Міжнародна тимчасова адміністрація на Донбасі: від абстракції – до конкретики

Що ближче Україна підходить до виборів 2019 року, то частіше чуємо від політиків про плани порятунку і миру для нашої держави. Насправді ці плани й стратегії створені лише для одного – заманити електорат нездійсненними обіцянками. Натомість політизація теми шкодить самому процесові конфліктного регулювання. Українська влада має винести тему реінтеграції Донбасу та Криму «за дужки» електорального дискурсу – спекулювати на ній сьогодні не етично. Натомість потрібен єдиний план або бодай позиція держави, що саме робити та як рухатись у питанні повернення окупованих територій. Окрім цього, потрібен консенсус щодо червоних ліній та компромісних напрямків для уникнення розгляду питання в контексті «зрада/перемога».

Вже очевидно, що нинішнє російсько-українське протистояння має довгостроковий характер. На відміну від російської риторики, яка представляє події на Донбасі як громадянську війну, йдеться саме про російсько-український конфлікт, інспірований Росією з метою не допустити європейського та євроатлантичного розвитку України, остаточно закріпити її у своїй сфері впливу.

З цією метою Росія в 2014 році ситуативно використовувала протестну аудиторію Сходу і Півдня України, обробивши її за допомогою пропаганди, що зводилась до обіцянок економічного процвітання регіонів. Насправді ж Москва, використовуючи «зелених чоловічків», підготовлених агентів і місцевий проросійський елемент, здійснила акт збройної агресії в Україні. Примітним є небажання жителів окупованих територій захищати фейкові цінності, що найяскравіше проявляється у відмові проходити військову службу в 1-му і 2-му армійських корпусах окупаційних сил РФ. Мета ж Росії – «замісити» цей конфлікт на крові місцевих жителів, спрямувати Україну шляхом братовбивчої війни.

Сьогодні, на четвертий рік протистояння, вже зрозуміло, що ці плани Москви провалилися. Конфлікт має цілком штучний характер, його намагаються актуалізувати за допомогою таких надуманих страхів, як переслідування за використання російської мови, а єдині, хто зацікавлені в його продовженні, – так звані «нові» донецькі й луганські еліти, що розбагатіли на грабунках під «дахом» ФСБ РФ. Конфлікт підтримується виключно завдяки поставкам зброї, найманців, фінансування і прямого воєнного управління незаконними збройними формуваннями на Донбасі з боку Росії. Більшість населення окупованих регіонів втомилося від війни, постійної напруги, невизначеності, відсутності майбутнього. Зважаючи на це, перспективи запровадження Миротворчої місії ООН у форматі Міжнародної тимчасової (перехідної) адміністрації (далі – МТА) як інструмента мирного врегулювання знайдуть безумовну підтримку і розуміння серед населення окупованих територій.

Що ж до України, то Київ розглядає Миротворчу місію ООН у форматі МТА як єдино прийнятний інструмент мирного врегулювання, де використання цивільного персоналу країн-гарантів Будапештського меморандуму найбільше сприятиме примиренню. На відміну від Балкан та Південного Кавказу, воно, в основному, полягатиме у простому подоланні жителями регіону посттравматичного синдрому.

Головне завдання МТА на початковому етапі – не допустити «заморожування» конфлікту, що збереже конфліктогенний потенціал і напругу в суспільстві. При визначенні мандата МТА потрібно заздалегідь окреслити супутні ризики, зокрема опір представників квазідержавних утворень «ДНР» і «ЛНР», загрозу провокацій і військових зіткнень між збройними формуваннями «ДНР»/«ЛНР» і миротворцями.

Коли йдеться про критичні й чуттєві для України червоні лінії, у контексті дискусії про реалістичність запуску МТА на окупованих територіях треба враховувати таке:

1. Головна мета України – відновлення територіальної цілісності України станом на березень 2014 року, неприпустимість федералізації держави.

2. Для Києва абсолютно неприпустимий торг «Донбас за Крим»: статус невизнання незаконної анексії Криму РФ в 2014 році не прив’язаний і не може бути компенсований за рахунок прогресу у врегулюванні конфлікту на Донбасі.

3) До складу миротворчої місії (військового та поліцейського компонентів) не можуть входити представники держави-агресора – Росії, а також їхні союзники й проксі (Білорусь, Вірменія, меншою мірою Казахстан).

4) В процесі впровадження МТА неприпустима участь керівників квазідержавних формувань «ДНР» і «ЛНР».

5) Проведення місцевих виборів відбувається виключно за українським законодавством.

6) Політичне регулювання на Донбасі не впливає на європейський і євроатлантичний курс України, кінцевою метою якого є членство в ЄС і НАТО.

Водночас, існує простір для компромісних рішень. Це зокрема:

1) надання тимчасового спеціального статусу окупованим районам Донбасу на час проведення Миротворчої місії ООН та подальшого постконфліктного регулювання (але не більше, ніж на 10 років).

2) відновлення прикордонного контролю над непідконтрольною ділянкою російсько-українського кордону представниками Миротворчої місії ООН (в присутності українських прикордонників);

3) амністія: закони про «колабораціонізм» і «прощення» повинні містити максимально лояльні норми щодо місцевого населення, яке стало заручником конфлікту. Всі злочини, які були скоєні членами незаконних збройних формувань на окупованій території на ґрунті політичної, етнічної, релігійної неприязні, військові злочини чи злочини проти людяності будуть передані для розгляду військовим кримінальним трибуналом ООН, який повинен бути створений окремо;

4) соціально-економічне відновлення відбувається за рахунок фінансових вкладень зацікавлених держав, перш за все – держав-гарантів Будапештського меморандуму. Представники Росії можуть входити до складу установ громадянського та економічного управління МВА, проте їхня присутність у будь-якому з цих органів управління має бути чітко нормованою.

Перетворити МТА на реальність можна за умови повної деполітизації проекту у внутрішньоукраїнському інформаційному та політичному полі. Водночас потрібна конструктивна позиція Росії, якої можна досягти через сукупний тиск міжнародних гравців, втягування Москви в гру під назвою «Примирення на Донбасі». Але чи зможе нинішнє дипломатичне керівництво України грати в цю гру за своїми правилами? Або доведеться вчити чужі?

Валерій Кравченко