четвер, 22 Жовтень, 2020
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Миротворці ООН на Донбасі: проблеми та виклики
Fpt. pl.wikipedia.org
Fpt. pl.wikipedia.org

Миротворці ООН на Донбасі: проблеми та виклики

Share Button

«Голубі каски ООН» можуть принести на Донбас мир, проте сьогодні вірогідність їх залучення виглядає примарно. Занадто багато непопулярних рішень треба затвердити, проблем подолати сторонам конфлікту – росіянам та українцям. Компроміс справа складна, й тоді коли Україна готова шукати подібний компроміс, вбачаючи в миротворцях як гарантію реінтеграції окупованих територій, так й певний безпековий запобіжник від подальшої інтервенції, що загрожує розчленуванням держави, Росія навпаки шукає шляхи використання миротворчого механізму з метою просування власного порядку денного. Останній спрямований на подальшу дестабілізацію регіону, та, в довгостроковій перспективі, на геополітичний реванш та остаточного закріплення України та інших країн регіону в свої сфері впливу.

Миротворці повинні бути введені на окуповані території у відповідності до Мінська-2, єдиної безпекової угоди, яка існує сьогодні та, на папері, спрямована на деескалацію. Мінська тристороння контактна група на сьогодні провела 97 раундів безцільних переговорів. Обмежений успіх переговорників – обмін заручниками. Проте політична та безпекова підгрупи працюють абсолютно безрезультатно. Водночас, на глибоке суб’єктивне переконання автора, ігнорування участі донецьких та луганських переселенців тристоронній контактній групі компрометує українську делегацію в Мінську, дозволяє Москві проштовхувати легітимність Донецька та Луганська, створювати та поширювати ілюзію громадянської війни в Україні. Це має обмежений, проте стійкий вплив на західних союзників України, зокрема Німеччину та Францію – держав-медіаторів в Нормандському форматі.

Спробуємо розглянути увесь спектр проблем, які стоять на заваді запрошенню миротворців ООН в Україну, не концентруючись на необхідних процедурах в Генеральній Асамблеї та Раді Безпеки (це технічне питання), але розглянувши ширшу світоглядну картину.

Проблема 1. «Вибори» в «ДНР» та «ЛНР» 11 листопада відверто руйнують сутність Мінська-2, проте ніхто (й навіть українська сторона!) не хоче відмовлятись від нього, визнаючи це. Справа навіть не в конкретних «виборах», а в успішному імітуванні політичного процесу в «республіках», який Москва видає за самостійний. Захід готовий лише в чергове визнати нелегітимність очільників російських проксі-республік, не більше.

Але треба більше – треба руйнувати згубний Мінськ-2 та рухатись далі до нової угоди, де буде прямо записано про необхідність участі миротворців в врегулюванні. Базування миротворців на відверто імпотентній угоді, яку Росія від підписання й не збиралась імплементувати, розуміючи її як дипломатичний маневр, не вважаючи себе стороною угоди, не призведе до позитивного ефекту від їх введення.

Проблема 2. Вибори в Україні – політизація питання реінтеграції, боротьба підходів політичних сил. «Донбас» є за потенціалом найбільш контраверсійним електоральним індикативом, разом з традиційними темами НАТО та ЄС. Вірогідно, питання напрацювання державного підходу до реінтеграції, на жаль, буде замороженим до кінця осені 2019 р., періоду формування коаліції після парламентських виборів. Крім того, вибори – час та можливість для активного втручання Росії, чому додатково сприяє ситуація з отриманням Томосу, автокефалії української церкви. Росія може піти ва-банк, розв’язавши гібридну релігійну війну в Україні. Все це відвертає увагу від тематики миротворців.

Проблема 3. Позиція Росії, яка послідовно тисне на Україну та Захід, змушуючи Київ вести діалог з «сепаратистськими» Луганськом та Донецьком. Це робиться з метою визнання громадянської війни в нашій державі, яке знімає відповідальність за події з Москви. Виключно за цих умов Кремль погодиться говорити про миротворців. Але лише військових та поліцейських, жодної цивільної адміністрації, що поставить під питання владу російських маріонеток та прибуткові схеми.

Проблема 4. Ставлення Заходу. З одного боку, є безкомпромісна позиція стосовно причетності Росії до подій в Україні. Є повне розуміння в НАТО та ЄС, що війна розв’язана за участі та підтримки РФ, а вже колишній заступник голови місії СММ ОБСЄ Александр Хуг навіть вірить, що її можна закінчити за одну годину. Тобто ця війна не має під собою жодного іншого базису (етнічного, релігійного), окрім бажання Росії дестабілізувати Україну. Але крім розуміння та глибокого занепокоєння, від Заходу час від часу лунають заклики до України поступитись своїми принципами на користь компромісу з Росією. Ці заклики підживлюються агресивною поведінкою Москви та її ядерним шантажем. Особливо коли подібну риторику «мучеників, що потраплять до раю», підживлює сам президент Росії Володимир Путін.

Проблема 5. Склад місії та розміщення тренувальних баз. Росія готує своїх агентів до участі в миротворчих контингентах – білорусів та казахів. Й коли останні виглядають достатньо нейтрально (хоча Казахстан є країною-членом ОДКБ, проте це зможе паритетно уможливити участь, наприклад, Туреччини – країни-члена НАТО – в миротворчій місії), то білоруси є гібридною армією Росії (з огляду на особливість відносин та союзний статус двох держав). У випадку створення миротвочого хабу, табору для підготовки на території України, легально заведені на територію України білоруські військові можуть виконати функцію «зелених чоловічків» у захопленні нових областей та міст. Досить ймовірним виглядає сценарій локальної дестабілізації, наприклад в Одесі, для замирення якої, на виконання директиви російського парламенту, заведені офіційно в Україну білоруські миротворці будуть відрядженні для врегулювання та порятунку «російськомовних православних». Не дарма в 2014-2015 р. на багатьох вантажівках росіян в Ростовській області зустрічались написи «МС» (миротворчі сили) – сценарій відпрацьовувався. Подібна російська миротворчість сумновідома.

Це, звичайно, не повний виклад проблем. Гроші, мандат та інші технічні моменти можуть стати на заваді миротворчій місії. За найскромнішими підрахунками, утримання контингенту з 15 000 військових обійдеться в 3 млрд. доларів на рік. Тоді як є ще поліцейська та цивільна компонента (остання буде більш затратною). Проте сьогодні говорити про подібні деталі можна виключно у футурологічному контексті. Немає головного – стратегічного компромісу, Росія не відвела свої війська з Донбасу, й навіть відмовляється визнавати їх своїми. Доки не буде виконана умова припинення вогню на лінії зіткнення, жоден миротворець ООН не ступить на українську землю. Гаряча війна продовжується, а прихильність до виконання імпотентних Мінських угод, віддаляє нас від досягнення компромісу. Миротворці могли б принести мир на Донбас, проте Росія хоче лише війни для України.

Валерий Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …