понеділок, 20 Травень, 2019
pluken
Головна / Новини / Життя біля лінії фронту
Крайній блокпост українського війська в Пісках, поруйновані будівлі поруч та монумент українським бійцям. / Фото Ігоря Тимоця.
Крайній блокпост українського війська в Пісках, поруйновані будівлі поруч та монумент українським бійцям. / Фото Ігоря Тимоця.

Життя біля лінії фронту

Share Button

Триває проект «Команди для України» і чеської організації «Гуманітарна допомога для України». Волонтери відвідали дитсадок та першокласників у селах Нетайлово і Первомайськ, що біля Авдіївки. Також завітали до солдатів на передовій у Пісках, під Донецьком. Учителі показували сліди від куль у школі та ями, що їх ще в 2014 році залишила артилерія та терористи так званої “ДНР”. У Покровську провели тренінг з кібербезпеки, на який прийшло близько 20 підлітків. Волонтери з Чехії, Словаччини, Польщі та України їздять прифронтовими районами Донбасу, роздають подарунки дітям і гуманітарну допомогу солдатам.

Школи прифронтової зони

У школах Нетайлово та Первомайська – коштом ООН і міжнародних організацій частково проведені ремонти, є проектори та інша техніка. На стінах багато проукраїнських плакатів. Учителі та діти були зворушені візитом гостей.

Учителька Христина зі школи в Нетайлово розповідає, що це вперше цього навчального року до них приїхали гості з подарунками. Тим паче, каже, давно не приїздили так здалеку – з Чехії чи Словаччини.

Інша вчителька, Світлана, показує в приміщенні сліди від куль на стінах. Це  «пам’ятка» з 2014 року, коли в школі розташувався підрозділ сепаратистів. За її словами, сепаратисти виганяли місцевих із підвалу під час обстрілів, поставили артилерію біля школи і вели з неї вогонь. Через вогонь у відповідь – будівля постраждала. Серед бойовиків місцевих не було й поводилися вони брутально.

«Я їх просила, хлопці, йдіть звідси, це все-таки школа, – єдине, що в нас є в селі. Але з ними без сенсу говорити», – каже Світлана.

У селах де-не-де працюють люди на городах, лагодять щось по господарству. Попри те, що можна ще побачити прошиті осколками чи кулями паркани та доми з вибитими шибками, багато відновлених. Господарі ведуть роботи. Але є й занепалі, порослі бур’яном, зруйновані невідомо-чим хати – часом чи війною.

На полях зібрано більшість урожаю. Лише почорнілі соняхи стоять із важко похиленими до землі головами на полях. Вантажівки їздять із зібраним урожаєм. А за кілька кілометрів далі, край дороги, – попередження про міни.

Беруть допомогу і кажуть: «Щоб ви здохли, укри!»

Запитую командира цивільно-військового співробітництва (поширена назва «ціміки», від англійської абревіатури CIMIC – Polukr.net) Авдіївки Олександра Луцевята, чи багато місцевих погано ставиться до українських військових. Він каже, що ті, хто проти, переважно не виказують своєї думки. Ці люди, за його словами, живуть в інформаційному вакуумі, ніколи не були за межами свого регіону, тому легко піддаються на російську пропаганду. Луцевят каже, що українська армія будує позитивний імідж на конкретній допомозі жителям. Проте є такі місцеві, які приймають допомогу, а за спиною можна почути: «Щоб ви здохли, укри!». За словами командира, серед тих місцевих, хто був під окупацією та відчув наслідки бойових дій, менше прихильників так званої “ДНР”, ніж в інших районах Донбасу.

«Ті з місцевих, чиє життя залежить від нас, ставляться більш ніж дуже гарно, – каже Олександр Луцевят. – Коли до них одного тижня не приїдеш, то починається паніка. Вони думають, чи раптом щось не сталося. У нас в зоні відповідальності є населені пункти, де життя безпосередньо залежить від військових – вони приносять воду, хліб, тушонку. Усе, що потрібно для життя. Там люди невиїзні. Дорога, якою вони колись користувалися, – під обстрілом і в жахливому стані, бо розбита важким транспортом. Добратися туди вкрай важко і небезпечно».

«Зараз багато з тих, хто організовував референдум за так звану “ДНР”, зайняли активну проукраїнську позицію, – продовжує Олександр Луцевят. – Не знаю, чи вони змінили думку, чи просто пристосувалися до нових реалій життя. Ці люди нас бояться і не сприймають як захисників. Але якщо хтось хоче агітувати за Росію, то часто саме населення допомагає нам таких виявити, тому що навчене гірким досвідом окупації. Ці люди сиділи без світла і хліба у підвалах під обстрілами. Якщо в селах тривалий час спокійно, то люди звикають до мирного життя, тож як тільки бойові дії активізуються  й починаються прильоти, то в них починається паніка».

Блокпост під мостом у Пісках

Далі волонтери завітали на блокпост під мостом до бійців у Пісках. Це вже об’їзна Донецька. Там максимальні заходи безпеки – триматися групи, слухати наказів військових. Біля дороги – зруйновані будинки, спалений магазин, у згарищі – нерозірвана міна. Тут тривалий час йшли жорстокі бої.

Військові кажуть, що коли опаде листя, то буде видно вежі Донецького аеропорту. В далечині помітні вежі однієї з фабрик Донецька. Військові жартують, що можемо помахати рукою сепаратистам, бо вони, напевно, нас бачать у біноклі.

«Те, що в Пісках тривалий час більш-менш безпечно – цілковита заслуга Збройних сил України, – каже Олександр Луцевят. – Наші хлопці зайняли дальші рубежі від села, тому дрібна артилерія більше сюди не долітає. Крупний калібр долетить, але їх вистріли практично не приховати».

Далі на дорозі, під селом Нетайлово, – чорна випалена яма, поруч монумент. На цьому місці згорів танк із українськими бійцями, які прикривали відступ побратимів. Цього року, на День Незалежності, там відкрили меморіал.

14 вересня 2014 року екіпаж українського танка потрапив у засідку. Росіяни розстріляли бойову машину, загинуло 6 українських захисників. Танк цього року забрали в Покровськ, там він стане частиною музейних експонатів із війни.

Під «Промзною» досі «гаряче»

Перед в’їздом у найбільш «гарчу» частину Авдіївки, «Промзону», – монумент загиблим тут українським воїнам. Зокрема, заступникові командира батальйону бригади «Чорних запорожців» Андрію Кізило, який загинув поблизу. Поруч із кам’яною плитою та хрестом сотні осколків від різних снарядів, які сюди прилітали. Також тут автентичні згорілі башта танка, автобус та рештки БТРа. А ще відновлений бліндаж, в якому ховалися свого часу бійці 72-ої бригади.

Поруч блокпост українських військових і вдалині регулярно чути звуки боїв. Ледь не щодня на «Промці» ранять чи гине хтось з українських військових. За цю частину міста загинули понад 70 українських бійців.

Поруч меморіалу поруйновані будинки. Проте вже за сотню метрів починається життя – як і по всій лінії фронту, люди, незважаючи на війну, щось роблять по господарству, ходять по справах. Життя триває.

Ігор Тимоць.

Share Button

Також перегляньте

Фото: kmu.gov.ua

Прем’єр-міністр Гройсман іде у відставку

Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман вирішив подати у відставку. Про це він сказав у своїй заяві …