Приховані ігри кандидатів

Кандидати-спойлери, радикалізація передвиборчих гасел і жорстка поляризація виборців. Такі основні прикмети гри на «низьких» відсотках основних кандидатів у Президенти України.

Фактично, виборча кампанія в Україні стартувала наприкінці липня, коли команда Юлії Тимошенко презентувала «Новий економічний курс». Станом на початок жовтня про бажання висунути свою кандидатуру оголосило трохи більше десяти політиків. Очікується, що до формального старту кампанії їх коло розшириться до трьох-чотирьох десятків.

Однак варто розуміти, що справді президентською ця виборча кампанія буде лише для трьох, можливо, чотирьох кандидатів. Для всіх інших вибори Президента України – це можливість наростити політичний капітал під парламентські вибори, вдало стартувати у великій українській політиці, або ж просто заробити гроші. Але принаймні для трьох кандидатів майбутні вибори стануть вирішальним етапом у їхній політичний кар’єрі. Мова перш за все про чинного Президента Петра Порошенка, незмінного фаворита президентських рейтингів Юлію Тимошенко та умовного кандидата від Сходу України, а точніше – представника виборців, що раніше голосували за висуванців Партії Регіонів. На консолідацію цього електорату сьогодні претендують Юрій Бойко або Вадим Рабинович. Саме між ними розгорнеться найзапекліша боротьба, в якій особливе місце заготовлене для не зовсім чесних і прозорих стратегій, спрямованих на пониження рейтингу конкурентів.

Основні кандидати вже визначилися і з офіційними стратегіями, і з контрзаходами проти суперників. Якщо офіційні гасла виголошуватимуть самі кандидати, то для «сірих» стратегій будуть залучені «дружні» кандидати, тіньові штаби і другорядні спікери.

Петро Порошенко: не Томосом єдиним

Схоже, після осінніх замірів рейтингів у команді Петра Порошенка остаточно змирилися з тим, що в другому турі виборів чинному Президенту доведеться зустрітися з Юлією Тимошенко. До того на Банковій намагалися дотримуватись умовно робочої версії про підтягування єдиного кандидата, якого Порошенко гарантовано перемагав би в другому турі виборів, – Юрія Бойка. Однак нездатність колишніх регіоналів (а точніше – їхніх спонсорів) домовитися між собою під «лагідним» управлінням Банкової суттєво знижує шанси на реалізацію такого сценарію. Відтак, основним, найбільш імовірним і найбільш небезпечним конкурентом для чинного Президента залишається саме Тимошенко.

Петро Порошенко. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Основний рецепт протидії цьому супернику, на думку політтехнологів Банкової, яких очолює народний депутат і давній соратник Президента Ігор Гринів, – у чіткому позиціонуванні Петра Порошенка як єдиного прозахідного патріотичного кандидата. Така лінія, звичайно ж, звужує його електоральну базу, однак дозволяє «зібрати» власну цільову аудиторію й відсіяти всі інші. Починаючи з літа 2018 року, риторика Президента стає все більш патріотичною. Замість перерізання стрічок та відкриття шкіл Президент обіцяє «десятиріччя української мови» й відвідує у Львові презентацію книги Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука). Томос на створення помісної церкви, закон про мови, розрив договору про дружбу з Росією, підкреслено агресивна риторика стосовно Путіна, ініціатива щодо закріплення в Конституції намірів вступу в ЄС та НАТО – навряд чи такі кроки додадуть Порошенкові популярності на Сході чи Півдні України. Однак можуть принести голоси тих, хто вагається на Заході чи в Центрі. Зрештою, рекламні площини з невибагливими гаслами про армію, мову і віру, що почали з’являтися по всій Україні в другій половині літа, чітко окреслюють стратегію Президента. Так само, як і цільову аудиторію, на яку ці гасла спрямовані.

У результаті виборцям буде запропоновано вибір між «можливо неідеальним», але патріотичним Порошенком і іншими кандидатами – «ставлениками Москви». Команда чинного Президента намагається «застовпити» усі чутливі для патріотично налаштованого електорату теми: церква, мова, армія тощо. Іншим учасникам перегонів залишається або ігнорувати ці теми, або ж іти у фарватері інформаційної політики Банкової. Тому економічні ініціативи Тимошенко не особливо небезпечні для стратегії Порошенка, адже наразі ці політики апелюють до абсолютно різних верств виборців.

Поділяй і… вигравай!

Зворотна сторона такої стратегії – різка поляризація кандидатів і, відповідно, їхніх виборців. У відчайдушній ситуації, в якій перебуває Президент (недостатня підтримка виборців, найвищий серед топ-політиків рівень антирейтингу), виходом може бути лише «гра на негативі» та максимальне пониження рейтингів основного конкурента. Якщо технологам Порошенка не вдалося вивести в другий тур проросійського кандидата, вони намагатимуться максимально заштовхнути в цю нішу Тимошенко. Представники політичної сили Президента не втрачають жодної нагоди, щоб не нагадати виборцям про приязні зустрічі Тимошенко з Путіним, чи звинуватити лідера «Батьківщини» (у більшості випадків – небезпідставно) у зв’язках з агресором.

Така тактика неодмінно призведе до зростання градуса напруги на політичній арені та максимальної поляризації виборців. Адже будується вона на апелюванні до емоцій, а не до логіки.

Звісно ж, зіграють свою роль і технічні або умовно технічні кандидати, висування яких має розмити електорат Тимошенко. Хоча в нинішній ситуації це технологія першого туру виборів. Окрім дрібних кандидатів та політичних проектів (які, треба зауважити, не виправдали сподівань і витрачених коштів), найбільшу небезпеку для Тимошенко мав би становити гіпотетичний об’єднаний кандидат від «дуету» Гриценко-Садовий. Опозиційний кандидат із радикальною риторикою й дієвими партійними структурами по всій Україні міг би забрати у Тимошенко кілька відсотків голосів, які могли б стати вирішальними для проходження в другий тур. Це зрозуміли і в штабі Тимошенко, тому в останні місяці критика Гриценка з боку оточення Тимошенко була не меншою (якщо не більшою), аніж із Банкової.

Не дочекавшись згоди від лідера «Громадянської позиції» Андрій Садовий оголосив про об’єднання зусиль з партією  «Демократичний альянс» Василя Гацька. Однак, зважаючи на рейтинги обох політсил та їх лідерів, йдеться швидше про спільний похід на парламентські вибори. Такий союз є ситуативно взаємовигідним, оскільки «Самопоміч» нещодавно втратила потужну столичну організацію партії, натомість в «Демальянсу» загалом слабко розвинуті структури в регіонах, окрім Київської області.

Однак, найімовірніше, боротьба в другому турі все ж точитиметься між чинним Президентом та екс-прем’єр-міністром. Тому питання технічних кандидатів вже не настільки актуальне. Всі вони залишені напризволяще й більше турбуються про те, як «донести» особисті рейтинги до старту парламентської виборчої кампанії.

Юлія Тимошенко: все для перемоги

Натомість політичні «страхи» «Батьківщини» та її лідера полягають в іншому. Маючи достатньо високий негативний рейтинг, Юлія Тимошенко опинилася в ситуації, коли прогнозованих голосів для гарантованої перемоги недостатньо. А взяти додаткові – ніде. Саме тому команда Тимошенко наважилась на доволі ризикований і навіть авантюрний крок – винесення на широке обговорення радикальних змін у системі державного управління. І 3D-принтери, і блокчейн-технології на службі в бюрократів, і канцлерська республіка – все це намагання Тимошенко знайти нового виборця серед середнього класу та інтелектуалів. Спроба, слід визнати, доволі ризикована, адже це найбільш невдячний виборець, який і на вибори рідко ходить, оскільки давно зрозумів, що від держави йому годі чекати чогось надзвичайного. Тим більше, що навіть побіжний аналіз «нового курсу» від Тимошенко виявив у ньому велику кількість ляпів та помилок.

Викликають сумніви й політичні інструменти, які пропонує впровадити Тимошенко: від двотурових парламентських виборів – до фактичного скасування посади Президента. Відтак виникають обґрунтовані підозри щодо щирості намірів кандидатки імплементувати весь запропонований масив змін у разі її обрання. Зайве говорити, що, відповідно до Конституції, економічні й фінансові питання – не в компетенції Президента. Однак цей фактор ніколи не зупиняв жодного з українських президентів.

Юлія Тимошенко. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Кандидатка від «Батьківщини» намагається не встрявати в теми, які їй нав’язують опоненти, – щодо церкви, мови чи історичної пам’яті, – оскільки це не ті сфери, які можуть додати їй підтримки. Діалог зі своєю аудиторією плюс намагання вийти на нові електоральні поля – ось основне завдання Тимошенко. Натомість критикою опонентів займаються соратники Тимошенко.

Звісно, кожна виборча кампанія – особливо в Україні – набагато багатогранніша і драматичніша. Однак описані схеми є ключовими у боротьбі двох кандидатів за посаду Президента. І навіть кілька відсотків, отриманих або (ще ліпше) «відбитих» у опонента, можуть стати вирішальними у цій великій грі на пониження.

Віктор Біщук