вівторок, 5 Липень, 2022
pluken
Головна / Новини / Протести 17 жовтня: чого і навіщо вимагають мітингувальники?
Фото: vgolos.com.ua
Фото: vgolos.com.ua

Протести 17 жовтня: чого і навіщо вимагають мітингувальники?

Share Button

Вівторок 17 жовтня має всі шанси стати датою проведення найбільшої акції протесту після Революції гідності. Півтора десятка політичних партій та громадських організацій анонсували участь в акції, яка останніми днями дістала пафосну назву «Велика політична реформа». Вперше такі різні за ідеологією, політичними цілями й історією політичні сили та особистості збираються задля спільної задекларованої мети. Об’єднує їх, попри заявлене прагнення глобальних змін правил політичної гри, ще один чинник. Усі вони так чи інакше стали опонентами чинній владній більшості – дуумвірату з двох партій – «Блоку Петра Порошенка» та «Народного фронту».

Хто є організаторами акції?

Один з організаторів акції, народний депутат Мустафа Найєм у посиланні на сайт акції надає перелік усіх організаторів. Також сайт надає перелік громадських організацій, що долучились. Найвідоміші з них – Центр протидії корупції, «Чесно» та Реанімаційний пакет реформ.

Однак у Зверненні організаторів акції 17.10 до Президента та Голови ВРУ, опублікованому на сайті «Українська правда», перелік значно розширюється. Зокрема, підписи під зверненням поставили також Юлія Тимошенко разом з практично усіма іншими нардепами «Батьківщини». Зауважмо дивну позицію «батьківщинців», які не захотіли вплітати в історію з 17 жовтням офіційно політичний бренд, підтримуючи акції протесту персонально.

Також цікавим є той факт, що незважаючи на присутність «Самопомочі» як партії, серед організаторів окремо значиться Семен Семенченко, який представляє «Внутрішній корпус Батальйону «Донбас» – загадкову структуру, сформовану чи то з ветеранів батальйону «Донбас», чи то з найманих працівників однойменної охоронної фірми. Імовірно, така відокремленість пов’язана з небажанням «Самопомочі» брати на себе відповідальність за дії неконтрольованого Семенченка.

Чого вимагають протестувальники?

Вимоги в організаторів відомі давно і, зрештою, містяться в передвиборчій програмі кожної української політичної сили принаймні останні три роки. Знаючи вміння керманичів держави знайти лазівку в будь-якій угоді, організатори акцій протесту сформулювали свої вимоги максимально конкретно: «Голові Верховної Ради Парубію А.В. звернутися негайно до Президента з проханням внести до Парламенту проект закону “Про антикорупційні суди”; 2. Президенту України Порошенку П.О. невідкладно внести законопроект “Про антикорупційні суди”, що схвалений Венеційською комісією (текст в редакції законопроекту №6011) до Парламенту; 3. Голові Верховної Ради Парубію А.В. у вівторок, 17 жовтня, включити до порядку денного наступні законопроекти для розгляду:

законопроект №1068-2 «Про вибори народних депутатів України»;

– законопроект «Про антикорупційні суди» (внесений Президентом України);

– законопроект №6773 «Про внесення змін до Конституції України (в частині скасування депутатської недоторканності)».

Перший законопроект покликаний скасувати змішану виборчу систему та перейти до пропорційної системи із відкритими регіональними списками. Натомість чинна зараз система, коли одна половина депутатів обирається за мажоритарною системою, а друга – за закритими списками, є причиною підкупу виборців та залежності партій від олігархів. Парадоксально, але цей проект закону був внесений ще в 2014 році нардепами саме від БПП. Однак уже три роки він знаходиться в парламенті, без винесення на голосування.

Законопроект про створення антикорупційних судів мав би ознаменувати запуск ключової ланки в системі антикорупційних органів. Це дало б можливість розблокувати розгляд справ, які розслідують НАБУ та САП. Мова йде про проект Закону № 6011, щодо якого є негативний висновок Венеціанської комісії. Зокрема, в тексті йдеться про те, що «Комісія пропонує відкликати проект №6011 та подати допрацьований від імені президента». Такий висновок не завадив, однак, опозиції наполягати на внесенні саме цього тексту як законопроекту, стверджуючи, всупереч очевидному, що цей текст був схвалений комісією.

Проект Закону «Про внесення змін до Конституції України (в частині скасування депутатської недоторканності)» №6773 зареєстрований в парламенті 17 липня нардепом від «Свободи» Юрієм Левченком. Натомість ще один законопроект про зняття недоторканності зареєстрований Президентом України. Однак в останньому посланні до Парламенту у вересні цього року Порошенко висловився за можливість зняти недоторканність лише з 2020 року, відмовившись від цього кроку зараз.

Реакція влади

Сьогодні уночі Мустафа Найєм написав у своєму Фейсбуці, що, за його інформацією, президент прийняв рішення не йти на поступки мітингувальникам: «За моєю інформацією, на даний момент президент вирішив не йти на компроміс щодо вимог завтрашньої акції. Це невірне рішення, продиктоване страхом проявити слабкість і істерикою довкола завтрашньої акції».

Протягом трьох років президенства Петро Порошенко демонстрував вкрай негативне ставлення до будь-яких вуличних заворушень чи протестів. Така надмірна чутливість до проявів вуличного гніву дивна для людини, яка прийшла до влади саме на хвилі Майдану. Однак попередні реакції Порошенка на подібні явища свідчать про те, що він не схильний дослухатись до ультиматумів з боку вулиці. І організатори та натхненники акцій протесту дуже добре це розуміють, тож навряд чи чекають від Порошенка покірності.

Як один з механізмів протидії вимогам вуличних демонстрантів може бути використана медична реформа, яка внесена в порядок денний цієї сесії. Для того, щоб отримати формальну підставу не розглядати вимоги мітингувальників, керівництво ВРУ може винести на розгляд саме законопроект про медичну реформу, а потім довго, з правками та повторними внесеннями розглядати його в залі. Нагадаю, що попередні кілька місяців саме зусиллями провладних депутатів, зокрема нардепа від БПП Ольги Богомолець, до цієї реформи була прикута увага всього суспільства. Отже, вона може стати ширмою для небажання владної більшості розглядати вимоги мітингувальників.

До того ж представники влади стверджують, що дві з вимог учасників акції протесту влада планувала виконати, оскільки проекти закону про скасування недоторканності та виборчу реформу й так були в порядку денному сесії.

Інтереси сторін

Попри ці запевнення, для влади, зокрема президента, прийняття таких змін зараз є невигідним. Негласний вплив на чинну судову систему через посередників надає президенту потужні інструменти впливу та тиску на політичних соратників й опонентів, дозволяючи протискати необхідні йому ініціативи, як це було з Законом про реінтеграцію Донбасу. А мажоритарна система – це гарантія життєздатності схеми, яка допомагає владі втримувати більшість у парламенті, як не за допомогою депутатів, що пройшли за списками, то хоча б через залежних від уряду мажоритарників – дієва схема ще часів «пізнього» Кучми. Також і зміни до Конституції в частині скасування недоторканності ліквідовують складну схему контролю за депутатами через силові та правоохоронні органи. Ба більше, на Банковій розуміють, що всього впливу президента не вистачить, щоб протиснути необхідні голоси навіть у своїй фракції. Якщо додати сюди властиве для Порошенка небажання йти на поступки вулиці, стануть зрозумілими мотиви поведінки провладних фракцій у вівторок.

Попри зрозумілість, правильність і в підсумку – необхідність прийняття декларованих змін, у таборі опозиції також зібрались гравці з дуже різними цілями. Молоді партії вимагають для себе можливості мати політичне майбутнє, яке зараз є заблокованим через чинну виборчу систему та ручну ЦВК. Важковаговики на кшталт «Батьківщини» та «Самопомочі» чи «Громадянської позиції» сьогодні об’єднані спільним ворогом – чинним президентом. Будь-яке його послаблення зіграє на руку його суперникам на виборах. Націоналісти натомість пам’ятають свої помилки 2014 року, коли недостатня, на думку їхніх виборців, рішучість позбавила «Свободу» місць у парламенті. Відтак вони будуть використовувати будь-яку можливість для появи на вулицях, адже це й досі їх стихія. Хоча Михеїл Саакашвілі і відіграє в цьому процесі основну роль, звичну для нього в Україні – політичного тарана, він у всій цій ситуації за будь-яких сценаріїв виграє найменше. Акції протесту не відкривають для нього механізму інтеграції в українську політичну систему. Навіть якщо за допомогою титанічних зусиль йому вдасться наростити рейтинг, щоб провести свою фракцію у майбутній парламент, голоси його соратників навряд чи будуть вагомими в загальному хорі популістів нового скликання.

За всім цим зі зловтіхою з Женеви спостерігає «ображений» за «Укрнафту» та «Приватбанк» Коломойський. Зрештою, про його участь у підготовці акцій протесту говорять відкрито усі, надто у провладному таборі. Зокрема, в одній з дискусій близький до Порошенка політтехнолог Олег Медведєв заявив, що за настанови «з Женеви» фракція «Відродження», яка має близькі стосунки з Коломойським, «отримала вказівку» не приходити до парламенту. Очевидно, для того, щоб зруйнувати хоча б гіпотетичну можливість виконання вимог опозиції.

Не варто забувати про ворога на східному кордоні, який навряд чи промине нагоду використати цю ситуацію для своїх інтересів. Сьогодні це найбільш очевидний серед усіх гравців, що зацікавлені у максимальному розхитуванні ситуації в країні.

За такої великої кількості чинників, що впливають чи можуть впливати на ситуацію, важко спрогнозувати, чим завершаться (і чи завершаться) акції протесту, оголошені як «Велика політична реформа». Наразі сторони не хочуть іти на компроміс, який кожен з гравців розуміє по-своєму. Однозначним є подальше послаблення команди Банкової, зміщення балансу сил у владній коаліції в бік «Народного фронту», посилення та консолідація опозиції і, як би це не було тривожно, збільшення шансів для Росії й надалі дестабілізовувати Україну.

Біщук Віктор

Share Button

Також перегляньте

Fot. naszvybir.pl

Не сприймаймо злочинців як жертв

Перш, ніж розпочати широкомасштабну війну проти України, Росія вкладала величезні кошти в інформаційну війну проти …