У Києві пропонують спорудити національний Пантеон. За прикладом європейських країн, в одному місці спробують зібрати могили найвидатніших творців держави. При цьому деякі поховання будуть символічними, оскільки справжні або не збереглися, або їхнє місце невідоме.
Створити спільне місце останнього спочинку найвидатніших українців пропонують в Українському інституті національної пам’яті. За зразки хочуть взяти Вестмінстерське абатство в Британії, французький та венесуельський Пантеони, польський Вавель. На відміну від цих країн, сьогодні в Україні є лише окремі поля почесних поховань військових, Байкове кладовище у Києві та Личаківське – у Львові, на яких довгий час хоронили відомих діячів. Але немає єдиного місця з похованнями тих, хто найбільше доклався до утвердження української державності.
«Це буде невелика кількість поховань справді найвизначніших діячів української історії», – пояснює у коментарі polukr.net голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Про створення національного Пантеону активно заговорили в січні 2015 року. Верховна Рада ухвалила постанову «Про увіковічення пам’яті Героїв України, які віддали своє життя за свободу і незалежність України». Документом передбачено «створення у центральній частині столиці України місті-герої Києві Українського національного пантеону (Меморіального комплексу)». Уже в серпні Петро Порошенко видав відповідний указ.
Нині в Інституті національної пам’яті пропонують розпочати дискусію щодо принципів створення Пантеону. Серед найважливіших питань – місце його спорудження, а також критерії добору історичних діячів.
Від середини 2015 року було озвучено кілька можливих локацій для меморіалу. Основна вимога – ділянка має бути у центрі столиці, достатньо простора для масштабного будівництва, а ще – обов’язково зі зручним транспортним сполученням.
«На нашу думку, це однозначно має бути якийсь із пагорбів над Дніпром. Ми будемо пропонувати місце, де зараз стоїть Арка дружби народів», – говорить Володимир В’ятрович.
Йдеться про ділянку недалеко від головної площі країни – Майдану Незалежності. Серед інших потенційних місць називали також Аскольдову могилу і Меморіал слави.
Ще одне нелегке питання – хто ж має бути перепохований у Пантеоні? За словами Володимира В’ятровича, про список конкретних імен наразі не йдеться, важливіше спершу випрацювати підхід. Очевидно, це буде лише кілька десятків поховань.
«Зараз йтиметься про затвердження концепції та підготовку законодавчої бази для створення Пантеону. Ми ще не готові сказати, хто має бути там похований. Зараз потрібно разом із суспільством напрацювати критерії (без вказування конкретних прізвищ) добору персон, які заслуговують бути поховані там. Після цього закріпити ці критерії спеціальним законом. Є ідея, на якій ми наполягаємо: у центрі Пантеону має бути похований невідомий воїн теперішньої російсько-української війни. Це символ, який поєднує нашу нинішню боротьбу з боротьбою попередніх поколінь», – прокоментував Володимир В’ятрович.
За словами співробітника Українського інституту національної пам’яті Павла Подобєда, програма-максимум створення Пантеону – перепоховання всіх видатних діячів «українського тисячоліття»: від Ярослава Мудрого – до героїв останньої війни. Зрозуміло, що в такому випадку абсолютна більшість меморіалів буде кенотафами – символічними похованнями. Зате вони демонструватимуть тяглість української історії. Річ у тім, що могили видатних українців розкидані по всьому світу, а місця поховання багатьох – невідомі.
Найскладніше, за словами експертів, з найбільш віддаленими у часі похованнями. Йдеться про могили очільників держави княжої доби – а це понад тисячу років тому. Розташування майже всіх тогочасних могил невідоме, локалізувати й відшукати більшість із них практично неможливо. Зараз тривають хіба що дослідження ймовірних решток Ярослава Мудрого, які, ймовірно, були вивезені під час Другої світової війни і сьогодні зберігаються в одній із церков Нью-Йорка (США).
Не набагато краща ситуація і з похованнями періоду козаччини. За словами Павла Подобєда, єдине реальне збережене гетьманське поховання на території України – могила гетьмана Скоропадського в селі Гамаліївка Сумської області.
«Ми вже, на жаль, не знайдемо ні поховання Івана Мазепи, ні Богдана Хмельницького», – переконаний Володимир В’ятрович.
Чи не найбільше суперечок, вважають історики, виникне щодо перепоховання діячів ХХ століття, адже вони – не лише імена в історії, а люди, чиї ровесники ще живі. В Інституті національної пам’яті наголошують: дуже важливо, щоб Пантеон не був партійною візією історії. «Це не буде бандерівський, мельниківський, республіканський чи будь-який інший пантеон. Він об’єднає людей, яких вирізняють заслуги перед Україною», – говорить Павло Подобєд.
«Це місце мало б символізувати єдність українців довкола свого минулого, віддавати належну шану усім, хто хоч і по-різному, але боровся за незалежну Україну. Як приклад, це може бути місце, де будуть поховані політичні супротивники свого часу – Павло Скоропадський і Симон Петлюра, обидва боролися за Україну. Але це лише приклад, бо наразі на варто називати конкретні прізвища», – впевнений голова Українського інституту національної пам’яті.
Створення єдиного Пантеону з кількох десятків найпочесніших поховань – не єдиний проект щодо повернення могил українців додому. В Українському інституті національної пам’яті працюють над ще двома. Один із них передбачає створення сектору поховань на Лук’янівському кладовищі у Києві, де будуть поховані визначні українці. За даними Інституту національної пам’яті, нині близько 250 тисяч представників української еміграції – діячів науки та культури, політиків та вояків – поховані у різних країнах. Найбільше поховань українців у Польщі, Чехії, Румунії, Франції, Німеччині, Великій Британії, Італії, США, Канаді, Австралії, Бразилії, Аргентині. Створення такого сектору поховань уже почалося з перепоховання на Батьківщині Олександра Олеся. Це сталося після скандалу: на початку 2015 року на Ольшанському цвинтарі в Празі раптово, без попередження, провели ексгумацію решток українського поета Олександра Олеся (Кандиби) та його дружини Віри. Це відбулося з ініціативи сина громадянина Чехії, українця за походженням, Володимира Михайлишина, який останні роки сплачував за місце поховання Олеся. Власне після смерті батька син вирішив поховати його у могилі поета. Згідно з чеським законодавством, той, хто сплачує за могилу, може фактично розпоряджатися нею. Ця ситуація з новою силою порушила в Україні питання опіки над українськими похованнями в інших країнах та питання створення сектору поховань, де мали б зосередити могили знакових для країни діячів. Адже раніше вже виникали проблеми з могилою політика і громадського діяча Володимира Винниченка та його дружини в Мужені (Франція). Уваги потребують могили Михайла Драгоманова у Болгарії, Симона Петлюри у Франції, Степана Бандери в Німеччині та багато інших.
Ще один проект – створення національного військового кладовища, де мають бути поховані найвизначніші українські військовики, які боролися й борються за незалежність. Відповідний законопроект було зареєстровано у Верховній Раді України 5 жовтня 2018 року.
Попри певний поступ у питанні створення Пантеону складається враження, що справжньої політичної волі у цьому питанні в Україні бракує. Тема досі не надто популярна, а отже вигідна з позиції завоювання електоральних симпатій. Політикам легше «розкручувати» популістські теми. Але ідея будівництва Пантеону поволі знаходить прихильників. І, зважаючи на виклики нинішньої війни та реальну потребу вшанування героїв минулого, мала б отримати шанс на життя.
Мирослава Іваник