неділя, 27 Листопад, 2022
pluken
Головна / Новини / Чия Конституція краща?
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Чия Конституція краща?

Share Button

Більшість лідерів «президентського рейтингу», окрім бажання зайняти пост очільника держави, сходяться ще й у наполегливому прагненні змінити Конституцію України. Однак час таких ініціатив, поспішність і настирливість їх «просування» ставлять під сумнів щирість намірів ініціаторів «конституційних перегонів».

Конституційна «сверблячка»

Літо й осінь 2018 року, окрім «параду висувань» кандидатів у Президенти, ознаменувалися цікавою особливістю, яка, схоже, стане одним із ключових елементів великої передвиборчої гонки. Навіть нефахівці розуміють, що з дотриманням Конституції в Україні – незалежно від того, хто при владі, – величезні проблеми. Відтак, зміна Основного закону чи його оптимізація під сучасні виклики й справді може стати відправною точкою (однак зовсім не панацеєю!) для вирішення багатьох базових проблем держави.

Слід згадати, що кожна зміна Конституції від часу її прийняття в 1996 році фіксувала певний консенсус політичних еліт. І навряд чи відображала настрої громадян країни, адже жодного разу з ними про це не радились.

У розпал Помаранчевої революції 2004 року зміни до Конституції стали наслідком компромісу між чинною владою та її опонентами і перетворили Україну на парламентсько-президентську державу. Повноваження Президента були обмежені, тоді як парламенту й уряду – значно розширені. Це породило низку суперечностей і навіть конфліктів між різними гілками влади. Врешті в 2010 році Віктор Янукович через Конституційний Суд і ручну більшість у парламенті скасував зміни, повернувши собі розширені повноваження. 21 лютого 2014 року, після втечі Януковича, Верховна Рада України прийняла закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України», відновивши дію Конституції зразка 2004 року.

Жодна з цих змін не вплинула позитивно ні на виконання Конституції, ні на діяльність державної машини. Сьогодні ж протиріччя й конфлікти між різними гілками влади, громадянським суспільством та державним апаратом, корумпованість і невідповідність сучасним реаліям армії чиновників, зрештою, війна з Росією ще більше оголили проблеми, відповіддю на які й справді може бути зміна Конституції. Оскільки країна входить у період передвиборчих потрясінь, у багатьох політиків з’явилася спокуса використати ці протиріччя у передвиборчій кампанії. Адже зміна Конституції – це проста відповідь для виборців, які здебільшого не хочуть слухати про довгострокові плани і програми економічного зростання на 2-3% ВВП на рік.

Косметичні пропозиції від Президента

У перший день нової сесії Верховної Ради Президент України вніс заздалегідь анонсований проект змін до Конституції України.

Законопроект передбачає закріплення європейського та євроатлантичного курсу України в преамбулі Конституції та в статтях 85, 102 і 116, які визначають сферу відповідальності Президента, Кабінету Міністрів та Верховної Ради. Серед змін – і заборона базування Чорноморського флоту Росії в Криму.

20 вересня 321 народний депутат, відповідно до процедури, скерували проект змін до Конституційного Суду. Якщо висновки суду будуть позитивними, обранці зможуть повернутися до розгляду змін до Конституції вже у наступному році.

Така ініціатива свідчить про те, що Банкова остаточно визначилася з іміджем Порошенка – кандидата у Президенти – та загальною стратегією кампанії. Чинний глава держави буде позиціонуватися як «найбільший та особистий ворог Кремля». Всі інші основні кандидати будуть означені або як «агенти Путіна», або як ті, у кого забракне сил, уміння чи інших якостей, щоб протистояти агресору. Відтак, голосування на виборах за іншого кандидата, окрім Порошенка, за такою логікою – опосередковане підігрування путінському режиму. Кампанія на протиставленні – єдиний вихід для кандидата з не найбільшою підтримкою та високим антирейтингом. Рекламні біг-борди про церкву, армію та мову, які з середини літа почали з’являтися по Україні, також дають змогу окреслити основні цільові групи, на які будуть скеровані меседжі кандидата. Це прозахідний, патріотично налаштований електорат Заходу і Центру України. При цьому така політика опосередковано мобілізовує електорат найбільш бажаного для Порошенка опонента в імовірному другому турі – представника виборців південно-східного регіону – Вадима Рабіновича чи Юрія Бойка.

Крім цього, такий хід нав’язує всім іншим опонентам – у першу чергу Тимошенко та Гриценку – заздалегідь невигідну для обох потребу встрявати в дискусію про війну, армію та НАТО.

Водночас така ініціатива Президента доволі сумнівна з погляду ефективності і навряд чи реально наблизить Україну до європейської спільноти і НАТО. Адже набуття членства в обох інституціях – дуже віддалена перспектива, і залежить вона зовсім не від політичних декларацій. Крім того, як справедливо зауважив філософ Сергій Дацюк, такі зміни до Конституції суттєво звужують стратегічні можливості України в довгостроковій перспективі, нівелюючи значення Основного закону країни.

Новий курс Тимошенко на кардинальні зміни

Якщо ініціативи Порошенка у найгіршому разі можуть виявитися просто недієвими, то процес, який ініціювала Тимошенко, може призвести до драматичніших наслідків.

15 червня, під час Форуму «Новий курс України», ініціатором та модератором якого була Юлія Тимошенко, політик заявила про намір повністю переписати Конституцію, докорінно змінивши при цьому державний устрій країни.

Через місяць політик деталізувала: «Сьогодні команда з понад 60 експертів, конституціоналістів, політологів, політиків, які є частиною інтелекту нашої країни, вже працюють над текстом».

Хоча детальних змін до Конституції від Тимошенко (втім, як і переліку експертів, які над ними працюють) немає, уже відомо, що, відповідно до цих планів, Україна має стати унітарною республікою з парламентською формою правління «канцлерського типу». Також планується ввести пропорційну виборчу систему за відкритими регіональними списками у два тури. Це дасть змогу партії-переможниці самостійно формувати уряд, отримавши після виборів просту більшість у парламенті. Тобто партія, що займає перше місце на виборах, отримує 226 голосів у парламенті. Натомість опозиції буде надано можливість самостійно формувати керівництво комітетів і створювати тимчасові слідчі комісії з проблемних питань. Крім того, ініціатори нового суспільного договору та нової Конституції пропонують знизити прохідний бар’єр до парламенту до 2%.

Найбільшої критики серед конституційних ініціатив Тимошенко зазнала пропозиція перенесення фактичного осердя влади у парламент. З огляду на значне зростання рейтингів таких реваншистських політичних сил, як «Опозиційний блок» Бойка-Ахметова та «За життя» Мураєва-Медведчука, новий парламент після 2019 року буде більш проросійським. І якщо внаслідок реформи імені Тимошенко він ще й отримає право формувати виконавчу владу, то загальний вектор розвитку країни може розвернутися на 180 градусів у бік Кремля.

Адепти швидких і рішучих змін суспільного порядку дуже спритно об’єднали опонентів під загальним ярликом «архаїзатори», що є банальною і не зовсім чесною підміною понять у навколонауковій дискусії про надзвичайно прагматичні речі.

Частина «політичних» (тобто розрахованих на широкі верстви населення, а не на інтелектуалів) аргументів апелюють до, на мою думку, суто стилістичного звороту про те, що, на відміну від конституцій США чи Франції, Конституція України була ухвалена Верховною Радою від імені народу, а не безпосередньо самим народом як суб’єктом. Адже стаття 5 Конституції чітко стверджує, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».

Прикметно, що два найвідоміших учасники групи експертів із розробки нової конституції – Дацюк і Матвієнко – практично синхронно виступили з нищівною критикою ініціативи Банкової щодо внесення змін у Конституцію про ЄС та НАТО. І їхні зауваження (звичайно ж, у кожного – з власними конотаціями та акцентами) надто вже перегукуються з подібними аргументами партійних спікерів «Батьківщини».

Потенційну небезпеку задумів Тимошенко дещо врівноважують закономірні сумніви у щирості намірів кандидатки реалізувати ці плани. І справді, зважаючи на політичну біографію Юлії Тимошенко, складно припустити, що вона готова поділитися хоча б дещицею влади з будь-ким.

Водночас широкий суспільний дискурс навколо питань змін до Конституції дає можливість Тимошенко суттєво тиснути на новообраного Президента у разі програшу, а також – що важливіше! – дозволить ініціювати об’єднавчі процеси навколо своєї партії в парламенті-2019. Сьогодні ж широке суспільне обговорення ініціативи Тимошенко – це вивірений політтехнологічний хід, який дає їй шанс неабияк розширити електоральне поле. В умовах значного антирейтингу навіть 1-2% додаткових голосів від інтелектуалів, які повірять у наміри кандидатки, можуть стати вирішальними.

Натомість подібні ініціативи партії Ляшка чи кандидата в Президенти Сергія Тарути – це, швидше, данина політичній моді. Зміни до Конституції стають необхідним атрибутом президентської передвиборчої кампанії. І не можна сказати, що політизація справді важливого й необхідного процесу йде йому на користь. Адже наявність елементів змін до Конституції – навіть найправильніших і найадекватніших – у передвиборчій програмі кандидата автоматично скорочує довіру до такої ініціативи на користь прихильників інших кандидатів у президенти. Відповідно, зміни до Конституції для України, а не «під кандидата», стають ще менш імовірними, ніж до виборів.

Віктор Біщук

Share Button

Також перегляньте

Fot. naszvybir.pl

Не сприймаймо злочинців як жертв

Перш, ніж розпочати широкомасштабну війну проти України, Росія вкладала величезні кошти в інформаційну війну проти …