Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
У Львові презентували книжку польської журналістки Ізи Хруслінської «Розмови про Україну». Це книга-інтерв’ю з українським істориком Ярославом Грицаком про вплив історії на події в Україні в останні десятиліття. Особливу увагу приділено відносинам України з поляками, росіянами та євреями. У книжці багато думок історика про історичний вимір проблем в Україні, викликів для країни, і про те, наскільки знання історії допомагають зрозуміти майбутні сценарії розвитку подій.
Доктрина Гедройця як база польської східної політики: «Львів – український»
«Іза походить з покоління журналу «Культура», знала особисто Єжи Гедройця – головного редактора цього культового часопису, – представив авторку Грицак. – «Культуру» після Другої світової війни видавала в Парижі польська еміграція. Цей журнал мав винятково важливе значення для східної політики постсоціалістичної Польщі. Зокрема, для польсько-українських відносин. Свого часу Гедройць зробив дуже важливу заяву, яку сприйняла посткомуністична Польща: «Задля добра Польщі мусимо визнати, що Львів – український, а Вільно – литовське». За ці слова Гедройця сильно не любили як в комуністичній Польщі, бо ніколи не був комуністом, так і польська діаспора, бо вважала його зрадником. Проте через 30 років після того, як Гедройць вперше сказав ці слова, в Польщі почалася «Солідарність». Еліта руху виховувалася на ідеях Гедройця. Вона прийняла ці тези як базу для політики Польщі на сході».
«Ще одна важлива частина концепції Гедройця, яку прийняла сучасна Польща: немає незалежної Польщі без незалежної України, – продовжила думку Хруслінська. – Іще одна – реформа закону польськості. Це означає, що поляки якнайшвидше мають переосмислити підхід до України, Литви і Білорусі. Тобто позбавитися залишків імперського мислення щодо територій, які колись були в Другій Речі Посполитій. Ці речі в сучасній польській політиці вдалися частково. У Польщі залишилося не мале середовище, яке має такі комплекси. Це середовище зараз має голос. Але в Україні слід знати, що в Польщі зараз лише частина суспільства підтримує такі думки, як і чинну владу, яка їх транслює. Бо Польща зараз дуже розділена. Існує щонайменше дві Польщі. У Польщі близько 40% тих, хто підтримує нинішню владу, близько 40% тих, хто проти, і близько 20% тих, кому це байдуже. Від 2015 року змінилося ставлення Варшави не до Києва, а до всіх сусідів».
Грицак: «Це історія в таблетці швидкої дії»
Книга вперше була видана польською у 2009 році. Позаяк польське видання вийшло майже 10 років тому, то багато чого у книзі Грицак переписав. Зокрема, з’явився розділ про розвиток подій за останні 10 років.
«У книзі хотіла пояснити для польського читача, що важливого в Україні ми в Польщі не розуміємо, – розповіла Хруслінська. – Книжка стала популярною. Формат «розмов» у нас популярний. Одне видання цього жанру заміняє багато книг. У розмовах розкривається багато тез, замість яких потрібно було б писати цілі томи».
«Ця книга – історія в таблетці швидкої дії, – додав Грицак. – Ти її можеш легко ковтнути і засвоїти. Це мобільний жанр, коли можеш читати з будь-якої сторінки. Польське видання книги було в кишеньковому форматі. На жаль, українське ні. Спочатку не хотів, щоб книжка виходила українською. Розумів, що розмови були в 2007–2008 роках, тому вона застаріла. Зараз уже немає тої України, що була 10 років тому. Мусив книгу переписати. Між польською і українською версіями – велика відмінність. До кожного розділу написав постскриптум – що сталося за 10 років, де я був наївний і помилявся, а що можна розвинути. Дописав розділ, де пробую зрозуміти, що сталося за 10 років. Ця книга допомагає зрозуміти, як українці змінилися за 10 років».
Грицак розповів, що для нього ця книга, «як індульгенція»: «За останні 10 років я не написав жодної серйозної історичної книги. Ми живемо в надто бурхливий час, тож писати серйозні історичні праці ніколи і без сенсу. В Україні за понад 10 років сталося два майдани і війна з Росією. Тому перейшов на блоги. Єдине, що зараз хочу видати – дуже коротку історію України. У цій книзі Іза витягнула з мене кілька книг. Ця книжка розмов зараз радше для тих в Україні, хто для себе заново відкриває нашу країну. Вона швидше для жителів сходу країни. Люблю зараз їздити на південь і схід України. Коли зустрічаюся з жителями Донбасу, то вони мене питають, що їм читати з історії України. Я їм Ореста Субтельного порадити не можу, бо це груба академічна книжка. Їм потрібно щось, що можна швидко почитати в поїзді, що актуальне до теперішніх подій. Живемо в швидкі часи і їм треба такий самий продукт з історії».
Хруслінська: «Підхід Гейдройця – зробімо все, щоб трагічна історія ніколи не повторилася»
Щодо питання Polukr.net, чи відійшла сучасна влада Польщі від концепції Гедройця в східній політиці, Хруслінська відповіла: «Зараз у дискусії між Польщею і Україною домінує конфлікт 1939–1947 років і події на Волині. Підхід Гедройця до складної і болючої українсько-польської історії був – не забуваймо про трагічне минуле, але робімо так, щоб трагічна історія не ділила нас, а допомагала зрозуміти, чому в нас була жорстока, драматична спільна історія, і робімо все, щоб це ніколи не повторилося. Задля цього маємо зрозуміти, що сталося і чому. Це повинно допомогти обом народам перейти на якісно вищий рівень. Ідея Гедройця передбачала, що обидва наші народи мають щиро хотіти бути партнерами, рівними. Цього підходу немає в нинішній польській політиці. Навпаки, у Варшаві щодо сходу зараз є домінування історії над раціональністю».
«Відхід від ідей Гедройця відбувся ще в часи прем’єра Дональда Туска в 2009–2010 роках, – продовжила Хруслінська. – Тоді була думка, що ми вже втілили ідеї Гедройця, що слід придумати щось нове в східній політиці. Мовляв, живемо в інші часи, в інших геополітичних обставинах. Потім стався 2013 рік, Революція гідності, війна в Україні, прихід «Закону і справедливості» в Польщі. Раптом виявилося, що в нас немає жодної кращої концепції, ніж Гедройцева. У нинішньої влади Польщі немає жодної концепції щодо сходу. Є внутрішня політика, яка втілюється завдяки зовнішній».
Грицак не погодився і сказав, що нинішня польська влада не відійшла від ідей Гедройця, але втілює їх на мінімально пристойному рівні: «Те, про що каже Іза, – концепція-максимум Гедройця. Концепція-мінімум його бачення східної політики Польщі – визнання, що Львів українське місто. Допоки жоден поважний польський політик не поставив під сумнів цей факт, то концепція Гедройця діє на мінімально пристойному рівні, який не можна переходити».
Довідка
Іза Хруслінська – польська журналістка, авторка статей і книг, присвячених Україні, українсько-польським відносинам. Авторка книг-розмов з українськими інтелектуалами.
Навчалася педагогіці у Варшавському університеті, а також в паризькому Національному інституті східних мов і цивілізацій. Дописує до польських та українських видань. У 2007–2008 роках була координатором плану дій Ради Європи та ЄС щодо українських мас-медіа. Має відзнаку Президента України до 25 років незалежності України (2016 рік) за вагомий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, популяризацію її історичної спадщини і сучасних надбань.
Ярослав Грицак – український історик і публіцист. Доктор історичних наук, професор Українського католицького університету. Директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка, гість-професор Центральноєвропейського університету у Будапешті, перший віце-президент Міжнародної асоціації україністів. У 1996 році захистив дисертацію «Формування модерної української нації: історіографія та історіософія проблеми». Має понад 500 наукових публікацій на історичні теми. Відомий публіцистичними творами.
У 2014–2015 роках – член Конкурсної комісії, до повноважень якої входить висунення кандидатур на посаду директора Національного антикорупційного бюро України. Призначений за квотою Президента України.
Ігор Тимоць
