Шоу НЕ одного екс-президента

Кожна зі сторін цього трагікомічного протистояння мала безліч варіантів дій та можливостей, щоб уникнути такого сценарію, руйнівного передусім для держави. Екс-президент Грузії навіть після сумнівного позбавлення громадянства міг би звернутись через представників до суду та оскаржити це рішення. Зрештою, міг звернутись до Прикордонної служби з проханням надати посвідку на тимчасове проживання. Жодної з цих спроб Саакашвілі не зробив.

Зі свого боку влада могла б, ба більше, була зобов’язана, уникнути навіть можливості провокацій і 10 вересня на кордоні з Польщею. Натомість опоненти разом зробили все для закручування спіралі взаємної ненависті та поборювання з непередбачуваними наслідками.

«Я починаю свої поїздки по Україні! Я проїду усі області України, я буду зустрічатись з людьми, буду збирати усі їхні запитання до влади. Потім я приїду до Києва, щоб зустрітись з Порошенком. Я привезу йому всі запитання від людей. Сьогодні я оголошу графік поїздок. А від завтрашнього дня зустрічі по всій Україні…Я буду діяти до кінця, до перемоги. Я ризикую своєю свободою, життям, адже я знаю, що Путін хоче мене вбити… Разом до кінця і перемоги! Нас не подолати, поки нас багато!»

Міхеїл Саакашвілі завершив свій кількагодинний виступ перед камерами і випадковим перехожими біля входу до львівського готелю «Леополіс» призабутим гаслом часів Помаранчевої революції. В екс-президента Грузії і справді є підстави бути задоволеним: ціль, яку ставила перед собою «команда повернення Саакашвілі до України», виконана, і навіть перевиконана. Саакашвілі повернувся, як і обіцяв, в Україну. До цієї події була прикута увага всіх українських і багатьох закордонних медіа, ось уже другий день саме він є основним ньюзмейкером України, він задає вектор і темп інформаційних потоків, змушуючи владу незграбно реагувати. До того ж яскравому та харизматичному Саакашвілі вдалось за великим рахунком не дати рекламуватись на своєму поверненні маститим політикам, передусім – Юлії Тимошенко. Майстер піару, лідер Батьківщини виглядала розгубленою на фоні енергійного грузина, на якого були спрямовані всі об’єктиви камер та фотоапаратів.

Ба більше, команда Саакашвілі позбавила Тимошенко навіть мінімальних шансів «засвітитись», коли вже після тріумфального повернення просто не дала Юлі Володимирівні навіть звернутись до людей із промовою. Щоправда, Тимошенко не вперше чує вигуки «ганьба» з натовпу. Тож у Львові вона тихо ходила поряд з Міхо і навіть встигла сказати кілька слів у мікрофон після того, як Садовий та Саакашвілі привітали львів’ян на порозі міської ратуші.

Сюрприз від СБУ

Уже сьогодні виявилось, що прорив та незаконне проникнення, «наруга над державним кордоном», як в понеділок писали і заявляли представники влади, тягне максимум на адміністративне порушення. Крім того, силовики недолугим оголошенням про замінування ПП в Шегинях підкинули юристам Саакашвілі надзвичайно зручну відмовку: мовляв, нардепи разом з Саакашвілі відтіснили прикордонників та прорвались через огорожу режимного об’єкта, оскільки почули про замінування території КПП. І сьогодні біля того ж готелю адвокат Саакашвілі переконливо доводив, що політики та опальний грузин проривались через ворота ПП, щоб врятувати рядових громадян від загрози детонації ймовірної вибухівки. З цього, очевидно, мало б випливати, що саме завдяки СБУ (адже це за їх повідомленням було оголошено про замінування) Саакашвілі і вдалось потрапити на територію України. І якби не це, то екс-очільнику Одеської ОДА довелося б, як герою Тома Хенкса в фільмі «Термінал», ночувати на нейтральній території між кордонами двох держав. Як би це смішно не виглядало, але саме факт оголошення території замінованою стане основним аргументом для захисників Саакашвілі та п’ятьох політиків у суді щодо незаконного проникнення через державний кордон. «Перетинання державного кордону 10 вересня в ПП “Шегині” було законним, оскільки здійснювалося в умовах крайньої необхідності з метою порятунку життя людей в пункті пропуску через його мінування», – так юристи Саакашвілі намагаються використати незграбну спробу силовиків виконати будь-якою ціною наказ не пускати того в Україну.

В СБУ, очевидно, уже зрозуміли, що таку їхню ініціативу можна сприймати як спробу підіграти грузинській команді, тож оперативно випустили прес-реліз зі словами підтримки дій прикордонників.

Мовчання ягнят

Як діяли б прихильники Саакашвілі, якби не сюрприз від силовиків, – невідомо. Однак мовчанка і перші розгублені заяви керівників державних відомств свідчать, що влада всерйоз не сприймала Саакашвілі до вечора 10 вересня і не розраховувала на те, що йому вдасться прорватись в Україну.

Перші заяви очільників Генпрокуратури, МВС, а пізніше – Прем’єр-міністра та Президента свідчать, що влада наразі втратила керівну роль у трагікомічному протистоянні з Саакашвілі і наразі просто реагує на дії опонентів. Міхеїл Ніколозович зумів нав’язати опонентам власний порядок денний, перейнявши ініціативу, яку втратив після того, як місяць тому Президент позбавив його українського громадянства. Прикордонники (а зараз їхнє відомство формально займається цією справою), поліція, СБУ та прокуратура наразі закидають екс-президенту Грузії лише «адмінпорушення на кордоні», однак навіть ці звинувачення захисники Саакашвілі легко заплутали в складній юридичній казуїстиці. І вже зараз очевидно, що до остаточного рішення в цій справі надзвичайно далеко. І поки численні юристи та адвокати Саакашвілі будуть працювати зі звинуваченнями прикордонної служби, їхній підопічний, як й обіцяв, буде їздити країною, зустрічатись з громадянами, мітингувати, звинувачувати та викривати владу. Уже зараз зрозуміло, що попри грізні заяви керівництва держави, жодного серйозного покарання ані Саакашвілі, ані політики, що його супроводжували, не понесуть.

Відверто недолугі вчинки із замінуванням території ПП та зупинкою поїзда «Інтерсіті» свідчать, що ніхто й не сподівався, що Саакашвілі всерйоз намагатиметься перейти кордон. Коли така перспектива стала реальною, відповідальні у владі, як це часто буває в недореформованих ще радянських структурах, просто віддали наказ – «не пустити будь-якою ціною» рядовим виконавцям. Які, зі свого боку, і через брак фантазії, і через страх відповідальності (адже добре розуміли, кого зроблять відповідальним у разі скандалу) вчинили так, як вчинили. В результаті – величезні іміджеві втрати в очах світової спільноти та українців, однак не якогось окремого політика або чиновника, а саме України.

Разом їх багато?

Міхеїл Саакашвілі недаремно під час свого виступу у Львові кілька разів наголошував, що вбачає свою місію в об’єднанні опозиційних політиків «проти влади бариг та злочинців», та апелював до гасел Помаранчевої революції. В країні склалась така політична ситуація, коли, зокрема й стараннями влади, діє багато розрізнених політичних груп, які самі через особисті образи, специфіку фінансування та політичну орієнтацію просто неспроможні об’єднатися. А поодинці ефект від їхньої діяльності нівелюється взаємопоборюванням та не є загрозою владній коаліції. Окрім цього, різні групи у владі вдало використовують «фальшиву» опозицію для боротьби з тими, хто ситуативно є реальними опонентами чинній владі. Наприклад, «Радикальна партія» Ляшка нещадно критикує ВО «Батькіщина», лише іноді, побіжно згадуючи «гріхи» президента чи прем’єра. А грізні націоналісти з оточення Авакова основним об’єктом своєї критики вбачають Саакашвілі, а не інших опонентів влади.

Натомість Саакашвілі може виявитись саме тим консолідуючим чинником, який дозволить на певних умовах об’єднатись тим, хто ніколи не зробив би цього без посередника. І ось уже ті, кого ще вчора неможливо навіть було уявити разом, мирно формують плани на майбутнє в одному із львівських ресторанів.

Щоб такий союз, однак, був довготривалим та «дожив» до виборів, необхідне формування союзу чи коаліції на кшталт «Об’єднаної опозиції» зразка 2012 року. Такий союз через постійне накручування ситуації, підвищення ставок та перманентні локальні «майдани» міг би або ж розгойдати ситуацію та змусити президента оголосити позачергові вибори, або ж протривати достатньо довго, щоб вийти на формування спільних списків на чергових виборах.

Проте особливістю українських політиків є нездатність до довготривалих союзів та коаліцій. І вигуки «ганьба» прихильників Саакашвілі до Тимошенко в Шегинях, і натяки Гриценка, що Саакашвілі таки зустрічався з Коломойським напередодні «прориву», свідчать: тимчасові та вимушені союзники самі заклали міни сповільненої дії проти своїх «друзів».

Як програти усім

Є ще одна небезпека від Саакашвілі для влади. Стиль та методи ведення цієї політичної кампанії не передбачають напівтонів чи компромісів. Не раз обраного опонента будуть робити ворогом та вселенським злом. Його репутацію нещадно нищитимуть, не озираючись ані на політкоректність, ані на мораль та об’єктивність. І темперамент та харизма Саакашвілі чи не найкраще підходять для ролі такого «тарана». Те, що він ефективний саме в таких діях, Саакашвілі неодноразово доводив і в Грузії, коли просто змів режим Шеварднадзе, і вже в Україні, коли саме під його емоційним натиском відступив колишній прем’єр Яценюк. Постійне емоційне накручування та різка поляризація суспільства загрожують Україні набагато більшим, аніж чергові перевибори, і відповідно, через зростання популізму ще кілька років може бути втрачено. Хаос та тотальна «війна всіх проти всіх» – саме те, чого прагне основний ворог нашої держави. Однак до найгірших сценаріїв українців ведуть сьогодні не стільки харизматичні лідери, керовані власними амбіціями, скільки бездіяльна влада, що не вміє і не хоче прислухатись до вимог суспільства.

Віктор Біщук