Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Львівська міська рада і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) на відкритті Весняного ділового форуму у Львові 27-28 квітня підписали угоду. Її суть – підтвердити минулорічний договір, що ЄБРР надасть Львову кредит у розмірі 10 млн євро на впровадження у місті електронного квитка.
Садовий обіцяє трамвай із Сихова та сміттєпереробний завод у Львові
«Львів – найбільший партнер ЄБРР з-поміж міст України, а ЄБРР – найбільший партнер Львова з-поміж банків, – заявив на відкритті мер Львова Андрій Садовий. – Ми порахували, що впровадження електронного квитка збільшить доходи бюджету міста від транспортних послуг на 25%. Плюс матимемо облік пасажирів і частки пільговиків. Україна – один із лідерів у світі за кількістю пільговиків. На жаль, монетизувати пільговий проїзд може лише держава, а не місто, але ми можемо хоча б їх порахувати».
Цей новий договір дав гарантії для ЛКП «Львівавтодор» як для отримувача кредиту ЄБРР. У рамках проекту, на який виділяють кредит, передбачено оснастити громадський транспорт Львова засобами автоматизованого прийому й обробки платежів. Кредит Львову на ці речі ЄБРР дає на 13 років.
«Наша ціль у рамках співпраці з ЄБРР оновити теж автопарк громадського транспорту Львова на 70% до 2020 року, – додав Садовий. – А ще хочемо збудувати у місті завод із глибинною переробкою твердих сміттєвих відходів та провести рекультивацію полігону для сміття. ЄБРР підтвердив, що буде нашим партнером у цьому проекті теж. Разом із Європейським інвестиційним банком. Біда змусила нас рухатися швидше, але це виклик, на який дамо відповідь».
Підтвердив готовність надалі співпрацювати зі Львовом і глава представництва ЄБРР в Україні Шевкі Аджунер. «Цей проект має швидко окупитися, бо принесе місту заощадження, – сказав Аджунер. – ЄБРР надав кредит під вигідні умови. Сам проект квитка розробили, вивчивши найкращі рішення в інших містах світу. Нам приємно, що будемо допомагати меру Львова покращувати сферу послуг і добробут міста. Раді допомогти Львову в купівлі необхідного обладнання. Також наближаємося до наступного етапу співпраці – вирішення проблеми твердих побутових відходів. Рішення, яке пропонує мер, заслуговує підтримки не лише ЄБРР, але всього українського політикуму і міжнародних партнерів України».
Потім банкір пожартував, що не проти б стати львів’янином, бо так йому до вподоби місто, а мер радив всім ЄБРР як найвигідніший банк для співпраці.
«Першу частину угоди щодо квитка ми підписали 17 листопада 2016 року, – вів далі Садовий. – Ми тоді саме відкривали трамвайне сполучення центру Львова і району Сихів. Поклавши у місті 11 км нової трамвайної колії, ми зробили більше, ніж усі інші міста України, які за роки незалежності не проклали і цього. Цей проект матиме продовження – наступний етап колії буде до вулиць Стрийської, а звідти – до Княгині Ольги. Таке велике кільце. Тут співпраця з ЄБРР і Європейським інвестиційним банком буде теж важлива».
«Український бізнес – без грошей, іноземний – без гарантій»
Далі на форумі обговорювали макро- та мікроекономічну ситуацію в Україні, стан банківського сектору країни, український людський капітал та розповідали про приклади успішних українських компаній.
«Падіння української економіки в 2014 році та її повільне відновлення опісля – закономірні в контексті війни і падіння українського експорту вдвічі, – малював похмуру картину головний редактор ділового порталу VoxUkraine Борис Давиденко. – На жаль, досі дві третини українського експорту – сировина чи товари з низькою доданою вартістю, низькою часткою людської праці. Інша проблема, що самі ми навпаки мало виробляємо – у 40% споживаємо імпорт».
«Баланс імпорту й експорту погано впливає на гривню, – продовжив він. – У 2018–2020 роках Україна має заплатити 18 млрд дол. по зовнішніх боргах, що теж не додасть гривні «оптимізму». Без підтримки МВФ прожити цей період буде важко. Спроби влади стимулювати економіку через зростання споживання, наприклад, підняти мінімальну зарплату і пенсії, лише погіршують ситуацію, бо це веде до інфляції і росту цін. Вихід – реформи і зовнішні інвестиції. Вкладати у виробництва слід якомога швидше, бо зношені виробничі фонди наближають країну до межі техногенних катастроф. 2019 – рік виборів в Україні, тож надій на непопулярні реформи мало. Залишилися 2017–2018 роки на повноцінне втілення так потрібних реформ».
Насамкінець Давиденко порадив змінювати країну зацікавленим у цьому бізнесменам: «Правила гри в Україні написали ті, кого називаємо олігархами. В результаті в найбіднішій країні Європи ми отримали групу дуже багатих людей, чого немає у сусідів. Українцям треба, аби правила гри в країні переписали ті, хто творить малий і середній бізнес, задля кращого майбутнього цієї країни та її населення».
Участь у форумі коштувала від 2000 гривень. Бізнесмени і експерти, які його відвідали, налагоджували ділові зв’язки, презентували себе та обговорювали насущні проблеми.
«З корупцією і продажними суддями Україна приречена»
«Українці зосереджені на подіях у своїй країні, а потрібно дивитися ширше, бо живемо у глобалізованому світі, – розповідала заступник виконавчого директора Центру економічної стратегії Марія Репко. – Цього року очікуємо 3,5% ріст світової економіки. Це означає попит на українські товари і певний оптимізм. Це все наслідок росту економік США та Китаю, доброго стану світових фінансів і стабільної торгівлі. У наступні роки темпи світового економічного зростання, як і протягом останніх 30 років, визначатимуть нові технологічні прориви».
У промові експерта, як і в інших, було теж більше застережень, ніж оптимізму. Тож організатор час від часу іронізував: «зате в нас трамвай на Сихів їздить». «Крім перспектив, є ризики, – зауважувала Репко. – Протекціонізм і популізм у розвинених країнах через тероризм і навалу мігрантів не сприяють світовій економіці. Також останніми роками зростає нерівність у доходах розвинених країн – багатші багатіють швидше, ніж бідніші. Це теж додає сил популістам, які руйнують ріст глобальної економіки. Як наслідок, маємо брекзити чи прихід крайніх правих у країнах ЄС».
Щодо України, то експерт не була надто оптимістичною: «Можливе певне знецінення гривні до кінця року до 29–30 гривень за долар через ріст пенсій та негативний баланс торгівлі. Із державним боргом потрібно щось робити. Він завеликий – 81% від ВВП країни. Небезпечний рівень – 60%. Іноземні інвестиції протягом останніх трьох років практично найнижчі з 2004 року. ВВП в 2016 році склав 90,6 млрд дол. (183 млрд дол. у 2013 році), а дохід на душу населення – 2,6 тис. дол. Це все ще дуже погані показники».
Однак експерти давали й рецепти порятунку економіки України. «Для поштовху українській економіці потрібні іноземні інвестиції, – зазначала Репко. – Ми провели опитування 120 інвесторів, які працюють в Україні, щоб дізнатись, що заважає їм. На першому місці – корупція. Не тільки хабар, до якого можна звикнути, а розмиті правила гри, спотворення конкурентного середовища. Якщо конкурент йде до державного регулятора, щоб той ввів проти вас обмеження чи заради преференцій для себе, то це корупція. Чесний гравець програє у нерівних умовах. Рішення просте – дерегуляція бізнесу. На другому місці – недовіра до суддів. Україна тому й не розвивається, бо процвітає рейдерство, неможливо захистити власність. Це слід ламати, адже інакше нічого доброго з країни не буде. Війна – на третьому місці. На четвертому – нестабільне регулювання, коли щось запланувати в країні – неможливо. У нас протягом року двічі та вдвічі може змінитися один податок. Далі в списку – валютні обмеження, складне законодавство, слабкий економічний ріст, низька купівельна спроможність населення та високі податки».
«Кожен працюючий українець вже винен 4000 доларів»
Ще одним експертом став виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна» Дмитро Боярчук. Його оцінки української економіки теж були не надто оптимістичними: «На сьогодні борг України склав майже 72 млрд дол., тож кожен працюючий українець винен за державу вже близько 4000 дол. від народження, – розповідав він. – У Греції борг майже 40 000 дол. на грека і живуть… Обслуговування боргу вартує Україні десь 112 млрд грн на рік або 4% ВВП країни. Це більше, ніж дефіцит бюджету країни. Грошей у нас в казні рівно стільки, щоб розплачуватися з позиками і, виконуючи вимоги МВФ щодо реформ, брати далі в них гроші, щоб віддавати старіші борги. Тим паче, що в 2018–2020 настане пік розплати за старими боргами, тож позичати в МВФ українській владі доведеться ще активніше».
Ігор Тимоць
Фото: dilovyy-forum.com.ua
