Музична школа чи парафіяльний будинок?

Повернути будинок, який колись був парафіяльним, просить владу релігійна громада костелу святого Антонія, що розташований недалеко від центру Львова. Останні 45 років ним користується музична школа. Нещодавно парафія звернулась по допомогу до Львівської обласної державної адміністрації. Напередодні – на початку грудня 2016 року, костел святого Антонія  направив аналогічне звернення до дев’ятої сесії Парламентської асамблеї України та Республіки Польщі. Сама ж історія клопотань про повернення будинку триває вже більше 20 років. Львівська влада посилається на закони, які забороняють їй передати будинок, парафія ж наполягає на небажанні міста посприяти цьому.

Будинок нині Львівської державної музичної школи № 4 за адресою вул. Личаківська, 53 (колись цей будинок був під номером 49) схований серед дерев. Поруч з ним розташований один з римо-католицьких храмів Львова – костел святого Антонія. Історія його парафії налічує майже 250 років. Згідно з історичними даними, парафіяльний будинок, де нині розміщена музична школа, був закладений на початку XVIII століття. 1785 року храм св. Антонія став парафіяльним і будинок був пристосований під резиденцію для настоятеля парафії і вікарія.

До початку Другої світової війни римо-католицька громада користувалась ними понад 200 років. У 1939 році радянська влада під час активної та примусової атеїзації експропріювала це приміщення.

«Парафія існувала і за радянських часів. Її не закрила ні радянська влада, ні церковна влада, – розповідає polukr.net о. Станіслав Кава. – Але будинком ми користувались до 1957 року. До 1971 року там був науково-дослідний поліграфічний інститут, а опісля сюди перенесли музичну школу».

За його словами, про повернення парафіяльного будинку громаді почали говорити одразу після проголошення незалежності України. У 1991 році в Україні прийняли Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Згідно з ним, організації, на балансі яких перебували культові будівлі та їх майно, що становлять державну власність, повинні були безплатно повернути їх у власність релігійних організацій. 4 квітня 1996 року управління охорони історичного середовища м. Львова передало релігійній громаді Римо-Католицької Церкви пам’ятку архітектури – храм св. Антонія.

«Санктуарій святого Антонія доволі популярний у Львові і не тільки. Щотижня до нас приходять приблизно 5 тисяч людей. Приміщення нам потрібно передусім для катехизації. Ми маємо нині зовсім маленький будиночок, який не забезпечує наших потреб. Загалом маємо 18 парафіяльних груп – хори, катехитичні класи тощо, що єднають людей різних національностей і навіть різних віросповідань. Спільнота розвивається і потребує місця для зустрічей та проведення заходів. Ми би хотіли мати зал для молоді, актовий зал, бібліотеку. Це потреба у сучасному світі», – пояснює о. Станіслав Кава.

Однак питання щодо двоповерхового парафіяльного будинку «зависло» на етапі листування на усіх переговорах. Як пояснює начальник управління культури Львівської міської ради Михайло Мороз, найбільша проблема у тому, що передача будинку громаді зараз означатиме виселення школи в нікуди.

«Практика повернення культових будівель громадам справді є, – пояснює Михайло Мороз. – Але нормативна база говорить, що культові будівлі повертають лише у разі, коли вирішено питання відселення закладів культури чи освіти, які там були розміщені. Школа обслуговує увесь район і вона повинна існувати».

Сьогодні у Львівській державній музичній школі № 4 навчається 420 дітей віком від 6 до 18 років. За словами директорки школи Ольги Білас, тут працює 54 викладачі та 11 працівників адміністрації. У школі є три хори та кілька ансамблів, які неодноразово посідали призові місця на міжнародних конкурсах. Навчання відбувається щодня – від понеділка до суботи. «До нас в основному ходять дітки з Личаківського району, але не тільки. Багато приїздить з інших районів міста, бо хочуть навчатись у певних вчителів», – розповідає директорка.

На бік міської ради у цій справі також стали суди, які тривали кілька років. Міську раду підтримав суд першої інстанції. Однак апеляційний зайняв позицію громади. «Основний наш аргумент – історія, – пояснює отець Кава. – Будинок побудували за кошти парафії і закон передбачає повернення споруд релігійних організацій. Багато громад отримали будинки, а наша громада – не змогла. Думаю, на це немає бажання влади».

Врешті справу вирішив Вищий господарський суд, який скасував рішення апеляційного і залишив у силі рішення суду першої інстанції. «Рішення Вищого господарського суду України 2014 року визнало, що будівля не є культовою спорудою і визнало право власності міської ради на перебування там музичної школи, – пояснює Михайло Мороз. – Прагнучи допомогти церкві, є така домовленість, що ми не заперечуємо проти передачі будівлі громаді. Але тільки після того, як буде побудована нова сучасна будівля для школи».

У міській раді кажуть, що питання заважає вирішити банальний брак коштів. Аби забрати музичну школу зі старої парафіяльної будівлі потрібно побудувати нову. Для цього грошей у міському бюджеті немає.

«Як директор я зацікавлена, щоб була сучасна школа. Аналогів у Львові немає. Але треба спершу побудувати її, а потім виселяти нас з цього приміщення, а не навпаки», – говорить Ольга Білас.

Будувати нову школу потрібно недалеко від нинішньої для зручності дітей, говорять посадовці. Найбільш придатна для цього ділянка, стверджують у Ратуші, – на вул. Личаківській, 105 – території колишнього військового містечка. Щоправда, аби спорудити там школу треба спершу вирішити юридичні колізії. Земельна ділянка належить до Міністерства оборони, а будівлі на ній – передали Винниківській міській раді.

«Ми зараз активно спілкуємось з Кабміном та Міністерством оборони, щоб залагодити питання щодо землі. У міському бюджеті ми заклали на цей рік 250 тисяч на виготовлення проектно-кошторисної документації майбутньої школи. Процес йде, але він не є швидким та легким», – пояснює пан Мороз.

У міській раді кажуть, що, наприклад, у Польщі сучасна музична школа може коштувати приблизно 30-40 млн злотих. Тож для Львова важливо зрозуміти ціну питання.

«Ми готові долучитись до пошуку спонсорів і, думаю, їх можна знайти. Це можуть бути кошти з ЄС, розраховуємо на допомогу Міністерства культури Польщі та різних фондів. Але спершу має бути розуміння, де і яку школу треба будувати», – прокоментував отець Кава, додавши, що паралельно громада чекає відповіді від Олега Синютки та розраховує на допомогу влади обох країн.

Мирослава Іваник

Фото: PolUkr.net / Андрій Поліковський