту збіглося з демонстрацією присутності американських ВМС у Чорному морі – заходом в акваторію есмінця «Дональд Кук».
Країни ЦСЄ максимально лояльні до ініціатив США щодо майбутнього Організації Північноатлантичного договору (зокрема, збільшення оборонних витрат держав-членів до рівня 2% ВВП) та підтримують політику «відкритих дверей» Альянсу. У довгостроковій перспективі, зважаючи на наявність інших центрів впливу в НАТО (передусім – Німеччини та Франції), можна очікувати поглиблення політичної конфронтації «старої» та «нової» Європи. Це призведе до розмивання єдності євроатлантичної спільноти, сприятиме послабленню політики стримування загроз та підвищить ризики вразливості. Водночас саме під патронажем та за всебічної підтримки США ініціатива «Бухарест-9» перетворюється на консультаційний безпековий форум регіону.
Країни «дев’ятки» активно підтримують майбутнє розширення НАТО, згідно зі статтею 10 Вашингтонського договору. Вочевидь, ці держави готові виступити адвокатами євроатлантичної інтеграції України, Грузії та Молдови – країн, що потерпають від загроз, провокованих Росією.
Зважаючи на потребу посилення обороноздатності України та ключову роль, яка в цих процесах відводиться відносинам із партнерами, Києву доцільно поглибити військово-оборонне співробітництво з країнами «Бухарест-9», що репрезентують східний фланг НАТО, шляхом створення субрегіональної платформи для держав-аспірантів – Грузії, Молдови та України (своєрідної реінкарнації ГУАМ, але без Азербайджану). Таке об’єднання необхідне для прискорення реформування національних секторів безпеки та оборони за стандартами НАТО, набуття відповідності критеріям членства в Альянсі. Співпраця з форматом «Бухарест-9» сприятиме синхронізації політики щодо протидії гібридним загрозам з боку Росії. Це створить новий механізм комунікації між країнами, які безпосередньо зацікавлені в посиленні безпеки ЦСЄ. Для України буде забезпечений інституційний майданчик для відпрацювання практичних дій (військові маневри, співпраця ОПК, військово-політичні консультації, обмін розвідданими тощо) у контексті реалізації євроатлантичної перспективи.
Ідея створення платформи для країн-аспірантів НАТО в регіоні відображає позицію США щодо зміцнення регіональної безпеки шляхом створення нових локальних альянсів, яку вона вже впроваджує на Близькому Сході («Арабське НАТО») та в Сахелі. Тож нова платформа, а також її взаємодія з форматом «Бухарест-9» мають здобути всебічну підтримку США.
Майбутній президент України має подати Брюсселю чіткий сигнал, що наша держава зацікавлена в розбудові інституційної співпраці у сфері безпеки в ЦСЄ. Вона готова виступити ініціатором заснування регіональної платформи, яка де-факто має посилити потенціал формату «Бухарест-9». Україна не повинна нехтувати можливостями посилення координації, формування спільної позиції та співробітництва з країнами східного флангу Альянсу, що є найвідданішими партнерами України. Марнування часу та безініціативність обійдуться дорожче – остаточною втратою суб’єктності.
Валерiй Кравченко
