Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Мюнхенська безпекова конференція сьогодні є найбільшим та найпрестижнішим експертним форумом у Європі, що вивчає поточні виклики та загрози, а також ширший стратегічний контекст та архітектоніку міжнародних відносин. Саме з мюнхенської промови Володимира Путіна в 2007 році ведеться відлік російського ревізіонізму на міжнародній арені.
Неможливо не відзначити цікаву закономірність – Мюнхен 80 років тому вже ставав синонімом зради союзників та цінностей на користь політики умиротворення агресії. Тоді йшла мова про долю Судетів та всієї Чехословаччини перед обличчям агресивного ревізіонізму нацистської Німеччини. Сьогодні йдеться про агресію Росії проти України, що є каталізатором та тригером до великої війни в Європі. Ось тільки самі європейці ладні не помічати цього.
Нинішня тактика умиротворення агресора полягає в намаганні експертів ігнорувати тему України, заміняти її іншими. Наприклад, Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш у своїй промові згадав усі гарячі точки світу, окрім Криму та Донбасу. А сенсаційна доповідь Мюнхенської безпекової конференції взагалі зазначає, що «ключова ревізіоністська сила нині перебуває у Вашингтоні, в Білому домі»! Тобто це не Китай, який посилюється у Південно-Китайському морі та підживлює Північну Корею, будує модель кредитного імперіалізму для досягнення світового економічного лідерства. Й, звісно, не Росія, яка всього-на-всього незаконно анексувала частину території свого сусіда та четвертий рік підтримує грошима, зброєю й військовими фахівцями конфлікт на Донбасі, при цьому не забуваючи вести кібер-війну проти Європи та дестабілізувати політикуми країн Заходу. Ніхто не хоче помічати, що Сирію (як і Донбас) Москва використовує як величезний полігон для випробування новітніх зразків зброї, а її ядерна риторика стає все агресивнішою. У світі є набагато більше проблем, ніж Росія!
Коли говорять про втому від української тематики, варто розуміти, що це не лише втома від повільних реформ чи антиросійських санкцій, які гальмують отримання прибутку європейськими державами. Насамперед йдеться про глобальну імпотенцію чинної системи міжнародної безпеки. За сучасних темпів розвитку національного егоїзму, вже за 10 років не існуватиме такої організації колективної безпеки, як НАТО. Рада Безпеки ООН вже давно перетворилась на майданчик «глибокого занепокоєння», а ОБСЄ – на маніпулятивний інструмент легалізації викривлення фактів. Поточні загрози та виклики, спричинені девіантною поведінкою Росії на міжнародній арені, є безпрецедентними. Жодних рішень, як вирішити кризу в Україні, а особливо стратегічних, немає. Саме тому експерти на Мюнхенській конференцій намагались старанно уникати болісної теми миротворців на Донбасі. А виступ президента України взагалі почули лише найбільш стійкі учасники – він був заключним для першого дня роботи.
Виступ, як завжди, був емоційним та сповненим намагання присоромити безпечних європейців. Петро Порошенко застосував термін «світова гібридна війна» стосовно деструктивних дій РФ. Цілком справедливо, він зробив наголос на тому, що ціль реваншу Росії не Україна, а увесь західний світ. Однак для європейців краще не чути про подібну загрозу та вчергове нагадати про політичну гру і вибори в Україні. Мовляв, ви спочатку розберіться зі своїми чварами, реформами, антикорупційним судом – тоді й подивимося. На жаль, для європейців «тоді» може затягнутись, і буде вже запізно. Діяти потрібно зараз.
Натомість скасування в останній момент зустрічі в «Нормандському форматі» міністром закордонних справ Німеччини через поважну причину (зустріч німецького журналіста, звільненого з турецького полону) свідчить про зворотне. Принаймні ФРН вже не вперше діє в інтересах Росії щодо затягування переговорного процесу, а Франція, здається, взагалі втратила будь-який інтерес, не демонструючи жодної ініціативи. «Нормандський формат» неодмінно помре, навіть якщо його сьогодні тримають у стані штучної коми, як, зрештою, й мінські домовленості. Україна має знаходити нових друзів-посередників та пропонувати нові ефективні підходи для врегулювання ситуації на Донбасі, доки за нас все не вирішать інші, ставлячи Україну перед ультимативним фактом – або сприйняти припис, або залишитись на самоті.
Подібні кроки вже роблять США на двох рівнях – політичному та військовому. Зустрічі Курта Волкера та Владислава Суркова стали регулярними. Останні перемовини в Дубаї навіть завершились на оптимістичній ноті – росіяни та американці спробують разом знайти прийнятну формулу для запуску миротворчої місії на Донбасі. Водночас на військовому рівні ЗМІ анонсували плани зустрічі в Баку командувача Об’єднаними силами НАТО в Європі генерала Кертіса Скапаротті з начальником Генерального штабу Збройних сил Росії генералом Валерієм Герасимовим. Вона мала відбутись 26 січня, проте жодної інформації про зміст дискусії та факт переговорів немає. США готові не лише підтримувати військову міць України «Джавелінами», але й готові до ширшого діалогу з Москвою щодо ключових безпекових питань.
Стратегія національної безпеки США, опублікована наприкінці 2017 року, визначає Росію супротивником США. Однак це не означає, що Вашингтон буде будувати «стіну» та солідаризуватись з Україною, як до того закликає у виступі Петро Порошенко. Якщо для України Росія вже давно стала головним подразником та «віссю зла», то США готові в’язати супротивника переговорами та діалогом. Безапеляційна конфронтація часів холодної війни веде в нікуди, загрожуючи світу ядерною війною. Тому сьогодні єдиний потужний союзник України, якого голова Мюнхенської безпекової конференції Вольфганг Ішингер визначив як ревізіоністську силу (вочевидь, за те, що США більше не хочуть грати роль глобального поліцейського), буде до останнього намагатись знайти компроміс, уникнути ескалації. Подібна поведінка – не замирення агресора та не подвійна гра наших партнерів по «Нормандському формату», а здоровий глузд. Тому Києву варто якнайшвидше легалізувати залучення Вашингтона до переговорного процесу з врегулювання конфлікту на Донбасі.
Говорячи звиклими для українців категоріями, Україна везе з Мюнхена радше «зраду», аніж «перемогу». В інакше можна буде повірити лише після активізації діалогу щодо реалістичних пропозицій мирного врегулювання на Донбасі. Цього, найімовірніше, не станеться. Натомість Україна шкодить сама собі, коли українські націоналісти у супроводі поліції громлять приміщення російського культурного центру в Києві та на камеру ображають російських дипломатів. Де закон? Де порядок? Зрештою, де цінності, про які так довго говорив Порошенко в Мюнхені? Коли ми самі підливаємо масло у вогонь нецивілізованою поведінкою та беззаконням, годі очікувати на розуміння та підтримку Заходу. Давайте ставати реалістами – в наступній «мюнхенський змові» винні будемо ми самі, а не зрадливі союзники.
Валерій Кравченко
