п’ятниця, 29 Березень, 2024
pluken
Головна / Інтерв’ю / «Польська політика загрожує громадянам України в Польщі», – віце-спікер ВРУ Оксана Сироїд
Оксана Сироїд.  Фото: POLUKR. net / Андрій Поліковський
Оксана Сироїд. Фото: POLUKR. net / Андрій Поліковський

«Польська політика загрожує громадянам України в Польщі», – віце-спікер ВРУ Оксана Сироїд

Share Button

У вівторок, 6 лютого, президент Польщі Анджей Дуда підписав правки до закону про Інститут національної пам’яті (ІНП), попередньо прийняті в Сеймі та Сенаті. Потім відправив їх в Конституційний суд, аби той перевірив її на відповідність принципам дотримання свободи слова. Правки передбачають кримінальну відповідальність за вживання термінів «польські табори смерті» та заперечення злочинів «українських націоналістів», які співпрацювали з Третім Рейхом проти громадян Другої Речі Посполитої. Ці правки спричинили скандал у відносинах Польщі з Україною та Ізраїлем. Розкритикували їх також США і Франція. Президент Порошенко 1 лютого заявив, що закон «не відповідає принципам стратегічного партнерства між Польщею і Україною», а «історична правда вимагає відвертої розмови і діалогу, а не заборон». Глава українського МЗС Павло Клімкін заявив: «Історична правда не має національних меж і не встановлюється законами. Вона або є, або її треба шукати. І в тому, і в іншому разі законодавчі акти не допоможуть». Верховна Рада 6 лютого у заяві засудила правки до закону і закликала Дуду не підписувати його. Ініціювала заяву віце-спікер Ради і співголова Міжпарламентської асамблеї України і Польщі Оксана Сироїд, яку Polukr.net й розпитав про ситуацію.

– Чому польська влада проігнорувала заяву Ради, ініційовану вами, а президент Дуда під час свого виступу щодо змін до закону про ІПН не згадав Україну, зауваживши лише невдоволення Ізраїлю?

– Це варто питати в польської законодавчої влади і президента. Те, що бачимо зараз, – дуже нерозумна і небезпечна для самої Польщі політика. Пам’ятаю, коли вперше йшлося про постанову Сейму про геноцид на Волині, то представники законодавчої та виконавчої влади Польщі переконували мене, що це виключно для внутрішніх потреб, що це виконання обіцянок перед їхніми виборцями, що це не спроба відкрити нову сторінку польсько-українських відносин, а врешті закрити її і більше ніколи не повертатися. Цю постанову прийняли у липні 2016 року. Тоді я казала польським колегам, що так не буде, бо з цієї історії не так легко вийти. Це, як пасту назад в тюбик загнати – легко витиснути, а назад вже не запхаєш.

forum-samovryaduvanna 095

Передбачала ще тоді, що історія покотиться сама собою, що й бачимо. Ситуація погіршується з кожним місяцем. Тенденція стає все гіршою. Це вже не внутрішня польська політика, а зовнішня, яка стосується її сусідів. Зокрема, України.

Польська зовнішня політика нам здається зараз дуже агресивною. Вона безпосередньо загрожує громадянам України, які перебувають в Польщі та можуть стати заручниками абсурдного закону. Відбувається криміналізація думки. Засуджувати людину за думки – ознака тоталітарного режиму. Це дорога в нікуди. Це загроза для двосторонніх польсько-українських відносин.

Проте найбільше мене лякає, що це геополітична та внутрішня загроза для самої Польщі. Київ і Варшава могли б стати віссю геополітичної безпеки в Європі, але не стають. Це руйнування осі може закінчитися для Польщі саморуйнацією.

– Руйнація Польської держави?

– Так, це веде до руйнації Польської держави. Цю ж помилку допустили сто років тому. Тоді поляки помилилися, уклавши, зокрема, Ризький мир зі совітами. Ця угода, врешті, призвела до того, що розшматували саму Польщу. Якщо дивитися на нинішню ситуацію, то це поганий тренд, який може зле закінчитися. Бачимо агресивні наміри Росії щодо України. Але не потрібно будувати ілюзій – Росія за останні чотири роки вдвічі збільшила чисельність військ і втричі військовий арсенал. У мене одне запитання до поляків – вони справді думають, що це все буде використано тільки проти України?

– Частина українського суспільства вважає, що українська влада має діяти симетрично і теж прийняти закон, у якому згадати пацифікацію, акцію Вісла та інші болючі моменти історії, в яких поляки кривдили українців. Як далі буде діяти українська сторона? Парламент обмежиться заявою, яку Польща проігнорувала, чи планує якісь нові ініціативи?

– Я категоричний противник змагання в кількості жертв, покійників. Політика – це погляд у майбутнє, а не в минуле. Тому доки будемо порпатися в минулому, то ніякої доброї політики не буде. А отже, вважаю, що симетричні кроки – дорога в нікуди.

Якщо Україна піде шляхом симетричних кроків, то самі себе будемо заганяти в глухий кут. Нам вистачає реальних загроз, не треба створювати штучних.

Водночас, на мій погляд, українська реакція мала б бути жорсткішою. Проте це не справа парламенту. У нас зовнішня політика – сфера відповідальності уряду і президента. Тож мала б бути жорсткіша відповідь глави держави і глави МЗС.

Розумію, чому немає такої відповіді. Маємо величезну проблему з формуванням зовнішньої політики. Наша країна досі не має ясної і якісної зовнішньої політики, яка б позиціонувала Україну як країну, яка точно знає, чого хоче від своїх сусідів і партнерів.

– Тож зі сторони Верховної Ради відповіді наразі не буде?

– Вважаю, що змагатися безглуздими законами – останнє діло. Те, що прийняли польські Сейм і Сенат, – безглуздя і величезна загроза для Польщі. Якщо парламент України піде тим же шляхом, прийме такий же закон, то це буде теж безглуздя і загроза для України. Для чого повторювати чужі помилки? Хіба нам бракує своїх?

forum-samovryaduvanna 124

– Польські політики часто вказують, що причиною погіршення польсько-українських відносин стала історична політика України після Майдану. Мовляв, це така реакція поляків на українську історичну політику щодо тих, кого в Польщі вважають бандитами. Чи бачите провину української влади, зокрема депутатів, у тому, що сталося?

– Ніхто не безгрішний. Помилки роблять усі. Вважаю, було нерозумно в Раді голосувати за законопроект про визнання борців за волю України в день, коли там виступав президент Польщі Броніслав Комаровський. Є речі, які слід осмислювати і визнавати, що вони були невдалими. Проте ми їх усвідомили і готові були виправляти ці помилки. Але такі речі не можуть стати підставою для помсти зі сторони партнерів. Політика – досягнення спільних цілей. Цей підхід не виключає помилок. Проте, якщо у нас з поляками є спільна мета, то кажемо, що допустили помилку, усвідомили її, і питаємо партнерів, що робимо наступним кроком, щоб рухатися далі. Якщо одна сторона буде сидіти за своїм парканом, рахувати помилки іншої і планувати щодо них плани помсти, то це знову ж таки – дорога в нікуди.

Однак не може одна держава диктувати іншій, як формувати свою політику пам’яті. Це суверенне право кожної нації. У нас свої герої, у поляків – свої. Останні теж неоднозначно сприймаються в Україні. Давайте почнемо розказувати полякам, кого вважати героями, кому і де пам’ятники ставити. Це абсурд. У кожної суверенної нації є на це своє право.

– Як ви вважаєте, чи польські колеги з Сейму і Сенату почують вашу позицію і аргументи? Наскільки ефективна діяльність очолюваної вами Асамблеї?

– Коли почала роботу в Асамблеї після виборів 2014 року, то мали продуктивний початок. Ми ще тоді застали попередній уряд «Громадянської платформи». Було багато спільних ідей з транскордонного співробітництва, освітніх ініціатив тощо.

Коли в Польщі змінився уряд у 2015 році, то теж мали великі сподівання, попри акцентуванні правлячої партії «Закон і справедливість» на політиці пам’яті. Останнє засідання міжпарламентської асамблеї провели позаминулого року у Львові. Тоді ще мали дуже добру, хоч і непросту, дискусію. Вона була якісною, залишала нам великий простір для роботи. На жаль, все, що відбулося впродовж останнього року, цей простір щораз звужує. Зараз лише час від часу збираємося українською делегацією, аби обговорити ситуацію.

Нинішня польська політика звужує можливості для діалогу. Усвідомлюємо, що зменшення інтенсивності розмов – геополітична загроза для обох держав, але не так багато можемо зробити. У будь-якому разі наступне засідання асамблеї мало б відбутися у Варшаві. Отже, ініціатива мала б іти від польських колег. Наразі невідомо, коли відбудеться така зустріч. Відповідного рішення немає. Час від часу спілкуємося з деякими польськими колегами. Зараз говоримо куди рідше. Така погана тенденція. Навіть нашим польським колегам не з правлячої партії не дуже зручно вибиватися через нас з їхнього суспільного тренду.

Зате перебування України у стані війни дуже витвережує. Коли є реальний ворог, то багато ритуальних речей виглядають беззмістовними.

– Що загалом відбувається в польсько-українських стосунках? Це конфлікт, криза чи щось інше? Це надовго чи все ж є тимчасовим явищем?

– Політика Польщі щодо України втрачає ознаки добросусідства. А політики України щодо Польщі від нашого уряду і президента не бачимо. Так і живемо: з одного боку одностороння і досить агресивна польська політика, а з іншого – відсутність належної реакції української сторони. Ці провокації зі сторони Польщі та спроби залагодити їх зі сторони України – не до добра.

Наприклад, в законі, про який говоримо, вжито слово «Малопольща». Як мені тлумачити цей термін? Чи це територіальні претензії до України? Чи йдеться про українські землі, які в міжвоєнний період були фактично під окупацією Польщі, – Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську області?

forum-samovryaduvanna 061

– Чи є зі сторони Ради законодавчі ініціативи щодо захисту громадян України в Польщі у відповідь на цей закон, аби вони не платили потім штрафи за свої висловлювання і не сідали за ґрати?

– Як можна захистити в цих обставинах? Це суцільний Орвелл – покарання за те, що думаєш. Наведу приклад своєї родини. Двоюрідний брат мого діда з Галичини був в ОУН. Він був заарештований поляками і сидів у в’язниці. Коли поляки відступили перед радянськими військами у 1939 році, то його, як і всіх в’язнів, розстріляли без суду і слідства. Чи маю я тепер право в Польщі про це казати? А він був польським громадянином української національності, вбитим Польською державою.

– Що мали б робити українські депутати і громадськість у цій ситуації?

– Шлях один – треба від цього відходити. Але в цей намет значно легше залізти, ніж вилізти. Маємо ту реальність, яку маємо, і з нею слід працювати. Є реакція Ізраїлю, США, Франції. Слід далі працювати з урядом Польщі, аби він усвідомив загрозу для себе. Слід теж говорити зі всіма партнерами у світі. Бо політика це безкінечні розмови, вироблення спільних рішень.

Розмовляв Ігор Тимоць

Share Button

Також перегляньте

mkniaznycki

«Потрібно, щоб польські партії припинили використовувати кордон у боротьбі між собою, бо це погано для обох народів» – Микола Княжицький

Проблема блокування кордону в Польщі стала частиною політики перед виборами, що заважає її вирішити. На …