Спекотний липень: навіщо Захарченку «Малоросія»?

18 липня 2017 року ватажок донецьких «сепаратистів» Олександр Захарченко заявив про утворення нової молодої держави замість України – «Малоросії». Мовляв, державний проект «Україна» виявився нежиттєздатним і дискредитував себе історичними злочинами «бандерівців» та розв’язуванням громадянської війни.

Відповідно, настав час ребредингу: замість України має з’явитися нова православна слов’янська, орієнтована на братню Росію держава. Причому її столицею стане місто Донецьк, а Київ залишиться історико-культурним центром. Фізично, за словами Захарченка, територія нової держави має складатися з «ДНР» та «ЛНР» (новина була подана під назвою «ДНР» та «ЛНР» об’єднуються в Малоросію»), але віртуально включає в себе всю теперішню Україну, за виключенням Криму.

Створення ще однієї експансіоністської віртуальної держави (Ісламський Халіфат, Новоросія) не є чимось новим для сучасного фантасмагоричного світу. Проте з «Малоросією» відразу щось пішло не так. То очільники братньої «ЛНР» зроблять заяву про те, що вони не беруть участі в цьому «делірії», то Кремль зауважить, що «малоросія» є особистою ініціативою Захарченка. Навіть Денис Пушилін, ще один ватажок «ДНР» і вірний солдат Суркова в Мінську, зауважив, що подібні заяви треба ретельно дискутувати перш ніж зачитувати. То що це було?

Сюжет 1. «Врятувати рядового Захарченка».

Дуже вірогідно, що агресивна риторика ватажка «ДНР», який останнім часом не раз заявляв про потребу військовим шляхом звільнити усі міста «республіки» (мапа «ДНР» збігається з адміністративною картою Донецької області, тож, відповідно, бойовики вважають непідконтрольні їм території тимчасово окупованими Україною), рішуче не подобалася Москві. Різкий і свавільний Захарченко з його войовничою поведінкою різко контрастує зі своїм луганським «колегою» Ігорем Плотницьким. Враховуючи той факт, що Москва систематично зачищає елементи, які деструктивно впливають на її політику заштовхування «ДНР» в Україну (вбивства Гіві та Мотороли вельми показові), наступним мав би стати «героїчно загиблий» лідер «ДНР». Відчуваючи такий сценарій, Захарченко вдався до проявів активності, які мали б запевнити Москву в його потрібності на посаді. Саме тому він зібрав кістяк «Оплоту» (своєї організації) та розіграв спектакль проголошення «Малоросії», де ключові ролі зіграли його найближчі соратники – кум Олександр Тимофєєв (зачитував Конституційний акт), особистий політтехнолог Євген Казаков та письменник-фантаст Захар Прилєпін (двоє останніх, напевно, й вигадали «Малоросію»). Вірогідність цього сценарію підтверджує миттєва активізація «Оплоту» на фронті. Так, зокрема, атаку на Красногорівку та Мар’їнку в ніч з 18 на 19 липня провели саме «оплотівці». Українські Збройні Сили за дві доби втратили понад 10 солдатів. Та чи врятує себе Олександр Захарченко подібною риторикою? Дуже ймовірно, що восени росіяни зроблять ставку на нову фігуру в «ДНР» – більш конструктивно налаштовану.

Сюжет 2. «Самостійний сильний лідер».

Найменш імовірно (але можливо), акцією з «Малоросією» Захарченко намагається продемонструвати власні державницькі амбіції. Він стверджує, що «ми всі народилися в цій країні (Україні. ‒ В.К.), саме тому не віддамо її націоналістам». Ватажок донецьких бойовиків підвищує ставки у грі, росте від локального царька до загальнонаціонального лідера. А той факт, що Росія усіляко відмежовується від слів Захарченка про «Малоросію», лише додає йому вістів через самостійне прийняття рішень. Варто звернути увагу й на символи: прапор Богдана Хмельницького (а ще в січні 2017 року Захарченко разом із Плотницьким їздив у Крим відзначати річницю Переяславської ради) та «малоросійську» (українську) мову як першу офіційну. При цьому декламуються вірші Шевченка, де він позитивно говорить про «Малоросію» ‒ у стилі покійного Олеся Бузини. Такими діями Захарченко зриває Мінський процес (утім, він ніколи й не був його великим прибічником), отримуючи натомість сумнівний карт-бланш для позиціонування себе як загальноукраїнського лідера.

Сюжет 3. «План Москви».

Найвірогідніше, цією провокацією Кремль просто оцінював реакцію міжнародної спільноти на ініціативи такого штибу. І своєї мети досягнув хоча б тому, що про цю нісенітницю з осудом заговорили в Берліні, Парижі й навіть Вашингтоні. Та найбільш показовою і цінною стала реакція українського суспільства, а точніше її відсутність. Українці не продемонстрували бажання віднайти національний консенсус для протидії зовнішньому ворогу, який намагається розвалити країну зсередини. Важливий і час для подібної провокації – середина літа, період відпусток, коли пасивність людей сягає апогею. Саме на байдужості ґрунтується реванш російських сил в Україні. По суті, Захарченка просто використали для запуску «качки», аби подивитися, скільки вона пролетить. Не йдеться про те, що Москва вже завтра або восени планує реалізовувати «Малоросію» в Україні. Однак у перспективі двох-трьох років це цілком можливо. Не дарма Сурков на засіданні в Мінську 19 липня заявив, що «Донбас воює не за відділення від України, а за її цілісність».

Події на фронті, спроба прориву проросійських бойовиків під Красногорівкою – все це тільки чергова ситуативна ескалація, яка має на меті спрямувати суспільне обговорення від проекту «Малоросії» Захарченка до дискусії про бойові втрати, порушення «хлібного перемир’я» тощо. Той факт, що навіть офіційні інтернет-ресурси, підпорядковані Захарченку, після вівторка (дня проголошення «Малоросії») не поширили жодної заяви про майбутнє, натомість відрядивши «Оплот» на штурм армійських укріплень ЗСУ, свідчить про сумнівні перспективи як проекту, так і самого Захарченка. Заяву Суркова в Мінську, яку можна трактувати як опосередковану підтримку «Малоросії», більшість населення ДНР не підтримує. Опитування в групі «Новини ДНР» під назвою «За що воює Донбас?» чітко засвідчило: 83% респондентів вважають, що Донбас воює за возз’єднання з Росією, а якщо не вийде, то за невизнану республіку. Саме це понад три роки вбивали в голови місцевих жителів російська й локальна пропаганди. Змінити акценти Москві тепер буде не так просто. Новий виклик для пропагандистів?

Валерій Кравченко