Леви протистояння

Львівська облрада у своїй заяві вимагає від міської влади Львова усунути незаконно встановлені скульптури левів з польського військового меморіалу на Личакові. Сама заява, що свідчить про глибоку недовіру місцевих політиків до Польщі, матиме негативні наслідки для України і не сприятиме зниженню напруги у польсько-українських відносинах.

Заморожений конфлікт на цвинтарі

В українському уряді вважають, що скульптури левів повернулися на цвинтар у грудні 2015 р. незаконно. Зруйнований у 1970-х рр. радянською владою польський військовий меморіал відбудовували у 1989-2005 рр. Акт про прийняття в експлуатацію впорядкованого військового меморіалу підписали 23 червня 2005 р., а про остаточний його вигляд на початку червня 2005 р. домовилися уповноважені президентів України та Польщі Олександр Зінченко і Єжи Бар спільно з секретарем Державної міжвідомчої комісії з питань увічнення жертв війни і політичних репресій Віталія Казакевича та секретарем Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Польщі Анджеєм Пшевозьніком. Згідно з пунктом 2 с) протоколу зустрічі від встановлення скульптур левів тоді вирішили відмовитися.

Зміна вигляду меморіалу можлива, але у разі погодження проекту Державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій (ДМК) і за згоди Львівської міської ради. А поки що чинна ухвала Львівської міської ради №2553 від 13 червня 2005 р. виключає «встановлення скульптур, архітектурних елементів та мілітарних символів, які не обумовлені ухвалами Львівської міської ради».

Перевезенням левів на цвинтар у грудні 2015 р. займався львівський скульптор Орест Дзиндра. З польського боку про свою роль у поверненні левів заявляє Fundacja Dziedzictwa Kulturowego, що вела (і досі веде) роботи з реставрації нагробків на самому цвинтарі. Голова Фундації др. Міхал Лящковський тоді не приховував своєї радості з приводу повернення левів, але у справі написів на щитах, як і деякі львівські поляки, припускав, що вони не будуть відновлені, щоб не дратувати українців. Йдеться про написи «Завжди вірний» і «Тобі, Польще», а також герби Львова і Польщі, що були колись вирізьблені на щитах, які тримають леви, але знищені у 1970-х рр.

Дуже швидко виявилося, що левів встановили незаконно — одного рішення Науково-консультативної ради при Управлінні охорони історичного середовища Львівської міської ради було замало. Під час сесії ЛМР у грудні 2015 р. на порушення при встановленні левів вказав, зокрема, депутат Валерій Веремчук («Народний контроль», раніше Народний Рух України).

Проблему левів на цвинтарі відтоді у ЛМР так і не вирішили — вони перебувають у коробках з дерев’яних щитів в очікуванні на згоду ДМК та депутатів ради, причому в ЛМР з грудня 2015 р., тобто майже протягом трьох років, не зареєстрували жодного проекту ухвали у цій справі. З прийняттям Сеймом РП 22 липня 2016 р. ухвали про «вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян ІІ РП у 1943-1945 рр.» шанси на легалізацію левів у ЛМР і ДМК стали доволі примарними. Натомість, обласна рада виявляє постійний інтерес до цієї проблеми, хоча жодних повноважень у справі впорядкування поховань у Львові не має.

У січні 2016 р. ЛОР прийняла порівняно помірковане звернення до міського голови Львова та правоохоронних органів «щодо ситуації у Львові з незаконним встановленням скульптур левів біля Меморіального комплексу польських військових поховань» — за ініціативою депутата Олега Панькевича (ВО «Свобода»). У тодішньому зверненні депутати наголошували на порушенні процедури встановлення левів через відсутність  висновку Державної міжвідомчої комісії погоджень влади та ЛМР на проведення реставрації скульптур, але не виключали їхньої легалізації і не вимагали демонтажу. Окремо були згадані як «антиукраїнські» і такі, що «можуть ображати національні почуття українців» написи «Завжди вірний» і «Тобі, Польще», хоча й вони були знищені майже 50 років тому.

Недовіра і страх перед польським імперіалізмом

У серпні 2018 р. з’явився проект другого звернення ЛОР, теж авторства Олега Панькевича, приводом для якого стала спроба групи громадян Польщі «визволити» левів від деревяних щитів, які їх закривали. Вже тоді Панькевич пропонував вивезти левів з цвинтаря. Проте, замість проекту звернення Панькевича ЛОР підтримала ще радикальніший проект заяви, запропонований фракцією Народного Руху України. Цікавим для аналізу видається не лише текст цієї заяви, але й її інтерпретації у Польщі та Україні.

У заяві ЛОР формальними адресатами є правоохоронні органи і посадовці ЛМР. Перших рада просить провести розслідування та встановити осіб, причетних до незаконного встановлення левів. Від других вимагає демонтувати левів «задля уникнення можливих провокацій» та через відсутність правових підстав для їхнього перебування на цвинтарі.

Заява називає дії посадовців ЛМР зі встановлення левів «очевидними зловживаннями» і водночас таврує тих осіб, які брали участь у перевезенні та встановленні левів як «пропольських антиукраїнсько налаштованих», записуючи їх за допомогою цього дивного звороту до категорії зрадників. Відсутність сполучника «і» у цьому звороті між словом «пропольські» та словами «антиукраїнсько налаштовані» підкреслює, що «пропольськість» для авторів заяви, і тих, хто її підтримав і підтримує, автоматично означає антиукраїнськість.

Один з фрагментів заяви вказує на дедалі сильніше переконання місцевих політиків у тому, що нинішній польський уряд намагається проводити щодо України імперіалістичну політику: «Бажання польської сторони все ж розмістити скульптури левів на «цвинтарі орлят» на території Личаківського кладовища у Львові є складовою системної стратегії частини польського політикуму, спрямованого на експлуатацію шовіністично-імперських настроїв, у тому числі щодо Львова».

Попри те, що у заяви були передусім внутрішньоукраїнські адресати, наявність у тексті цих звинувачень на адресу польських політиків і визначення левів як «пам’ятників польської окупації Львова» підсилило обурення польського уряду, політиків і частини суспільства закликом до усуненням левів з цвинтаря. Варто додати, що термін «польська окупація» відносно території ЗУНР є неприйнятним для багатьох польських політиків, громадських діячів та істориків і вже давно викликає в них бурхливі заперечення.

Водночас, цю заяву польські медіа інтерпретували, маючи справу не з оригіналом, а з повідомленнями інформагенцій. Більшість медій подали інформацію про заяву без викривалень, проте журналіст порталу щоденної газети Rzeczpospolita, маючи справу з таким повідомленням, неумисно, мабуть, сплутав у своєму матеріалі обласну раду з міською і назвав свій матеріал «Львів вимагає усунення «символу польської окупації»». Портал тижневика Do Rzeczy обласну раду з міською не плутав, але заголовок його новини так само вводить в оману читача – «Влада Львова усуне левів з Цвинтаря Орлят». Як наслідок, польські читачі цих порталів могли потрактувати заяву ЛОР, як реальний намір міської влади Львова усунути левів з цвинтаря, що неодмінно викликало б в них гостру емоційну реакцію.

Натомість, згадки у заяві ЛОР про написи «Завждий вірний» та «Тобі, Польще» у теперішньому часі могли сформувати в багатьох українських читачів враження, що польська сторона прагне відновити ці написи або що ці написи вже були відновлені нею на встановлених левах: «Історично та політично, разом з «мечем-щербцем» ці написи утворюють архітектурний ансамбль, що виходить далеко за межі вшанування похованих, а стає символом використання історії у поточних політичних кампаніях». Варто також звернути увагу на короткий коментар після публікації заяви ЛОР голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, у якому знайшлося таке твердження: «Несподівано, кілька років тому там з‘явилися фігури левів з написом «Тобі, Польща»».

З іншого боку, акцентування у заяві на написах, які колись були на щитах левів, може випливати з глибокої недовіри до польської сторони і побоювань, що вони будуть відновлені у будь-якому разі у разі надання дозволу на повернення левів.

Зміна контексту і ризик для України

Так, різні реакції та інтерпретації заяви ЛОР в Україні та Польщі свідчать про прірву між позиціями сторін у сфері політики пам’яті, але варто звернути увагу і на те, що для України ця заява у час, коли у Польщі відзначають 100-ту річницю повернення незалежності, несе особливий ризик. Відтепер будь-який акт вандалізму чи вибух на польському військовому меморіалі у Львові громадська думка у Польщі припише українським націоналістам, незалежно від того, якою буде мотивація злочинців і ким вони будуть.

Вибух, що стався на цвинтарі 13 березня цього року, кваліфікований згодом слідчими СБУ, як теракт, не викликав у Польщі значного розголосу, але зміна контексту, спричинена цією заявою ЛОР, точно не сприятиме Україні. Організаторів березневого теракту, мешканців Києва, зараз судять у Львові, але цей процес не привертає уваги ані польських, ані навіть українських медій. У разі чергового інциденту громадську думку так само не будуть цікавити результати слідства.

Проте, і спроба «визволення» левів у липні цього року, і недолуга заява ЛОР стали можливими лише тому, що проблеми зі сфери політики пам’яті у польсько-українських відносинах лише накопичуються, а обидві сторони не мають політичної воді до поступок та їх реального і остаточного розв’язання. Більше того, в обох країнах є політичні партії та групи, що живляться конфліктами і роблять ставку на провокування у сфері політики пам’яті протилежної сторони, а реакція останньої, за їхнім задумом, має підтверджувати правильність власної позиції.

На жаль, вичікування, відкладання рішення на невизначений час, сподівання на зміну влади у сусідній країні та на зміну позиції наступною владою стали нормою як у Польщі, так і в Україні.

Д. Б.